Народні традиції, зокрема ковальське мистецтво, відроджувалися на львівському фестивалі, куди прибули майстри з усієї України. Експонати ковалів поповнили полиці музеїв, а також дали змогу відчути гостям подих минулого.
Другий усеукраїнський ковальський фестиваль «Золотий Лев» проходив у галицькій столиці й тривав три дні. Почалося все з вітальної програми для гостей у п’ятницю, 28 вересня. Проте найбільш вразило вечірнє шоу, у якому брали участь й закарпатські ковалі. Наші варили боґрач на вогні, а львів’яни підтримували танцями й піснями. Степан Майор, учасник фесту з Хуста, розповів, що свято має дуже сімейний характер і організатори зробили все для того, щоб гостинно прийняти ковалів з багатьох куточків України.
Другий день свята мав більш офіційний характер і розпочався з відкриття «Лавички для закоханих», що була викувана спеціально для львівської площі Ринок, також демонструвала уроки майстерності Школа традиційного ковальства імені Б. Попова. Глядачі змогли побачити, як же правильно підкувати коня. Кували майстри чимало виробів із металу, але найбільш цінною виявилася мапа України (на фото). Її підготували за принципом належності, тобто кожен коваль мусив виготовити саме ту область, у якій проживає, і прикрасити її найприкметнішим символом свого краю. Після довгих старань 24 області об’єдналися й утворили державу.Про деталі фестивалю ми вирішили розпитати одного з організаторів Святослава Лева:
– Скажіть, будь ласка, пане Святославе, яка мета заходу?
– Головним завданням для нас було об’єднати ковалів України для спільної роботи, а також дати змогу обмінятися досвідом у цьому мистецтві.
– Карту України задумали як якийсь символ чи це просто масштабний експонат?
– На залізній мапі кожна «область» викувана з окремого шматка матеріалу. Відтак частини скріпили й дістали бажаний результат. Кожен представник регіонів приїздив сюди й робив якусь річ, яка відтак прикріплялася до карти як знак рідної області. І таки цей ковальський виріб став символом цілісності і єдності українського народу. Він відбив прагнення людей піднести українську культуру й збагатити її.
– Яка область, на вашу думку, найбільш яскраво представила себе на з’їзді?
– Присутні були майже всі регіони, хоч, на жаль, деякі учасники не змогли приїхали через такий же аналогічний фестиваль у Донецьку. Конкретно відзначити ту чи іншу область не можна, адже всі брали активну участь у проекті, допомагали, подавали нові ідеї і врешті реалізували їх. Утім ваш нарцис разом зі щитами Тернополя й Івано-франківська можна відзначити як зразок високої майстерності. Показовим явищем на фестивалі було й те, що молоде покоління не лишається байдужим до старовинного мистецтва.
– Чи може ковальство функціонувати як хобі, чи це все-таки ремесло?
– Ковальство – дуже цікава справа, яка потребує клопіткої праці й терпіння, тому все ж таки вважаю її одною з галузей роботи, яка для мене стоїть на першому місці, приносячи плоди й задоволення.
Свято завершило науково-практична конференція з проблем історії й сучасності ковальства «Художній метал в Україні: минуле, сучасне, майбутнє». Її учасники конференції обговорили проблемні питання теперішнього українського ковальства й підбили підсумки дійства.
Фестиваль став відкриттям нових можливостей й умовно поєднав Україну. Хоч, з іншого боку, хай ці узи стануть такими з міцними, як метал, з якого викували символічну мапу. Приємно, що й Закарпаття гідно виконало свою місію. Залізний нарцис цвіте на українській карті, прикрашаючи край високих гір і стрімких потоків. Ковалі з Хуста вирішили, що Закарпаття має подарувати Україні квітку злуки. І наш символ є одним із найбільших і найгарніших серед інших предметів – символів українського етнорозмаїття.