З його слів, Любка – не лише нове ім’я у літературі, а й нова поезія. Іноді неприємна і груба, та все ж поезія життя. Хоча навряд чи адекватне відтворення реальності можна назвати грубістю... У літературній агенції “Піраміда” побачила світ друга збірка молодого поета, “генерала” “Західного фронту молодих поетів” під назвою “Тероризм”. Про книжку, поезію, Андруховича та літературну кухню кореспондент “ВЗ” спілкувалася з Андрієм Любкою (на фото).
- Збірка “Тероризм” носить назву одного з віршів у книжці, який присвячений літераторці Оксані Луцишиній, – розповідав “ВЗ” Любка. – У ньому йдеться про літак, що вибухає. Про надрив, саможертовність, коли ти припиняєш життя задля якоїсь мети. Зрештою, поезія теж є незрозумілою субстанцією, яка тебе припиняє і переводить в іншу сферу, інше життя....
- Чим “Тероризм” відрізняється від твоєї першої минулорічної збірки
“8 місяців шизофренії”?
- Перша була більш закрита у метафорах, текстах, тканині віршів. Друга – орієнтована більше на читача, ніж на мене. Це - ключова різниця. Вірші, що увійшли до першої збірки, я й не думав видавати. Так трапилось, що колись до мене підійшов професор УжНУ Сергій Федака і запропонував видати книжку. Я ж на той час розумів, що у мене навіть текстів не знайдеться стільки, скільки треба на збірку. Більшість з них були неготовими і сирими. Сказав, що подумаю. Він же попросив наступного дня принести диск з текстами... Збірка вийшла накладом 500 примірників і миттєво десь щезла. Навіть я не маю жодного. Треба буде вкрасти у бібліотеці... (Сміється. – Б. Г.)
- Яка твоя поезія?
- Найкраще я собі уявляю вірш, коли закриваю очі, - це кардіограма. Чорний фон і нитка яскраво-зеленого чи жовтого кольору, що пульсує. То надривається, то стихає...
- Мабуть, це тому, що ти дуже емоційно читаєш свої вірші…
- Так, мені навіть близька людина нещодавно сказала, що мої вірші насправді не такі хороші. Я просто їх гарно читаю. Насправді є речі, які пишуться для читання вголос, і такі, щоб читати з паперу. Це дві великі різниці. Колись я підрахував, що на сприйняття метафори припадає близько півтори секунди. Голос передає спади і піднесення, емоції... А читання з паперу дає можливість зблизитися з текстом настільки, скільки тобі цього захочеться.
- Пишеш вірші так само емоційно від руки і в пориві натхнення чи розважливо клацаєш по клавіатурі?
- Пишу в голові. Особливо якщо це римована річ. Але я лінивий, тому багато речей, які мені подобалися, – забув, не встиг записати... Майже у кожному вірші є якась центральна фраза, важлива для мене. Вона може складатися з двох або одного рядка, стояти на початку чи всередині вірша… Можу місяць над нею думати, а потім сісти і записати... А коли лізе і пре, коли можна записати готовим, тоді пишу на тому, що маю під руками. Як зауважує Йосиф Бродський (поет номер один для Андрія. – Б. Г.), коли ти набираєш текст на друкарській машинці і бачиш його естетично красивим, на білому листку, він вже видається тобі досконалим, тому не виникає бажання правити, креслити... Відтак вірші стають гіршими. У мене ж є правило правити, або різати, вірші через два тижні з дня написання.
- Свого часу в пресі з’явилася чутка, мовляв, ти є позашлюбним сином Андруховича...
- Ми з Юрком постійно робимо собі з цього жарти. Хоча, якщо чесно, мені потроху починає набридати. Спершу було “прикольно”, але з часом почало набирати загрозливих розмахів. Часто бувало так, що виступав сам, а розмови велися такі, що я не міг зрозуміти, говорять про мене чи про Андруховича. Це мене почало напружувати. На фестивалі «Потяг до Яремче» ми вкотре повернулися до цієї теми, говорили про те, що Андрухович мені дійсно як тато, адже я виріс без батька. І єдина відмінність його, як справжнього батька чи несправжнього, в тому, що я у нього не прошу грошей. Але я зі сцени сказав, що вже буду починати просити. Думаю, Юрко зрозумів, що далі цього продовжувати не треба. Віджартувалися. На цьому б мали поставити крапку. А після фестивалю у пресі з’явилися заголовки: «Юрій Андрухович виступив із позашлюбним сином»...
- Творчість Андруховича має вплив на тебе?
- Юрко на мене справив враження страшного вибуху. Я тоді був на першому курсі університету і про українську літературу знав лише те, що про неї пишуть у шкільних підручниках. І те на рівні: сучасний письменник – Загребельний. Якось у бібліотеці я шукав філологічну статтю з журналу «Сучасність», здається, за 1992 рік... І у цьому ж номері натрапив на «Рекреації» Андруховича. Прочитавши, був вражений не лише тому, що ТАКЕ можна писати, а що ТАКЕ ще й друкують. Це поміняло мої погляди на літературу. Згодом я перечитав усього Андруховича. Через якийсь час ми познайомилися на “Шешорах”. А ще через півроку вже разом виступали…
Довідка «ВЗ»
Андрій Любка - студент філологічного факультету Ужгородського національного університету. Заступник голови ужгородського осередку БЮТ. Поет, політик, а в душі - ще й військовий. Автор двох поетичних збірок: “8 місяців шизофренії” та “Тероризм”. Народився в Ризі, де вчилася мама і служив батько. (Після розвалу Радянського Союзу батько залишився в російській армії. Його відправили до Чечні, де убили 1992-го). Після дев’ятого класу закінчив Мукачівське військове училище. Працював радником із питань проведення масових акцій у кандидата в президенти Білорусі Олександра Мілінкевича. Заарештований на одному із мітингів на 15 діб. Білоруський суд оголосив Андрія Любку персоною нон ґрата на 10 років.
Божена Городницька, "Високий Замок"
04 жовтня 2008р.
Теги: