— Чи мріялось, Василю Івановичу, про це колись?
— Коли 30 років тому рядовим інженером прийшов у Хустську ПМК-240, то навіть не міг уявити собі, через які випробування доведеться пройти підприємству у близькій і далекій перспективі. А тоді, у 1979 році, ніщо не віщувало мехколоні тих економічних катаклізмів і потрясінь, які очікували її попереду. ПМК-240, якою керував тоді Володимир Франко, виглядала та й насправді була успішною у масштабах України. Але розвал Союзу мав сумні наслідки для мехколони. На початку 1993 р. вона опинилася на межі банкрутства. ПМК розвалювалася на очах, працівники залишали підприємство. Із 450-ти на початок 1993 року залишилось лише 140. Все це призвело до того, що підприємство змінило форму власності — стало акціонерним товариством, головою якого у 1995 році було обрано мене.
Передусім мені треба було вивести його зі стану стагнації. У ті скрутні часи ми навіть займалися лісозаготівлею та переробкою деревини. А ще — облаштуванням автомобільних доріг з чорновим покриттям, мостів та переїздів до лісових масивів тощо. Таким чином, цінуючи кожну копійку, ми день у день, із року в рік постійно нарощували свій потенціал.
— Упродовж останнього десятиліття ваше підприємство пройшло випробування на міцність трьома катастрофічними стихійними лихами - повенями 1998, 2001 та 2008 років.
— Усі три іспити ПМК-240 пройшла успішно. Під час листопадового паводка 1998 року працівники ПМК-240 ліквідували 4 прориви у зруйнованій паводком дамбі, побудованій ще в 1912 р. Вона впродовж десятків років надійно захищала 11-тисячне селище Вишково від затоплення.
Тоді наш колектив пройшов свого роду бойове хрещення. У березні 2С01 року, хоч рівень води у Тисі в районі відновленої Вишковської дамби був на 40 см вищий, споруда вистояла. Відтак ми взялись за її реконструкцію. Проектні роботи виконав інститут "Львівдіпроводгосп", технічний нагляд здійснювали швейцарські спеціалісти, а підрядником виступила наша організація.
Випробування повенями 1998 і 2001 років дозволило колективу спокійно і впевнено зустріти стихійне лихо у липні минулого року. Саме у 2008 році ми досягли найвищих за всю історію підприємства показників господарської діяльності. Це дозволило колективу за останні три роки суттєво поповнити парк машин найсучаснішими зразками вітчизняної та іноземної техніки: екскаватори "Вольво" шведського виробництва, "Сталева Воля" польського і "Атлас" німецького, вітчизняні трейлери "Ураган" і російські бульдозери "Чебоксари". Зрозуміло, що з таким арсеналом та досвідом ми легко знаходили замовлення на об'єкти водо-
господарського призначення і не тільки.
— Знаю, у стислі терміни ви тоді звели комплекс митного переходу в селищі Солотвино вартістю понад 6 млн. гривень...
—Так. Але серед об'єктів, які в цей час споруджували, були й кілька санаторіїв в с. Шаян. Тоді ж за власні кошти ми реконструювали побутовий корпус мехколони, який нині перетворено на готельно-туристичний комплекс "Сільваш" з номерами на ЗО місць, кафе-баром на 40 відвідувачів та сауною з тренажерним залом.
— Мабуть, приємною була звістка національного бізнес-рейтингу про те, що за результатами роботи за 2006 рік ви увійшли у число лідерів економіки України в номінації "Будівництво водних споруд" і за сумарним балом посіли 7 місце в Україні.
— Тоді ми були нагороджені дипломом переможця національного бізнес-рейтингу та медаллю "Лідер галузі". Цей свій успіх нам вдалося "продублювати" і за підсумками роботи 2007 року.
Відтак набутий досвід у поєднанні з увагою Держводгоспу України дозволив підприємству в 2008 році, всупереч серйозним кризовим викликам, досягти не тільки рекордних за всю історію ПМК результатів господарської діяльності - освоєно 47 млн. грн., але й закріпитися у загаль-" новизнаних лідерах економіки України; ми стали переможцем у всеукраїнському державно-статистичному рейтингу в номінації "Будівництво водних споруд". 29 травня перший Президент України Леонід Кравчук вручив мехколоні офіційний диплом переможця цього рейтингу в розділі "Надійний і стабільний партнер" з присвоєнням почесного звання "Лідер економіки України". Цього ж року нам було вручено Золоту медаль "Знак якості" та сертифікат міжнародної програми захисту прав споживачів "Знак якості". До речі, "Знак якості" — це єдина в Україні офіційно запатентована нагороджувальна відзнака якості для маркування торгових марок і продукції. Такої честі в Україні досі не удостоєна жодна з будівельних організацій країни, не кажучи вже про водно-господарські структури.
— Може пощастило, бо не було сильних суперників?!
— Чого-чого, а суперників не бракувало. Серед них були і фірма "Донбасгідромеханіза-ція", і промислово-будівельна компанія "Віндор", і товариство "Мьобіусконстракшн Юкрейн", і науково-виробниче підприємство "Гідросервіс" — усього близько 50 підприємств. Але перемога хустських гідробудівників відбулася, як кажуть, за всіма статтями. ПМК-240 перемогла своїх конкурентів і за обсягом реалізованої продукції, і за показником чистого прибутку, і за рентабельністю, і за коефіцієнтом платоспроможності. Торік підприємство здало в експлуатацію 9,6 км дамб, 6,4 км берегоукріплень, розчистило майже 4 км річкових русел. В експлуатацію було здано з хорошими і відмінними оцінками 11 об'єктів на загальну суму 37,5 млн.грн. Середня зарплата працівників мехколони склала 2660 грн., сплачено податків у бюджети і фонди різних рівнів на суму 9,7 млн.грн. За таких показників мехколона була просто "приречена" на перемогу над своїми рейтинговими конкурентами.
Звичайно, кризові явища даються взнаки. Є, до прикладу, проблеми з фінансуванням. Але наразі вишукуємо кошти з інших джерел, як-от: ремонт сільських доріг, автомобільні та кранові послуги, виробництво товарного бетону, високоякісної бруківки тощо.
— Тож з роси і води вам і надалі...
— У мене особисто нема сумнівів у тому, що ПМК-240, традиційно спираючись на трьох "китів" — вдало підібрані кадри, потужну матеріально-технічну базу і вміння керівників орієнтуватися у ринкових умовах, і в цьому році залишатиметься одним із лідерів економіки України.