Від побаченої краси розбігалися очі. Ще кілька хвилин до від'їзду, тож встигла дещо її розпитати. "Давно вишиваєте?" - "З детства, як мама показала", - оригінальною російською з румунським акцентом відповідає, мило усміхаючись. З того часу вишивка з нею постійно. Тканину з нитками носила навіть на роботу, а працювала у місцевому інтернаті, у шахті солерудника. У солеруднику було неважко, бо спускала ліфтом у шахту людей. Тож у перервах між натисканням кнопок шила. Чоловіки жартували: "Мария, тебе не дай кушать, а дай повышивать".
Домна (румунською - "жінка") Вишневська вже 25 років на пенсії, має двох дітей, обоє працюють вчителями. Доньці сама вишивала весільний рушник, бо у румунів нема традиції, щоб наречена його шила сама. Дуже часто замовляють у майстрині скатертини та серветки місцеві жінки (до Пасхи, у подарунок). За життя пані Марія виготовила десь 55 скатертин. Причому однакових майже нема, узори та й манера вишивання різна. "Не набридло?" - "Нєт, нє надоедает. Я люблю шить. Вы не представляєте, когда я шью, душа отдыхает", -каже пані Марія. Та, виявляється, майстриня ще й вправна "сокачка" - готує на весіллях, а ще пече "тєсто". "Это я тоже люблю делать", - додає.
На прощання ще раз кидаю погляд на витвори майстрині. "Нравица?" - "Звичайно". - "Я вам подарю одну". Задоволено дякую румунською "мульцумеск" за маленьку серветочку (зате яку!) і прощаюся - "до зустрічі" (о се реведем).