Згаданий фестиваль заснували Українське відділення Міжнародної культурно-освітньої асоціації разом із Міносвіти та Міністерством у справах національностей. Його перевагою є те, що, на відміну від багатьох інших, він фінансується державою, зокрема Міносвіти, тож доступний (найперше в матеріальному сенсі) будь-яким виконавцям та колективам за умови проходження ними відбору.
На відміну від першого, нинішній фестиваль був дуже представницьким. На нього зїхалися посланці української діаспори з 14 країн світу та чимало українських юних талантів, котрі протягом 21 дня показували свою майстерність у різних номінаціях. Були тут і танцюристи, і вокалісти, й інструменталісти, причому як естрадники, так і народники. А їхні виступи оцінювало журі на чолі з народною артисткою України Оксаною Білозір та заслуженим артистом України Олегом Марцинківським. До речі, до роботи фестивалю були залучені солідні мистецькі сили. Зокрема режисером-постановником дійств був заслужений діяч мистецтв Валерій Коломієць, а ведучою — диктор Першого національного Лариса Богданова. У відкритті брав участь народний артист України Анатолій Матвійчук, а в гала-концерті — гурт "Екс-президенти".
Ужгородці змагалися в номінації "народна хореографія". "Цього року нам довелося попотіти,— розповідає керівник ансамблю Людмила Петрецька, — бо нашими конкурентами були відомі потужні танцювальні колективи, як-от: ансамбль "Щасливе дитинство" з Харкова, хореографічний ансамбль "Юність" з Києва, танцювальний колектив "Сонечко" Львівської залізниці, танцюристи Кам'янець-Подільської школи мистецтв. І наше 1-ше місце вважаю вагомою перемогою. В Одесу ми повезли п'ять танців. Один показали на відкритті й чотири — в конкурсній програмі: словацький, угорський. закарпатський "Бубнарський" (намагалися ж представити своє) та український гопак. Я довго вагалася щодо гопака, оскільки, як правило, цей танець виконують усі вітчизняні колективи. Та виявилося, дарма — на гала-концерт з усіх вибрали саме наш гопак. Він був найбільш справжнім! Як людина, котра його розробляла, скажу, що танець відповідав усім канонам гопака за музикою, одягом і головне — драматургією (складався з 3 частин: швидких першої й останньої та повільної, так званої чоловічої. середньої). Крім гопака, на гала-концерті танцювали й угорський чардаш".
А ще наші "веселчани" разом із львів'янами та харків'янами, з котрими найдужче подружилися, були задіяні в підтанцьовці, яку Людмила Петрецька поставила для Анатолія Матвійчука до пісні "Люблю Україну", що стала гімном фестивалю.
Проте не лише перемогою запам'ятається ужгородцям перебування в Одесі — конкурсні ж бо виступи проходили вечорами. А вдень на них чекала насичена розважальна програма: діти відпочивали, купалися в морі, їздили на екскурсії, брали участь у днях моряка, Нептуна, козака тощо. Тут вони знайшли багато друзів і додому повезли купу яскравих спогадів.
Розповівши про успіх своїх вихованців. Людмила Михайлівна поділилася й наболілим — браком в ансамблі хлопчиків і загалом настороженим ставленням ужгородських батьків до народних танців. Після побаченого й почутого в Одесі це їй особливо прикро: "В окремих колективах, які там виступали, танцює по 20 хлопчиків, а керівник львівського "Сонечка" сказала мені, що в них у сі лише на народні танці й хочуть — там це питання патріотизму. Але ж наші діти танцюють не лише народні танці. До того ж у нас вони виростають у колективі, ми багато їздимо і все робимо разом. А це так важливо. Тому звертаюся до батьків —дайте шанс своїй дитині: віддайте в один із колективів народної творчості".