Це роман у віршах, сюжетом якого стала легенда про глибоке кохання простого хлопця-верховинця та дівчини із заможної родини, котрі на своєму шляху до щастя долають багато перешкод. У творі оспівується краса Карпатського краю, багатий духовний світ його роботящих людей, які, незважаючи на щоденну важку працю, не мають можливості вибитися зі злиднів.
Автор порушує гострі соціальні та класові проблеми, адже основною перепоною щирого кохання головних героїв було їхнє нерівне становище в суспільстві. Стосунки між пастухом та донькою судді викликали несприйняття й осуд серед представників панівної верхівки, котрі не хотіли, щоб до їхнього оточення потрапив простий гуцул. Не подобалося їм і те, що молода пара планувала організувати школу для селянських дітей, бо освічені люди завжди створюють загрозу для несправедливого соціального ладу.
Ліричний герой роману у своїй трудовій діяльності завжди керувався ідеями добра та справедливості, робив усе можливе, щоб зберегти багатство рідних Карпат, полегшити становище простих верховинців, дати їм шанс на достойне життя.
Епіграфом до роману став вірш І. Франка "Моя любов", який і надихнув автора на написання нової книжки. Адже любов великого поета до "України, її народу, людей різних національностей, а не тільки українців — це і моя любов!" — пише Іван Стецюра у післямові до видання.