Петро Онисько: "Те, що організація концертів - надприбуткова річ, це міф"

 — Торік ви провели 18 концертів у Ужгороді, скільки плануєте цього року?

— Боюся щось загадувати. Про такі речі можна говорити лише за фактом, адже в нашій діяльності не існує стандартних бізнес-планів. Крім того, це рік виборів, коли багато артистів виступатимуть у рамках агітаційних заходів.

 
— Як відомо, світові "зірки" почали приїжджати на концерти до маленьких європейських містечок, які раніше не включали в гастролі, чим це зумовлено? Які загалом бачите відмінності в організації і проведенні концертів за кордоном і в нас?

— За останній рік гонорари світових зірок значно зросли. Це пов’язано з тим, що дедалі більше артистів побачили — на концертах можна заробляти. Раніше концертний виступ для них був складовою рекламної кампанії виходу альбому. Тепер через Інтернет продажі альбомів падають, як ніколи, і зірки дають дедалі більше концертів — просто абстрактних, не прив’язуючись до нових релізів чи великих турів. А от великою несподіванкою особисто для мене було те, що там теж можливі відміни гастролей. І не просто відміни, а зриви саме через низький попит. Наприклад, за цією причиною був відмінений тур Латинською Америкою Ленні Кравітца… Хоча в цілому, звісно, культура відвідування шоу різниться дуже полярно. Скажімо, на концерт гурту R.E.M. у Венеції 1 серпня цього року квитки були розпродані 1 серпня 2008-го (!). Крім того, за кордоном і реклама зовсім інша. Хіба в Італії чи Австрії можна ще почути аудіоролик по радіо про приїзд Селін Діон. Натомість у Німеччині, Великобританії дедалі менше такої традиційної реклами, зовнішньої реклами ми майже взагалі не бачили. В основному всі про все дізнаються через Інтернет. І в цьому ще одна суттєва відмінність. Там фени чи публіка, яка потребує культурного дозвілля, самі займаються пошуками концертів, зазираючи на сайти своїх улюбленців чи місцевих майданчиків. Тобто сам процес придбання квитка не є нав’язуванням із боку організаторів.

— Враховуючи нестабільну економічну ситуацію в нашій країні, чи зміниться на цьому фоні цінова політика ваших заходів?

— Ні. Цінова політика продиктована фінансовими амбіціями самих артистів. Інколи вони адекватні, інколи — завищені. Але ніколи не є заниженими. Що би там не говорили про якихось продюсерів, які правильно-неправильно вибудовують стратегію, ставлять ті чи інші вимоги, хочу вам відверто сказати, що менеджери — це просто живий пристрій висловлювання позицій артиста. Всі примхи, всі умови, всі побажання — все йде безпосередньо від тих, кого ми бачимо на сцені. Просто не прийнято з вуст виконавця чути ті чи інші, зовсім не творчого змісту речі. Тому й існують такі посередники, які, крім адміністративних функцій, виконують ще роль "озвучок".

 — Минулий сезон відзначився візитами артистів, які вперше відвідали Закарпаття, серед них Лія Ахеджакова, "Піккардійська терція" тощо. Кого вперше в Ужгороді зможуть побачити закарпатці цього сезону?

— Багато хто не лише вперше відвідував Закарпаття, а й вперше давав тут повноцінний сольний концерт. Хотілося би, щоб до нас із великим виступом доїхав нарешті "Плач Єремії".

— Хто превалюватиме в цьому сезоні — театральні виконавці чи естрадні?

— Театральні. По-перше, як вже говорилося, багато співаків чекають на виборчу кампанію. А це не лише забирає у гастрольного сезону час, а й тримає рівень гонорарів, який, якби не вибори, обов’язково знизився б. Крім того, багато організаторів у різних регіонах України "влетіли" на "естрадниках", причому неодноразово, тому ще до кризи стали масово відмовлятися від дорогих пафосних гастролей, зосереджуючись на низькобюджетних проектах.

— Розкажіть, яким чином ви загалом проводите відбір артистів, які приїжджають до нас? Ваша агенція займається моніторингом смаків та вподобань закарпатців?

— Потрібно відчувати глядача. Не знаю, як пояснити. Буває таке, що той чи інший виконавець актуальним є саме зараз, цієї осені, це ніби продукт, який дозрів для касових зборів. Навесні він ще був сирим, взимку ним уже перенаситяться. Що стосується моніторингу — не зовсім дієвий інструмент у нашій діяльності. Поясню чому: закарпатцям може подобатися Софія Ротару, але при її сьогоднішньому гонорарі вони не купуватимуть на її концерт квитки по кілька тисяч гривень. Крім того, існує ще одна загадкова річ: виконавець може мати хороші ротації на радіо і ТБ, його диски можуть реально дуже добре продаватися, тобто популярність не буде штучною, артиста будуть справді любити, але от концерти він збирати не буде. Це давно підтверджене правило стосовно деяких виконавців, здавалося б, близьких народові. Але цей самий народ свою кровну сотню гривень на нього чомусь не дає. А дає на інших.

— Чи бували у вашій практиці випадки, коли артисти відмовлялися їхати до Ужгорода? Якщо так, то які їхні основні аргументи?

— Основні аргументи — далеко їхати, малі гроші. Бувають особисті причини: Анастасія Стоцька сказала, що більше сюди не приїде, мовляв, місто якесь зачакловане — спочатку, в турі з Кіркоровим, їхній літак не прийняв наш аеропорт і вони полетіли сідати до Львова, через що було зірвано концерт; вдруге, через похорони Єльцина в Москві, вона запізнилася на літак; врешті-решт до Ужгорода на мюзикл "Чикаго" вона прилетіла о 23.50, коли початок вистави мав бути о 19.00.

— Яке найбільше власне досягнення за минулий рік можете назвати?

— Творчий вечір Юрія Андруховича.

— Що стосується форс-мажорних ситуацій, чи часті вони у вашій діяльності? Якщо можете, то пригадайте деякі, як ви з них виходили?

— У випадку зі Стоцькою було знайдено вікно в турі буквально через три дні після запланованої дати, проте це далося артистам важко — після Ужгорода вони за ніч вимушені були долати 1200 км до Херсона, щоб встигнути виступити там наступного дня. Коли ж було зірвано початок "Чикаго", ми просто придбали глядачам кілька ящиків шампанського, а артисти до півночі розважали публіку своїми оригінальними номерами. Дехто потім казав, що імпровізований розігрів був через такі обставини навіть кращим за сам мюзикл, який почався через 5 годин після запланованого початку. Приємно, що з усієї глядацької зали було повернуто лише 6 квитків, здебільшого тими, хто прийшов із дітьми.

— Якщо говорити про конкуренцію, наскільки сильно вона виражена у вашій діяльності?

— Якщо говорити серйозно, то все-таки конкуренції в цій діяльності нема. По-перше, це не є таким прибутковим бізнесом, інакше би, повірте, аби винайняти театральне приміщення, вишикувалася б чимала черга з організаторів. Те, що організація концертів — надприбуткова річ, це міф. Мені здається, що отак й інші, як ви кажете, "конкуренти", привідчиняють двері у цей "бізнес", бачать, що в ньому не все так добре, як їм здавалося, і йдуть звідти. І це добре, якщо просто йдуть. Я знаю випадки, коли люди закладали квартири й інше майно, щоб розрахуватися з артистами й видатками. А по-друге, я майже не зустрічався з організаторами, для яких цей вид діяльності єдиний дохід.

— Ваша агенція розпочала свою діяльність шість років тому, тоді вам довелося виховувати якоюсь мірою в закарпатцях смак до тих чи інших культурних заходів, привчаючи, що кожен концерт має свою вартість. Як сьогодні справи в цьому напрямку?

— Під час кризи не лякає та чи інша ціна, лякає взагалі такий вид видатків, як дозвілля, за яке потрібно платити. Знаєте, інколи буває сумно, що твою працю, здавалося б, ніхто не оцінить. Тобто, коли якість негаразди, хто винен? Усі в один голос кричать, що організатори. А якщо все мине нормально, ніхто організаторів навіть не згадає. Проте коли дивишся на гарно одягнену публіку, на чемних чоловіків, які привели на концерт своїх дам і гордо сидять у залі, на фанів, які так довго чекають на зустріч зі своїм кумиром і потім несамовито аплодують... Коли це спостерігаєш і усвідомлюєш, що все стало можливим завдяки тобі — забуваєш про всі "вльоти" і мінуси.

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати