Вийшла друком книга нардепа Станіслава Аржевітіна "Історія верховинського села Колочава" – "Релігія"

Станіслав Аржевітін у старій сільській школі-музеї в Колочаві

Перша – «Шугаї» викликала неабиякий інтерес, адже у ній зібрано цілий «склад» даних, пов’язаних з відомим розбійником Миколою Шугаєм. То була тривала, складна, але надзвичайно цікава робота для Станіслава Михайловича, бо ж він дуже любить своє село, його людей та історію. Попри постійну зайнятість, Аржевітін знаходить час для дослідницької роботи, поїздок до Колочави (село у Міжгірському районі Закарпатської області), організації свят і музеїв у рідному краї. За книгу «Шугаї» його прийнято до Національної спілки письменників України.

«Релігія» – другий том серії «Історія верховинського села Колочава», над яким довелося попрацювати не менше, аніж над попереднім. «Цього разу я поставив перед собою складніше завдання – дослідити на базі матеріалів Державного архіву Закарпатської області та спогадів самих колочавців непросте релігійне життя, яке вирувало тут упродовж кількох століть», - пише автор у вступному слові.

Працюючи над виданням, Станіслав Михайлович провів десятки зустрічей з старожилами Колочави, релігійними діячами, єпископами православної і греко-католицької церков, науковцями тощо. Власне, одразу після вступного слова автора, у книзі поміщено статті професора кафедри теорії та історії держави і права Ужгородського національного університету, доктора історичних наук Михайла Болдижара, доктора історичних наук, професора Юрія Сливки, історика-краєзнавця з Колочави Василя Малети. Вони аналізують релігійне життя Закарпаття, переважно від 1646 року – року укладення Ужгородської унії. Доволі гостро оцінює цей період професор Болдижар, що не скажеш про Станіслава Аржевітіна, який намагається бути максимально толерантним.

Цілком об’єктивно ведеться розповідь про запровадження і поширення християнства на території Закарпатті. У 864-866 рр. з просвітницькою метою у краї перебували славнозвісні Кирило і Мефодій. Справедливо підкреслюється, що ця важлива подія сталася ще до розколу єдиної Христової церкви 1054 року, тобто церква була цілісною, не поділеною на католицьку і православну. Вчені припускають, що Мукачівське єпископство тут було утворене ще до приходу сюди угорців 896 року.

1054 рік в історії християнства став болючим, бо єдине дерево віри поділилося на дві гілки: католицьку і православну. Нерідко в духовне життя втручалася влада та й релігійні діячі часто відступали від справедливості, втім, від дій окремих духовних осіб церква не втратила святості.

Книга «Релігія» Станіслава Аржевітіна особливу увагу приділяє Ужгородській унії 1646 року, яку автор називає «черговим об’єднанням між візантійською і латинською церквами». Доволі суперечливий цей історичний період. Досі по-різному на це дивляться люди. Історія ж свідчить про те, що 63 православні священики Закарпаття підписалися про воз’єднання з католицькою церквою. Звичайно, були й противники такої єдності. Стосовно Ужгородської унії книга містить ряд архівних документів.

Аржевітін подає цікавий огляд релігійних процесів на Закарпатті і вплив на них держави в період панування Угорщини, Чехословаччини, Радянського Союзу, за час незалежності України. Як висновок даного розділу, автор пише: «…слід визнати, що сама церква – православна, а згодом греко-католицька – відіграла визначну роль в утвердженні єдності закарпатців з українським народом».

Оглянувши загальні історичні події релігійного життя, передусім Закарпаття, Станіслав Михайлович переходить до подій у селі Колочава. Він наводить загальні відомості про колочавські парафії, а далі знайомить читачів з «Метричною книгою», яка є справжнім часописам колочавських родоводів, розповідає про тутешніх священиків різних історичних періодів, їх життя і долі, про протистояння між православними і греко-католиками.

Була в Колочаві і юдейська громада, яка у 1922 році загалом нараховувала близько 300 осіб. Євреї гірського села тоді були поділені на дві ворожі течії.

Цікавість викликає розділ про церкви Колочави. Вони є свідками нелегкого минулого верховинського села, які самі собою становлять безцінну сакральну спадщину. Як і рукописи «Перло драгоцінноє» Івана Лугоша, збірник церковних проповідей Петра Колочавського та ряд стародруків, що зберігаються у храмах гірського села.

Найстарішою церквою Колочави є дерев’яний храм Святого Духа, споруджений 1795 року в стилі бойківського бароко. За радянського часу звідси було знято і вивезено іконостас. Його замінили три портрети, а саме: Маркса, Енгельса і Леніна. У церкві тоді створили музей атеїзму. Фото комуністичного «іконостасу» міститься у книзі. Дивлячись на нього з висоти сьогодення, у душі горить обурення кощунськими діями тодішньої влади.

Докладно пише Аржевітін про церковну освіту, релігійну свідомість і традиції колочавців, а всі розділи книги ілюструє рядом фотографій, сотнями архівних документів.

Книга Станіслава Аржевітіна «Релігія», безумовно, є дуже цінним історичним виданням і, напевно, першим таким розгорнутим дослідженням минулого релігійного життя у межах одного села. Автор присвятив її авторитетним церковним діячам Колочави дякові Івану Лугошу, священикові Петру Колочавському, дякові Івану Козаку та церковному учителеві Івану Івашкову.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати