Життєвий шлях Августина Штефана

Народився Августин Штефан 11 січня 1893 року в селі Порошково на Перечинщині в сім’ї греко-католицького священика Омеляна Штефана. Дитячі роки Августина пройшли у селі Скотарське на Воловеччині, де його батько перебував у чині пароха. Шлях до високої освіти Августин пройшов через Берегівську гімназію, Ужгородську духовну семінарію та філософський факультет Будапештського університету. По закінченні вищого навчального закладу трудову діяльність розпочав на посаді професора учительської семінарії в Ужгороді, а за тим впродовж 16 років очолював Торговельну академію в Мукачеві.

На формування світогляду Августина та усвідомлення ним своєї приналежності до великого роду – українців – відіграв той факт, що його батько спричинився до заснування першого у Закарпатті осередку "Просвіти", а також неодноразові відвідини їхньої родини в Скотарському Іваном Франком. Тому не важко здогадатися, чому Августин Штефан впродовж свого життя наполегливо доводив, що закарпатські русини ті ж самі українці, що й русини галицькі чи буковинські, а не якась виокремлена інша народність, як подекуди й досі намагаються доводити закарпатські русофіли.

Колишні учні Августина Штефана Марія-Ігнатишин-Логуш та Іван Жегуца, яких доля далеко повела від рідної землі, значний період часу мали можливість не тільки пригадати добрі справи свого Великого Вчителя на рідній землі, але й простежити його активну громадсько-політичну діяльність, коли він опинився в еміграції після поразки Карпатської України. На сторінках газет "Свобода" (Нью-Джерсі) та "Новий шлях" (Торонто) вони подали матеріали з відомостями про те, у яких складних обставинах доводилось працювати їхньому педагогу і наставнику у 20-30-х роках минулого століття на Закарпатті, щоб виховати свідомих українців, твердих і відповідних на всілякі виклики, вірних синів Срібної Землі.

Професор Августин Штефан розпочав свою педагогічну діяльність у той час, коли після Першої світової війни всі три середні навчальні заклади Ужгорода захопили у свої руки місцеві мадяро-москвофільські сили та російські іммігранти. Щоб протидіяти такій ворожій українству навалі, на початку 20-х років з Ужгорода до Мукачева переведено Торговельну академію. Вибір професора Августина Штефана на директора цього навчального закладу був дуже вдалим. Був потрібний неабиякий дипломатичний такт і життєва мудрість керівника, щоб вистояти у москвофільській твердині народницького руху в Мукачеві і захистити українство на теренах рідної землі. Як згадують колишні його учні, всі ці прикмети мав професор Августин Штефан.

Йому пощастило зав’язати добрі відносини як із москвофільським старостою міста, так і членами міської управи, до якої він обирався протягом багатьох років. Москвофілів він вважав своїми збаламученими братами, до їх поглядів відносився поблажливо, бо гадав, що час усе поправить. У дійсності закарпатські москвофіли зазвичай розмовляли поміж собою "язичієм", з якого російські іммігранти робили собі кпину.

Розмовляючи з ними Августин Штефан старався також "не показувати червону плахту", тобто у розмові з ними оминати деякі фонетичні прикмети літературної української мови, до котрих його співрозмовці не були призвичаєні.

Другим прикладом того, як примирливе повчання Августина Штефана до москвофілів відбилося позитивно під політичним оглядом у такій справі. У міру того, як українство на Закарпатті кріпшало, а москвофільство банкрутувало, Прага доклала багато зусиль, щоб чітко розмежувати ці два табори, розглядаючи їх протистояння як засіб, що може послужити перешкодою для надання Закарпаттю (Підкарпатській Русі) давно обіцяної мирним договором автономії.

Неначе у відповідь на таку політику Праги Августин Штефан виступив публічно із примирливою ініціативою у відношенні до москвофілів, впливи котрих між народними масами меншали з кожним днем, хоч Будапешт і Варшава щедро сипали гроші своїм агентам на підтримку проти українства.

Кілька років перед переможними 1938-1939 роками Августин Штефан написав у часопису "Земля і Воля" статтю під заголовком "Модус вівенді" із закликом шукати спосіб порозуміння і співжиття з русофілами. Як наслідок цього відбувся той факт, що провідні карпаторуські діячі на чолі з прем’єром Уряду Августином Волошином восени 1938 року пішли за порадою Августина Штефана: домовилися із москвофілами і погодилися на персональний склад першого автономного уряду Підкарпатської Русі і тим самим вибили Празі з рук той аргумент, що вона, мовляв, не знає, з ким має говорити.

З такими підходами намагався Августин Штефан залагоджувати відносини між закарпатськими іммігрантами – русинами і українцями в Америці. Треба відзначити, що це йому у великій мірі вдавалось. За його допомогою більшість американських русинів визнали свої помилкові погляди, пізнали різницю між поняттями "русин" і "русский", зрозуміли, що всі українці – це колишні русини і що сьогодні є природним для кожного русина називати себе українцем.

Керуючи навчальними закладами у Мукачеві і в Модржанах (ЧСР) понад 20 років та очолюючи міністерство шкільництва і релігійних справ в Уряді Августина Волошина, професор Августин Штефан виявив великий талант організатора освітньої справи. Керована ним Торговельна академія в Мукачеві, всупереч усім перешкодам була тією майстернею, що випустила у світ цілу плеяду свідомих українців, стала кузнею українства, що після принесло щедрі плоди по всьому Закарпаттю. Августин Штефан зумів зібрати найкращих педагогів, які всебічно шліфували кришталеві характери юнаків та дівчат, з яких вийшло багато діячів, поетів, письменників та видатних працівни  тської України. Серед них були такі багатьом нам відомі люди, як Іван Ірлявський, який загинув від німецької кулі у Бабиному Яру, письменник і вчений Федір Потушняк, письменник Михайло Томчаній та багато інших.

Августин Штефан був високоерудованою людиною. Про його широку обізнаність у різних сферах знань свідчить той факт, що читаючи курс математики на українському і мадярському відділеннях Торговельної академії в Мукачеві різними мовами, він водночас виступив одним із співавторів видання "Граматики української мови" на Закарпатті (1931).

Про глибоке відчуття відповідальності за доручену справу і його найкращі людські якості служить спогад його колишньої учениці Марії Ігнатишин-Логуш, де вона зокрема сказала: "За всі чотири роки студії я ніколи не завважала, щоб професор Штефан дозволив усмішці змягшити його погляд й тому не змогла збагнути, яка безмежна турбота за наше майбутнє гнітила цю шляхетну людину, метою життя котрої було якнайкраще служити народові, виховуючи твердих і відповідних на всякі лиха вірних синів Срібної Землі".

У часи загарбання мадярами Карпатської України та в її послідуючі роки Августин Штефан зі своєю родиною перебував у вимушеній еміграції спочатку у Чехословаччині (1939-1945), а за тим у Німеччині (1945-1949) та Америці (1949-1986). Про його палку любов до рідного краю свідчить спогад його колишніх учнів – Петра Стерча та Івана Жегуци, яким він перед від’їздом до Америки у Мюнхені на прощання сказав: "Їду в Америку, як той птах, що летить "узадусь", головою повернутий до гнізда. Десь є такий птах. Мені тепер так, як тому птахові...".

Проживаючи у США Августин Штефан викладав українську мову в Українському католицькому інституті у Страмфорді (штат Коннектикут), співпрацював з часописом "Карпатська зірка" (Нью-Йорк), "Свобода" (Нью-Джерсі), "Карпатський голос" (Філадельфія), написав і видав тритомник спогадів "За правду і волю", останній з яких      присвятив виключно Карпатській Україні. Тема ідентифікації українства і русинства супроводжувала все його творче життя.

А восени 1986 року закінчився життєвий шлях Августина Штефана. Відтоді минуло майже чверть віку. За цей час на українській землі постала нова незалежна держава. Говорячи словами нашого славного земляка, "час багато чого поправив і поставив на своє місце", допоміг нам більш глибоко і ширше поглянути на свою історію, дізнатись звідки беруться витоки нашої самобутності.

У всіх цих перемінах ми бачимо присутність нашого Великого Земляка, істинного патріота Августина Штефана, який відправляючись на чужину, як той птах, що покидав рідне гніздо, оглядався назад, з болем покидав Срібну Землю, і нам здається, що й зараз він дивиться на нас із застережним поглядом, ніби хоче нагадати нам, щоб ми не схибили і не зійшли з обраного шляху, були вірні ідеалам своїх попередників, які у нелегкій і тривалій боротьбі з нашими одвічними ворогами виборювали нашу незалежність. Всім нам, закарпатцям, це належить сприйняти, стати гідними послідовниками істинного патріота, українця – Августина Штефана!

Теги: Августин Штефан, Порошково, Карпатська Україна

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати