Можна би оповідати і описувати дуже довго, бо створив митець чимало справді талановитого, що увійде до скарбниці культури и духовності. Назавжди! Інакше й не може бути. Бо це - мистецтво.
Декілька років тому знаний як скульптор, Іван Бровдій запросив шанувальників мистецтва на свою і своєї дружини Лариси виставку пейзажів і гобеленів (звісно гобеленів Ларисиних). Яблуку ніде було впасти в картинній галереї Мукачева - стільки людей зібралося.
Нині він влаштував тут так звану персональну виставку з нагоди свогс-70-річчя. "Складаю перед Вами іспит", - сказав він мукачівцям - шанувальникам мистецтва.
Складав і хвилювався, як дитина, - чи сприймуть його "в іпостасі живопису"?
Сприйняли. Барви, світло, колорит, своє у баченні світу й душі людини, ніщо не запозичене, своє, своє... Про це казали і ті, хто виступав, і ті, хто був у залі, про це свідчили букети живих квітів біля п'єдесталу Діві Марії з малим Ісусом - творінням Івана Бровдія біля храму Успіння Богородиці, про це свідчили вінки Кирилові й Мефодієві, які геть витіснили всіляких вождів, а ще - картини із зображенням прадавніх і недуже давніх дерев'яних церков у наших гірських районах... Ну, це духовне. Я ж назвав би духовним продовженням пейзажі, на яких ловить барви місточок на тлі неповторної краси життя, тиша, яку бачите! А який зачаровуючий весняний туман! А яка чиста вода на спадах! Природа, дана нам Богом, - і маєте: продовження духовної теми!
Я міг би написати книгу про цю людину і оповісти дуже багато, бо знаю творця Івана Бровдія майже чверть століття. "Зійшлися" ми не випадково - він творив скульптури, я видавав книги. Звела нас доля і на виділених нам дачних ділянках в одному кооперативі, який ми жартома називали "ХАП" - художники, письменники, архітектори. Правда, мені дали ділянку на самій горі, й Іван часто "підколював": "Тобі пощастило -ближче до Бога!". Моя селянська душа тягнулася до обробітку землі, а Іван подовгу стояв біля дерев, у траві, пересипаній квітами, що сягала не пояса, а голови, і думав свою думу. У деякі дні приходив з мольбертом, фарбами, прилаштовувався в тихому куточку, малював і ні з ким, крім природи, не розмовляв...
...На персональній виставці в картинній галереї його вітали міський голова Мукачева Золтан Ленд'єл, художники з області й міста, серед яких - академік, народні й заслужені митці, і просто - шанувальники мистецтва, а він був замислений... Задуманий на всі думки. Він бачив нові скульптури й пейзажі. Ні, це не гра, це народжувалося нове мистецтво.