Усі лікарні подібні між собою. Але кожна з них має й своє "обличчя". І визначається воно тими людьми, які тут працюють, які своїм авторитетом утверджують авторитет або, як тепер кажуть, імідж медичного закладу. Серед таких — Іван Іванович СОКАЧ, лікар-гінеколог Виноградівської ЦРЛ. Років 15 тому, коли виникло питання, кого призначити головним лікарем-гінекологом нашої області, найімовірнішою кандидатурою був саме Іван Сокач.
— Тоді я відмовився від пропозиції, — згадує Іван Іванович. - Якось не уявляв себе адміністратором, та й залишати роботу, лікарську практику не дуже хотілося. Правильно я зробив, чи ні — і досі сумніваюся, але вибір врешті було зроблено - я залишився у Виноградові, до якого звик, у колективі, з яким спрацювався.
У виноградівську райлікарню Іван Іванович прийшов молодим недосвідченим лікарем у 1970 році. Всього треба було вчитися безпосередньо біля кожного, щодня нового пацієнта. Адже університетська теорія одне, а щоденна практика — зовсім інша, набагато складніша річ.
— Мені, як початкуючому лікареві, сильно пощастило в тому плані, що моїм товаришем був Василь Тар. Ми з ним і працювали разом, і відпочивали, ходили на рибалку... Він був усього на 4 роки від мене старший, але знав уже набагато більше, і мені легко було працювати, а якщо точніше — вчитися поряд з ним.
На роботі склалася настільки цікава й доброзичлива атмосфера, що я навіть відмовився від запрошення в Київ. Тепер я інколи шкодую, що не використав цю можливість, оскільки міг витратити значно менше часу на освоєння багатьох професіональних надбань.
Досвід, до речі - це така річ, яка інколи набувається в драматичних обставинах.
— Який випадок у вашій практиці особливо запам'ятався тим, що був найвакчим? - поставив я стандартне журналістське запитання.
Іван Іванович замислився і нарешті сказав:
— Це було дуже давно. Ту молоду жінку звали Ліда. Вагітність у неї проходила з ускладненням — це й призвело до сильної кровотечі. На той час були суворі обмеження на радикальне хірургічне втручання. Кров не зупинялася. Лікарі робили безперервне вливання, з військової частини направили солдатів, щоб здавали кров. Але всі зусилля виявилися даремними. Хоча я міг її врятувати, якби пішов проти інструкцій і правил. Жінка ніколи б не змогла народжувати, але залишилася б жити...
Високий професіоналізм лікаря і став підставою призначити Івана Івановича завідувачем гінекологічного відділення Виноградівської райлікар-ні. Організувати роботу у відділенні - справа не така вже й проста і це, мабуть, підтвердить кожний лікар. Тому що це напружений цілодобовий графік, тому що весь режим роботи має бути відпрацьованим так, аби пацієнти не відчували себе покинутими ні на хвилину. Адже важкі операції нерідко стають стресовими для пацієнтів, непрості психологічні драми відбуваються у стінах цього відділення, і тут доводиться бути тонким психологом, щоб сказати саме ті слова, які потрібні людині. Дивовижно, але життєвої енергії в Івана Сокача вистачає на все - і на складні операції, і на непросте адміністрування, і на "психотерапевтичні сеанси" з хворими. "Це лікар і людина з великої літери" — не раз про нього відгукуються ті, хто знає його. У нього нема якихось "особливих" пацієнтів — до всіх хворих лікар ставиться однаково уважно та чуйно. Тисячі жінок вдячні йому за врятовані життя.
І сьогодні, та так воно було завжди — хвора людина прагне потрапити саме до того фахівця, якому вірить, у знаннях і таланті якого впевнена. Інколи стурбовані хворобою пацієнти поспішають на лікування в обласний центр або й столицю - спрацьовує психологічний фактор - у великому місті, мовляв, і апаратура краща, і лікарі вправніші. Щодо обладнання, то так воно і є, а от щодо кваліфікації лікарів, то ніхто статистику не проводив. Самі ж медики підтвердять - талант лікаря - явище незалежне від географічного розташування, від статусу лікарні. Бо талант є талант. Зайвим підтвердженням цьому є доля і професійна праця Івана Сокача. І тому пацієнти Ви-ноградівщини, як правило, не відчувають потреби їхати у великі мегаполіси, щоб там лікуватися. Центр медицини все-таки там, де є Лікар. Справжній.