— Дочка Іванка принесла просте кошеня. Ми дали йому українське ім’я Гриць, — розповідає Орест Дмитрович. — Коли я працював послом України в Угорщині та за сумісництвом у Словенії, Гриць був із нами. Брали його на відпочинок до Болгарії, Хорватії, в Карпати. Перевозили у пластмасовій коробці.
Кіт не любить залишатися у квартирі сам.
— Ми приїхали з однієї поїздки, поміняли речі — й у другу. Повернулися, а Гриць не хоче до нас іти. Сіли дивитися телевізор. Він ліг на диван і 2 години просидів до нас задом. Не відзивається, коли кличу. Стала просити пробачення: ”Грицю, більше не будемо залишати самого, даю чесне слово”. Він повернувся, глянув звисока і стрибнув на коліна. Притулився, як маленька дитина.
Марія Андріївна перевіряє якість м’яса на котові. Поганого або з біологічними добавками той не їсть.
— Наш Гриць — як барометр. Куплене на базарі м’ясо нарізаю і кілька шматочків даю йому. Якщо хороше — охоче їсть. Неякісне — понюхає і йде геть. Відчуває, що тварину годували біологічними добавками. Я таке відразу викидаю у смітник. М’ясо купуємо на Деміївському ринку в жінки, якій довіряємо. Усе частіше буває, що не хоче його їсти. Тому беремо 1,5–2 кілограма на Закарпатті, коли їдемо на батьківщину в Ясіню Рахівського району.
Гриць має власну миску та капці.
— Він ніколи не залазить до нас на коліна, коли їмо на кухні, — говорить Марія Андріївна. — Тихенько буде лежати на килимі або їстиме зі своєї миски. Любить ”Кітікет”. Має свій тапочок, у який гострить нігті. Один я викинула, а другий забула покласти. На кілька днів залишили його самого, то трохи тахту подер.
Кіт повільно заходить до кімнати. Марія бере його на руки, сідає в крісло.
— Кастрували його у 3-річному віці. До кішок не йде. Коли гуляємо на вулиці, від мене не відходить. Любить дітей. Приходять онучки, тягають його за хвоста, а він так радіє, весело нявчить.
Гриць виривається, коли його хочуть сфотографувати. Господар каже: розуміє все, що з ним хочуть зробити.
— У нього сечокам’яна хвороба. Коли чує, що ми хочемо відвезти його до лікаря, — ховається. У квартирі не могли знайти кілька днів. Нарешті зловили, привезли до клініки. Зять тримав Гриця, а лікар набрав у шприц ліки, аби зробити ін’єкцію. Кіт вискочив і втік. Укол отримав у руку наш зять.