До числа молоді ЮНЕСКО відносить 45% усіх людей, котрі проживають нині на нашій планеті. Власне, молодими в Україні офіційно вважаються громадяни від 14 до 35 років - кажуть, що саме в цьому віці людина найбільше відкрита для емоційних, творчих і розумових пошуків та експериментів. Психологи твердять, що молодим властиві такі вікові риси, як дух максималізму та навіженості, і це абсолютно нормально, адже цей період у житті відносно вільний від суспільних і сімейних обов'язків, тож можна сповна використовувати його для пригод і втілення бунтівних ідей. Усі ці складові сприяють зародженню молодіжних субкультур, а оскільки цими вихідними світ відзначає Всесвітній день молоді, ми спробували розібратися у великій кількості течій, до яких належить нинішня молодь, часто-густо шокуючи своїм виглядом і способом життя "звичайних" людей.
Молодіжні субкультури - явище відносно нове в історії людства, котре ще називають феноменом XX сторіччя, адже його поява стала можливою з готовністю суспільства до того, аби визнати молодь самостійним соціально-культурним прошарком населення. На жаль, цей феномен має одну проблему - маргінальність статусу, тобто молоді вже не діти, але ще й не дорослі, а от гратися хочуть у серйозні ігри, вважаючи свої уподобання сенсом усього подальшого життя.
У 1960-ті західний світ здригнувся, зіштовхнувшись уперше з масовою і відкритою непокорою молоді, яка вилилася пізніше в рух хіпі. Більш ранні американські субкультури 1940-50-х років (зути, теди, моди) не мали такого масового характеру, тож хіпі можна вважати прабатьками молодіжного руху. Відтоді, як вони з'явилися, суспільство вже не знало спокою від підростаючих бунтарів, котрі весь час хотіли змінити його моральні цінності. Миролюбиві хіпі, які виявляли захоплення яскравими східними мотивами та природністю, передали естафету агресивним панкам, а от після них розібратися в бурхливому субкультурному потоці стало майже неможливо, оскільки протягом кількох останніх десятиліть ці течії не витікали одна з одної, а з'являлися по кілька одночасно.
Нині молодіжні рухи стали користуватися шаленою популярністю. Зарахо-вувати себе до тієї чи іншої течії дуже модно, й аргументується це уподобанням певної системи цінностей. Та слід сказати, що більшість субкультур втратили першочергові ознаки своєї ідеології, змішалися між собою, отримали чимало різних відгалужень і назв, поділилися на "тру", тобто справжніх, і "псевдо". Можна багато говорити про те, які ідеї сповідують представники тих чи інших молодіжних течій, але надзвичайно важко зараз знайти людину, котра з упевненістю назвала б себе справжнім хіпі, растаманом, готом чи емо. А ті, хто назвуть, будуть або дуже марнославними, або дуже молодими.
Що ж дають сучасній молоді різноманітні культурні течії? В умовах ринкової економіки, коли головним ідолом більшості людей залишаються гроші, субкультури як явище глибоко некомерційне являють собою спробу заповнити прогалину, яка з'явилася в суспільстві, вільному від прагнень та ідеалів. Молодь намагається зробити своє життя "іншим", вона вірить, що світ можна змінити, а різноманітні субкультури дають їй можливість знайти те, що їй справді близьке за духом. Власне, дотримання певної ідеології вже перестало бути для представників різних течій обов'язковим атрибутом - нині вони, як правило, намагаються передати свою "інакшість" не через ідеї, а зовнішні прояви: одяг, макіяж, музику чи місце відпочинку. В цьому, звісно, є й певний позитив, адже ідеї-фікс, що колись міцно засідали в головах молодих людей, частіше за все призводили до негативних результатів, тоді як просте переодягання в того ж, до прикладу, гота означатиме, що рано чи пізно дитина позбудеться зайвих уподобань.
Цим автор матеріалу аж ніяк не хоче сказати, що молодіжні рухи є зайвими. Навпаки, молодь може і повинна відкривати для себе нові бачення світу, культури, політики тощо - головне, аби це робилося в міру, без фанатизму. А поки що в міліцейських зведеннях час від часу продовжують з'являтися повідомлення на кшталт "налякані до смерті батьки через добу після зникнення знайшли свою доньку-емо в лісі. Пояснити, що вона там робила, дівчина не змогла, бо перебувала у стані, схожому на гіпноз", або "у столичному метро скінхеди знову забили до смерті темношкірого хлопця".
То що ж проповідують представники молодіжних рухів, які з'явилися на теренах нашої держави протягом останнього десятиліття? Почнімо з готів.
Готи
Ігноруючи відомості про древні племена варварів, а також літературно- художній стиль, можемо сказати, що готи - це представники субкультури, яка виникла в Європі та розповсюдилася в Північній Америці ще в 70-ті роки минулого століття. Їх часто порівнюють із панками за спільну схильність до відчуження й розчарування від буденності, але передавати ці почуття готи стали більш інтелектуальним і менш руйнівним способом. Люди часто вважають, що гот обов'язково повинен одягатися в усе чорне і при цьому завжди мати сумний та депресивний вигляд. Насправді чорний колір і депресивність (не кажучи вже про манію смерті, яку багато хто їм приписує) аж ніяк не є основною ознакою готів, бо їхня культура значно ширша: це серйозне захоплення філософією, літературою, образотворчим мистецтвом, любов до навчання тощо. Та все ж більша частина готів, котрі ходять вулицями Ужгорода й інших українських міст, люблять виділятися не розумом, а лише кричущим зовнішнім виглядом. Розпізнати їх неважко: біле від пудри обличчя, підведені чорним очі, губи на вибір білі, чорні чи фіолетові, волосся чорне, одяг старовинного крою (довгі чорні плащі з комірцем-"стійкою", корсети, довгі сукні, білі сорочки з мереживом тощо), багато залізних чи срібних прикрас. В ідеалі спілкування з однодумцями бачать уночі, при місячному сяйві, можливо, десь на кладовищі. Готів часто поділяють на андрогінів (шкіряний одяг, велика кількість срібних прикрас, відрізнити дівчат від хлопців майже неможливо), кібер-готів (любителі техногенних новинок, ультрарадикального кольору волосся, одягу з латексу та вінілу, незвичних "технічних" прикрас на кшталт уплетеного у волосся дроту; вони, як правило, не поділяють ідеологічних поглядів традиційних готів) та готів-вампірів (імітують героїв Брема Стокера: нарощують у стоматологів клики, якими навіть можуть покусати пе-рехожих, одягають білі сорочки з мереживом й оксамитові штани). Представники течії широко використовують християнські, кельтські та єгипетські символи, зокрема хрести й пентаграми, але частіше за все надмірне прикрашання видає в готі швидше позера, ніж справжнього поціновувача цієї субкультури.
Емо
Емо нині являють собою, мабуть, найпоширенішу молодіжну течію, і пов'язують це якраз із тим, що молоді емо можуть, не соромлячись, виказувати свої почуття (від чого й пішла назва емо - емоційність). Виникла ця течія ще у 1980-х роках, але до нас дійшла значно пізніше. Стиль емо - це, як ми вже казали, висока емоційність, загострене відчуття несправедливості, романтизм. Велику увагу дівчата й хлопці приділяють дружбі, коханню, чесності. Справжні емо також відмовляються від цигарок й алкоголю та дуже ображаються, коли хтось каже, що мрією кожного з них є смерть від порізаних на зап'ястках вен. Існує стереотип про плаксивість, неврівноваженість та інфантильність емо, однак психологи твердять, що причиною цього є сміливість не ховати свої внутрішні переживання, а ще психологічна потреба почуватися жертвою. Зовні розпізнати підлітка-емо неважко. Одягаються вони, частіше за все, в рожеве з чорним обтягуюче вбрання, зачіски носять рвані з довгим чубом, що спадає на очі, та яскравим пасмом, макіяж складається з висвітленого тону обличчя і контрастно підведених темним очей. Часто користуються такими аксесуарами, як великі окуляри, масивні прикраси, чорно-білі хустки-"арафатки", м'які іграшки, значки. У них навіть сформувалося кілька типових жестів, як-от: схилити голову так, щоб чуб спадав на очі, скласти долоні у формі сердечка або стояти, злегка зігнувши коліна, ступнями всередину. Останнім часом ця субкультура також поділилася на тих, хто лише вдягається, як емо, та тих, хто розділяє всі їхні уподобання в музиці, літературі та способі життя.
Отаку, або анімешники
Отаку як субкультура побудована на захопленні тим чи іншим видом японського мистецтва. Представники цієї течії зазвичай малюють стилізовані картини, комікси, пишуть оповідання, працюють над перекладами японських книжок або фільмів. Але найбільша частина молодих отаку - це хлопці та дівчата, котрі цікавляться стилем японського аніме. Аніме - це мультфільми, розраховані не на дітей, а на підлітків і дорослих, які часто повторюють сюжети популярних японських коміксів. Їх легко впізнати за характерним малюнком, що зображає персонажів із величезними очима й волоссям з окремими пасмами. Молодь, яка називає себе анімешниками, часто приміряє на себе образ улюбленого персонажа мультиків або коміксів: використовує косметику, щоб візуально збільшити розмір очей, одягається у стилі героя, використовує яскраві кольори, розділяє волосся на пасма. Якась ідеологія в анімешників відсутня, але для того, аби краще вжитися в образ, отаку часто починають вивчати мову, історію та культурні традиції Японії. Психологи відзначають, що відірваність від реального життя може негативно позначитися на здоровому сприйнятті молодою людиною навколишнього світу. Саме тому в багатьох країнах мультфільми аніме не рекомендують переглядати дітям молодшим 15 років, адже їхня психіка надзвичайно живо реагує на такий вид зображення. Власне, Японія як країна, в якій проживає, мабуть, найбільше людей, що полюбляють дивувати своєю незвичною зовнішністю, породила багато субкультур. Одним із тих, котрий стрімко набуває популярності в нашій країні, є стиль дівчат-лоліт.
Лоліта
Якщо ви побачили на вулиці дівчат, які нагадують ляльок, то перед вами представниці нової популярної течії хараджуку, або лоліти. Цей загальний стиль поділяється на готичних, класичних, панк-лоліт, гангуро та інших. Як вони виглядають? Бантики у волоссі, трусики в горошок, високі гетри, короткі "дитячі" сукні, іграшки в руках.
Цей стиль користується шаленою популярністю в Японії, бо тамтешня культура, на відміну від поведеної на сексуальності західної, високо цінує різноманітні прояви дитячості. У нас маленькі лоліти теж хочуть залишатися дітьми навіть тоді, коли вже давно виросли з цього віку, а тому й одягаються так, наче щойно вийшли із садочка. При цьому назва стилю, хоч і походить від набоковської Лоліти, аж ніяк не повинна вказувати на сексуальність, бо ця субкультура позиціонує бачення лоліти як милої дівчинки, а не приховано сексуальної жінки. Готик та класичні лоліти, до прикладу, імітують зовнішній вигляд фарфорових ляльок Вікторіанської епохи з тією лише різницею, що готик-лоліти одягаються в чорне, бордове, фіолетове (пишні спідниці, високі циліндри, бліді обличчя з червоними губами, рукавички), а класичні (такі собі "Аліси в країні чудес") віддають перевагу пастельним тонам, квітковим орнаментам, стрічкам у волоссі, маленьким гаманцям та зачіскам із використання каркасів. Гангуро - це ті ж лоліти, тільки з дуже темною засмагою, виділеними білими тінями очима та дуже яскравим вбранням з купою різноманітних боа, хутряних сумочок, м'яких іграшок і бантиків.
Неоязичники, або нові слов'яни
Це субкультура, яка поєднує велику кількість течій, що виникли на ниві вірувань дохристиянських часів. Нині користується великою популярністю в українців та росіян, котрі бажають вивчати своє коріння, а тому живуть так, як наші предки. Це стосується не лише зовнішнього вигляду (бо неоязичники рідко ходять вулицями в балахонах і з мотузочкою навкруг голови), а й дотримання культів та реконструкції інших видів тодішньої дійсності. Чому ж усе більше людей починає цікавитися дохристиянським життям древніх слов'ян? Самі вони кажуть, що ті часи були для Русі найщасливішими, їх можна вважати розквітом слов'янських культур, тож якщо повернути втрачені традиції, повернеться і розквіт нинішніх слов'янських держав. У питаннях реконструкції культури Давньої Русі неоязичники користуються працями радянських і сучасних учених, нині вони об'єднуються в клуби й товариства, регулярно збираються для відзначення різноманітних свят: одружуються, народжують дітей і йдуть із життя так, як це робилося понад тисячу років тому. Власне, це чи не єдина субкультура, до якої пристають швидше дорослі, ніж підлітки. Річ у тім, що зовні язичники нічим не відрізняються від загальної маси, розкриваючи свої уподобання лише колу наближених людей, тоді як молодь любить показувати свою "інакшість" через яскравий зовнішній вигляд.
За браком площі ми не можемо більш детально описати всі нові субкультурні течії, яких є ще дуже й дуже багато: це казкові толкіеністи й агресивні футбольні хулігани, інтернет-субкультури на кшталт геймерів і модні представники гламуру, любителі вечірок клабери і любителі марихуани растамани. Всі вони цікаві, але чи всі вони потрібні? Питання риторичне та й, по суті, неважливе, оскільки потік сучасних течій неможливо ані зупинити, ані передбачити. Сама молодь любить казати, що не хоче бути стадом, тож, мабуть, завжди вигадуватиме щось таке, чим буде відрізнятися від інших людей. Але на те вона й молодь, щоб шокувати старших. І на те він і День молоді, щоб юнаки та дівчата могли радіти своїм молодим рокам.
емо бой 2009-10-01 / 21:57:00
Стаття супер, дякую вам Тетяна Літераті...
Урзус 2009-07-08 / 20:12:00
Ох і стаття! Все зідрано з інтернету. А де хоч трохи про живих представників субкультур з Ужгороду? Та немає їх, тому й фото в редакції не знайшлося. Довелося ставити знов таки інтернетівські (ще й облажалися в перший раз). Пройдіться коридорами головного корпусу УжНУ, наприклад. За кордоном універи повні нестандартної молоді, бо коли ще хіппувати-панкувати-готтувати, як не в час студентства? В нашій же головній альма-матер панує сірість, субкультуру там годі й шукати. Хіба що дуже рідкісний екземпляр побачиш - так само рідко, як ведмедя в українських Карпатах :(