Яка доля чекає на долар і євро?

Нещодавно побачив посилання на статтю «Україну готують на поживу», яку активно парять в Інтернеті, нав’язуючи на різних віртуальних форумах. Хоча, як на мене, вона є прикладом такого собі класичного набору фобій та притягнутих за вуха, вирваних з історичного контексту фактів.

Пошук іноземних ворогів та змови міжнародних фінансових олігархів, які правлять світом та керують діяльністю МВФ, не є чимось новим. У цьому контексті бракує лише викриття «жидомасонів», щоб загальна картина світоустрою, намальована в статті, набула класичних рис.

Утім, під час криз завжди з’являються «кликуші», котрі провіщають катаклізми й кінець світу й шукають винних не в собі та своєму найближчому оточенні, а в зовнішніх ворогах.

Спочатку, пробігши очима цю статтю, я не планував якимось чином на неї реагувати, тим більше піарити. До того ж спростовувати теорію “всесвітньої змови” є невдячним завданням, бо будь-яке її заперечення оголошується складником цієї змови. Але все ж таки бажання відповісти в мене виникло, коли побачив неодноразові посилання на неї на різних Інтернет-форумах.

Стаття найперше була надрукована в одному тижневику, назви якого навіть згадувати не хочеться. Під тим самим авторством в Інтернеті можна знайти ще три статті. Деякі акценти, розставлені в них, наводять на певні здогади щодо громадянства автора, бо розмови про “розпад України” та впевненість, що головною жертвою, яку під час фінансової кризи 1998 року хотіли «з’їсти» міжнародні фінансові олігархи, була Росія, дуже схожі на уявлення, характерні для представників нашого північного сусіда.

Глобалізація і глобальна криза

Перед тим, як проаналізувати аргументи цього російського чи проросійського автора спробую спочатку висловити своє бачення фундаментальних причин тієї глобальної фінансової кризи, яка дедалі більше поглинає світ.

Певною мірою своє бачення цієї кризи я виклав у статті «Глобальна фінансова криза: світ стає іншим», але бачу сенс дещо поглибити тези, наведені в ній.

Уже останніх років десять ми все більше чуємо про глобалізацію світу. Причому не тільки чуємо, а й відчуваємо. Ми користуємося її перевагами фактично щодня. Будь-який товар може бути доставлений у іншій кінець світу за кілька днів та навіть годин. Для більшості людей у світі головним стає не те, де вироблений товар, а наскільки він якісний і наскільки дешевший від іншого такого самого товару. Знайти безліч необхідної інформації ми можемо за лічені хвилини, задавши пошук у Всесвітній мережі за ключовими словами. Хоча ще якихось п`ятнадцять років тому на це могло піти дні й навіть тижні. Щоденно десятки мільйонів людей подорожують по Землі, пізнаючи його. Ми дізнаємось про події та наукові відкриття одночасно з усім світом, незалежно від того в якій країні живемо. Лікарі можуть обговорювати й давати поради під час хірургічної операції, перебуваючи на величезній відстані від операційної. І таких прикладів вияву глобалізації можна наводити безліч.

Отже, світ стає іншим. Глобалізація породжує беззаперечні переваги, але створює і свої проблеми, бо є наслідком вільного руху людей, товарів та інформації. Так, будь-який товар може бути доставлений у іншу частину світу, але це означає, що ціни на однорідні товари вирівнюються незалежно від того, де вони вироблені. Переваги національного товаровиробника у власній країні за рахунок менших транспортних витрат уже не є настільки суттєвими. У відкритій ринковій економіці ціни чим далі, тим більше формуються під впливом не тільки внутрішніх факторів, а й зовнішніх. Внутрішні ціни на товари все більше відповідають зовнішнім. Якщо ціни на той чи інший товар вищі за межами країни, то його вивозять туди, і якщо внутрішні ціни більш високі, ніж за кордоном, то ці товари, навпаки, починають ввозити. Вплинути на це адміністративним шляхом стає дедалі важче.

Класичною можна вважати ситуацію з продавцями сільгосппродукції. Обмежуючи адміністративними методами експорт зернових, держава призводить до падіння цін на них усередині країни, тим самим ставить у невигідне становище власних сільгоспвиробників, які змушені купувати все необхідне для сільгоспвиробництва за цінами, які адміністративно не обмежені. Отже, висновок достатньо очевидний: можливостей впливу на ціни в держави обмаль, і таке втручання здебільшого завдає більше шкоди, ніж приносить користі.

Світ новий, а валютна система – стара

Ще більше викликів глобалізація породжує в грошовому обігу та фінансовій сфері. Сучасна валютна система була утворена на міжнародній фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі 1944 року. Базується вона на функціонуванні долара США як резервної валюти. Тобто країни світу користуються нею для міжнародних розрахунків. При цьому долар мав бути забезпечений золотим покриттям. Для долара було встановлено золотий стандарт: 35 дол. за 1 тройську унцію. У Сполучених Штатів тоді золота було достатньо. На той момент вони були власниками 70 відсотків усього монетарного золота світу. Але, отримавши беззаперечні переваги від статусу країни емітента резервної валюти, США породили свої сьогоднішні проблеми. На початку 60-х років минулого століття їх причину виклав американський економіст Роберт Триффін (Robert Triffin). В економічні науці вона отримала назву «протиріччя Бреттон-Вудськой системи», або «дилема Триффіна».

Формулюється вона таким чином.

Емісія ключової валюти має відповідати золотому запасу країни-емітента. Надмірна емісія, не забезпечена золотим запасом, може підірвати можливості обміну ключової валюти на золото, що зумовить кризу довіри до неї. Але ключова валюта має випускатися в кількості, достатній для того, щоб забезпечити збільшення міжнародної грошової маси для обслуговування зростаючої кількості міжнародних операцій. Тому її емісія має здійснюватися незважаючи на розмір обмеженого золотого запасу країни-емітента.

Саме це протиріччя призвело до того, що на почату сімдесятих років минулого століття Сполучені Штати були змушені в односторонньому порядку прийняти рішення відмовитися від золотого стандарту долара.

Ще один варіант цього протиріччя полягає в тому, що для того, аби забезпечити центральні банки інших країн необхідною кількістю доларів для формування національних валютних резервів, необхідно, щоб у США постійно спостерігався дефіцит платіжного балансу. Але дефіцит платіжного балансу підриває довіру до долара й знижує його цінність як резервного активу.

За більш як шістдесят років нинішня валютна система зазнала певних змін, інколи її називають Ямайською валютною системою. Саме після конференції країн-членів МВФ на Ямайці в 1976 році було сформовано модель вільних взаємних конвертацій, для якої стало характерним коливання обмінних курсів. Але головний принцип функціонування резервних валют, а отже, і головне їхнє протиріччя, залишилось незмінним.

Добре відомі й форми прояву кризи Бреттон-Вудськой валютної системи, а саме:

«валютна лихоманка» – переміщення «гарячих» грошей, масовий продаж нестійких валют у очікуванні їх девальвації та скупка валют – кандидатів на ревальвацію;

«золота лихоманка» – втеча від нестабільних валют до золота й періодичне підвищення його ціни;

паніка на товарних біржах та суттєве коливання цін на біржові товари, коли зростання чи падіння цін на той чи інший біржовий товар провокує такі самі зміни на інші біржові товари;

паніка на фондових біржах і падіння курсів цінних паперів у очікуванні зміни курсу валют;

загострення проблеми міжнародної валютної ліквідності;

масові девальвації та ревальвації валют (офіційні й неофіційні);

активна валютна інтервенція центральних банків, у тому числі погоджені дії відразу декількох країн;

різкі коливання офіційних золотовалютних резервів;

посилення двох тенденцій у міжнародних економічних і валютних відносинах – співпраці й протиріч, які періодично переростають у торгівельну й валютну війни.

Поки світ був неглобалізованим, а обсяг міжнародної торгівлі ще не зростав з такою величезною швидкістю, як це відбулося за останні п`ятнадцять років, періодичні фінансові кризи вдавалося долати, хоча це й призводило до подальшого зростання дефіциту платіжного балансу, зростання боргу уряду США й накачування світу американськими доларами.

У межах однієї країни центральний банк має інструментарій, який дає змогу регулювати обсяг грошей у обігу, у тому числі й тих, що є наслідком так званого «кредитного мультиплікатора» (у межах одного банку можна кредитувати клієнтів, які розраховуватимуться з клієнтами цього ж банку, який може реально не мати коштів на коррахунках в інших банках та готівки в касі; чим більший банк та чим більше в ньому обслуговуються клієнтів, що перебувають у єдиних ланцюгах виробництва й продажу тієї чи іншої продукції, тим більше можливостей у банку створювати “кредитний мультиплікатор”). Але в умовах, коли валюта використовується для міжнародних розрахунків і вона обертається за межами країни-емітента, центральному банкові стає дедалі складніше регулювати її обіг.

При цьому поки доларові США як резервній валюті довіряють, він для підприємств та приватних осіб усіх країн світу продовжує виконувати ключові функції грошей як засобу платежу та заощаджень.

Саркозі був неправий

Ураховуючи, що нетто-залишки доларів США перебували на коррахунках банків світу в американських банках, саме це породжувало накачування грошима вже безпосередньо економіки Сполучених Штатів та формування величезної фінансової бульбашки, яка зараз лопнула. Але сьогоднішня фінансова криза значно глибша, тому що доларів уже так багато випущено в обіг, а борг уряду США (понад 10,5 трильйона доларів) та борги американських юридичних і фізичних осіб (понад 40 трильйонів доларів) настільки великі, що вже не має можливості нарощувати їхні обсяги без обвального знецінення долара. Але проблема в тому, що іншого виходу в уряду США вже немає. І ті програми підтримки американської економіки, які передбачають додаткову емісію доларів, неминуче призводять саме до такої розв’язки. Причому потрібно усвідомлювати, що самі США лише виграють від цього кроку, бо зможуть знецінити як борги, у тому числі й перед нерезидентами, так і змінити масштаб цін на всі матеріальні й нематеріальні цінності, які є в американській економіці. І для цього не потрібно оголошувати війну комусь, як це передбачають наші «америкофоби». Коли ти боржник тих грошових знаків, які сам емітуєш, то проблема розв’язується просто.

Різке знецінення долара США, у свою чергу, призведе до нової хвилі дестабілізації валютних курсів, товарних і фондових бірж усього світу. Недовіра до долара спровокує втечу в євро, але це породить істотне його зміцнення щодо інших валют світу й погіршення експортних можливостей європейських виробників. У цих умовах уряди провідних європейських країн наполягатимуть на тому, щоб Європейський центральний банк увімкнув друкарський станок, що дуже швидко зумовить знецінення вже євро й повну дестабілізацію всієї світової економіки та параліч міжнародної торгівлі.

 Річ у тім, що гроші виконують, крім уже названих функцій засобу платежу й заощаджень, ще функцію й обміну. Гроші є так званим товаром товарів, вони забезпечують визначення мінових вартостей усіх товарів. Тобто саме завдяки грошам ми можемо оцінити, скільки коштує тонна нафти щодо тонни пшениці, тонни чавуну, тонни цукру тощо. В умовах дестабілізації валютних систем обмінні властивості грошей зникають. Суб’єкти господарювання втрачають уявлення, скільки має коштувати та як оцінити споживчі цінності, наприклад, тої самої нафти, ціна якої за останні чотири місяці впала з майже 150 до 40 доларів США за барель. Як оцінити скільки тоді має коштувати, скажімо, чавун, зернові тощо?

Керівники країн світу та провідні економісти постають перед нагальною потребою формування нової валютної системи, хоча, як показала конференція лідерів 20 найпотужніших країн, вони поки навіть приблизно не мають уявлення, як вона має виглядати. Заклики зробити це швидко зустрічають лише іронію. Так, один американський економіст на заяву Саркозі про необхідність саме на цій конференції провести зміну валютної системи зауважив, що нинішня система вибудовувалася протягом шістдесяти років, а французький президент хоче змінити її в перерві між поїданням бутербродів.

До речі, коли розумієш складнощі розв’язання проблеми функціонування валютної системи, то смішно чути публічні заяви російських лідерів про готовність зробити рубль резервною валютою.

Нагадаю, що, по-перше, країна-емітент резервної валюти повинна мати від’ємний платіжний баланс, а Росія має позитивний платіжний баланс (принаймні поки що); по-друге, коли внаслідок обвалу цін на сировинні ресурси (нафту, газ, вугілля, деревину, метал та хімічну продукцію), які ще до осені цього року формували 90 відсотків російського експорту, її платіжний баланс стане від’ємним, – то цікаво, хто повірить економічним можливостям Росії і погодиться прийняти рубль як платіжний засіб та захоче використовувати як заощадження.

Усвідомлення проблем, породжених глобалізацію світової економіки, дає змогу краще зрозуміти серйозність наведених в названій вище статті аргументів та фактів на їх підтвердження. Зразу відзначу, що аргументів та фактів там наведено досить багато, тому розбір кожного з них зайняв би невиправдано багато часу. Спробуємо проаналізувати лише три її ключові тези, а саме: світові фінансові кризи є невипадковими, їх навмисно провокують США та міжнародні фінансові олігархи; у цьому їм допомагають МВФ та Світовий банк; метою цих криз є пожирання матеріальних ресурсів країн світу та їх найбільш привабливих підприємств міжнародною фінансовою олігархією.

Аналізові цих тез, буде присвячено другу частину цієї статті.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати