— Вікторе Васильовичу, передусім цікаво, скільки ж усього в області тих, хто опікується найбільш вразливими верствами населення?
— Сьогодні лише в структурі головного управління, а також у профільних інтернатних установах області реалізацією завдань, що стоять перед соціальною сферою, зайнято приблизно 2800 працівників. На перший погляд нібито й багато, але в розрізі соціальних проблем і числа громадян, котрі, на жаль, ще потребують соціального захисту з боку держави, ця кількість не така вже й велика.
— До речі, а хто саме потрапляє до категорії соціально вразливих?
— Щодо кількості, то визначити з точністю до одного, звісно, не можна, адже це, без перебільшення, сотні тисяч людей. Судіть самі: одних лише пенсіонерів в області 278 тисяч, з яких 258 тисяч користуються різноманітними пільгами, що встановлені чинним законодавством. Усі вони потрапляють у нашу сферу. Крім цього, в краї більше 50 тисяч інвалідів, більше 87 тисяч одержувачів різних видів державної соціальної допомоги, 21 тисяча —отримувачі субсидій на житлово-комунальні послуги. Як бачите, працювати є з ким. До цього слід додати, що життя не стоїть на місці, змінюється його динаміка, критерії, а також вартість. Приміром, щороку з прийняттям державного бюджету збільшується прожитковий мінімум та рівень забезпечення прожиткового мінімуму, з яких і визначається той чи інший вид соціальної допомоги. З цього видно, яке навантаження і яка величезна відповідальність лягають на плечі тих людей, які покликані все це контролювати і втілювати у життя. І, повірте, це не високопарні слова, адже за кожною із названих мною цифр - це все людські долі.
— Відійшовши від «сухої» статистики, давайте перейдемо до конкретики. Що можете сказати, до прикладу, стосовно адресної допомоги держави цим категоріям людей?
— Якщо коротко, то це цілий комплекс заходів, метою якого є розв'язання проблем соціального захисту інвалідів, ветеранів війни та праці, громадян похилого віку, осіб, що постраждали від Чорнобильської катастрофи, та багатьох інших. Щоб не бути голослівним, наведу лише кілька прикладів, на мій погляд, найбільш показових. Зокрема, тільки за 9 місяців поточного року за рахунок місцевих бюджетів та додатково залучених коштів грошову, матеріальну та натуральну допомогу одержало 33616 громадян пільгової категорії на суму понад 2,2 млн. гривень. Майже 2 тисячам пільговиків надано допомогу в поліпшенні побутових умов. З різних джерел фінансування виділено 894 санаторно-курортні путівки. 1143 інвалідів забезпечено протезно-ортопедичними виробами та 313 - засобами пересування та реабілітації, 52 інваліди одержали спецавтомобілі. В області нині проживає понад 5 тисяч громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Так ось, реалізація державних програм щодо їх соціального захисту покладена саме на головне управління праці та соціального захисту населення. Усього ж в області реалізовується 10 таких програм, які регулюють надання цим громадянам гарантованих державою близько 20 видів пільг та компенсацій.
І це тільки незначна частина з того, що робиться нині для вирішення усього комплексу зазначених соціальних питань. Нині в області функціонує 7 інтернатних установ на 1422 ліжко-місць, де проживає 1223 громадян похилого віку та інвалідів. Це — особлива категорія людей, до яких повинне бути і особливе ставлення. Робиться нині чимало, але й проблем, які накопичувались роками і здебільшого перейшли нам у спадок з минулого, не менше. І для того, аби їх подолати, потрібен не один рік наполегливої роботи і зусиль не лише держави, але й усього суспільства.
— До слова, а що скажете про, так би мовити, західноєвропейський досвід, з яким мали можливість знайомитися безпосередньо? Чи можливе його впровадження у нас і що для цього потрібно?
— Почну з кінця вашого запитання. У першу чергу - це добра воля усього суспільства, небайдужість до проблем інших. На щастя, ці якості ми не розгубили, вони притаманні нашому народу. А ось щодо прямого впровадження досвіду інших держав у нас, то, на мій погляд, просто так його не візьмеш і не перенесеш. Однієї доброї волі та бажання тут замало. Так само, як за один день не візьмеш і не піднімеш наш рівень життя, рівень суспільної свідомості до рівня західноєвропейських стандартів, які там формувались століттями. Я не кажу, що має бути знак рівняння, але таки повинен пройти певний час, аби дані стандарти наближались до одного рівня. Головне, що нині ми рухаємося саме у цьому напрямку, відкрито говоримо про існуючі проблеми, а не закриваємо на них очі. І перші паростки такого руху вже простежуються.