Щасливчики, яким удалося хоч ненадовго вирватися тими жовтогарячими днями до лісу, поверталися одурманеними пейзажами та прянощами опалого листя. Уявляєте, як реагували на навколишню казку художники, котрим від природи дано особливо тонко відчувати і сприймати красу? Бережно, наче налиті соком плоди, вони підхоплювали в пригорщі осінні фрагменти й акуратно, щоб не пошкодити тендітну матерію, перекладами пооачене на полотно. Кажуть, зусиль докладати не довелося: неперевершені картини наче самі дивовижним чином з'являлися з-під пензля. Результати поїздки натхненної десятки ужгородських художників до сіл Кожбеї та Рекита трансформувались у виставку "Міжгірські колорити". Тепло картин умить зігріло всіх, хто навмисне чи випадково зайшов цього тижня до обласного музею архітектури і побуту...
Відкриваючи виставку, організатор та ідейний натхненник міжгірського пленеру Емма Левадська не приховувала хвилювання: "Нам надзвичайно хотілося, аби і ви, дорогі гості, вловили те, що всі ми пережили в оточенні золотих краєвидів".
Енергію випромінює кожна з 24 картин виставки. Створили їх десять представників усіх художніх спілок і об'єднань Ужгорода.
Наймолодша учасниця - 13-річна Маринка Мазюкевич, член дитячо-юнацького ТО "Малий Лувер".
На жаль, нині влаштувати пленер для художників не так просто, для цього необхідно шукати спонсорів. А тому, коли знайшовся меценат, який погодився профінансувати 10-денну поїздку митців на Міжгірщину, що тривала з 27 жовтня по 5 листопада, без вагань погодилися всі запрошені.
"У перші дні ми взагалі працювати не могли, настільки були сильними враження від побаченого. Уявляєте, з прогулянок у гори жінки приносили букети ромашок, і це в листопаді! Відверто скажу: тими днями ми ще раз закохалися в Закарпаття", — ділилася спогадами Емма Романівна.
Критики відзначили чистоту художніх творів. Зауважили, що пленер і справді дивно вплинув на авторів, змусивши їх перейняти одні в одних характери, змішати й доповнити власні манери виконання та проекспериментувати зі стилями.
Дзвінко й яскраво, мальовничо й урочисто. Хіба можна було інакше попрощатися з такою осінню?!