Вивченням багатих гідроенергоресурсів Закарпаття займалися з початку XX століття угорські, італійські, словацькі та румунські фахівці. Енергетичний потенціал місцевих річок був визнаний дуже потужним -доведена можливість зведення 56 гідроелектростанцій. Але фактичне використання було на той час незначним. Тільки у 1942 році ввели в експлуатацію перші дві гідроелектростанції на р. Уж поблизу м. Ужгород.
Після приєднання території Закарпаття до Радянської України розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 15 листопада 1945 роки Міністерству електростанцій було запропоновано розпочати проектно-вишукувальні роботи з використання гідроенергоресурсів Західного регіону. Проводити ці дослідження доручили співробітникам Львівської комплексної проектно-вишукувальної партії українського відділення науково-дослідного і проектного інституту "Гідроенергопро-ект".
Виконуючи відповідальне завдання, радянські енергетики проаналізували матеріали своїх зарубіжних колег. Були розглянуті схеми використання гідроресурсів Закарпаття італійського інженера Мілісні й угорського енергетика Міклоша, складені у 1940-1941 pp. Архівні документи свідчать: "Матеріали італійської схеми представлені тільки трьома схематичними кресленнями, з яких неможливо встановити ані об'єми водосховищ, ані розрахункові витрати ГЕС. Будь-якої текстової частини, яка б обґрунтовувала вибране рішення схеми, немає". Більш докладною була розробка гідроелектростанції на річках Теребля і Ріка угорських фахівців. Саме ці матеріали покладені в основу проектного завдання нової ГЕС.
Унікальні природні умови району будівництва дозволили народитися незвичайному інженерному рішенню. Дві річки Теребля і Ріка розташовані майже паралельно, з невеличким вододілом по Бовцарському хребту, але на різних за висотою рівнях. При такому розташуванні гідростанції виникала можливість використання натурального перепаду: воду із басейну р. Теребля пропонувалося скидати у басейн р. Ріка, що значно підвищувало потужність водного потоку.
Для здешевлення та прискорення будівництва проект поступово змінювався. Первинний варіант компонування станційного вузла складався у 1948 році, коли ще актуальними вважалися питання безпеки прикордонних об'єктів. Тому розробники намагалися забезпечити повний захист від повітряної атаки, запроектувавши підземну станцію із забетонованим у скелі трубопроводом. За цим варіантом машинний зал і розподільне устаткування проектувалися на глибині 30 м. У документах робочого проекту як остаточний був прийнятий інший варіант ГЕС, у якому передбачалося спорудження головного вузла з греблею висотою 40 м на р. Теребля, влаштування тунелю через вододіл двох рік, будівництво станційного вузла на р. Ріка.
Для будівництва споруд гідроелектростанції, організації селища співробітників і влаштування самого водосховища було відведено землі кількох сіл. Для обрахування збитків, пов'язаних із затопленням земель і майна громадян та організацій, скликали комісію. У матеріалах роботи комісії, які також зберігаються у ЦДНТА України, зазначено: "Окрвиконком прийняв рішення включити населення села Вільшани у кількості 161 двора, хутора Крисове (15 дворів), і хутора Бовцар (10 дворів) до контингенту осіб, які підлягають переміщенню за межі Закарпаття, в порядку виконання наявного плану державного переселення". Обґрунтуванням для виселення мешканців до інших областей України стала недостатня кількість земель на Закарпатті, а також тодішня загальнодержавна тенденція до ліквідації маленьких хуторів і утворення з них більш крупних населених пунктів.
У 1956 році нову Теребле-Ріцьку гідроелектростанцію успішно було введено в дію. До наших часів на цьому унікальному об'єкті працюють турбіни, виготовлені фінською фірмою "Френсіс" і генератори заводу "Уралелектроапарат", які згадуються ще у Паспорті ГЕС 1948 року. Гідросилове обладнання ГЕС зараз уже вважається зношеним і застарілим, але знаходиться у робочому стані.
Теребле-Ріцька ГЕС є частиною потужного енергетичного комплексу, так званого "Бурштинського острова", який діє на території Закарпатської, Львівської та Івано-Франківської областей. Електрична енергія цього комплексу також використовується споживачами Угорщини, Словаччини, Польщі та Румунії. На ГЕС працює музей, де можна докладно ознайомитись із процесом виробництва електроенергії.
Ольга ДОЖДЬОВА,
провідний спеціаліст
Центрального державного науково-технічного архіву України