У рамках політики соціального інвестування на Закарпатті з 2005 року діє спільний Проект Світового банку та уряду України «Фонд соціальних інвестицій». Сьогодні його робота на наших теренах завершується, однак за цей невеликий проміжок часу громадами, органами влади та Фондом зроблено чимало задля покращення соціально-комунальної інфраструктури в окремих районах краю.
Головна роль у кожному мікропроекті УФСІ відводилася місцевій громаді, яка була основним замовником і виконавцем. Саме громада визначала найбільш нагальну проблему населеного пункту, розробляла й виконувала захід, провадила контроль за цільовим використанням коштів, встановлювала й розвивала відносини з органами влади й самоврядування тощо. Важливою складовою кожного проекту й запорукою його успішної реалізації був унесок громади, який становив 10 і більше відсотків загальної вартості, й саме громада була відповідальна за пошук і залучення цих коштів.
Найбільш активно відгукнулися на співпрацю з Фондом на Іршавщині, де впроваджено вже 17 мікропроектів на загальну суму 6 млн 231 тис. гривень. Державна комісія прийняла й дозволила експлуатацію 12 новозбудованих і реконструйованих шкіл, а саме: загальноосвітні школи І–ІІІ ступенів – в Іршаві, Довгому, Сільці, Арданові, Великому Раковці, Доробратові, Кам’янському, Дубрівці; І–ІІ ступенів – у Греблі, Заріччі, Сухій; І ступеня – в Імстичеві; 2 лікарські амбулаторії – у селах Хмільник та Лоза; 3 дороги – в Осої, Чорному Потоці та Крайній Мартинці.
Однією з перших на розгляд подала свій мікропроект громада села Греблі. Школа, яку була побудована 40 років тому, перебувала в жалюгідному стані. «Двері не зачинялися, вікна ми взагалі боялися відтуляти, бо могли просто вивалитися з рам, – каже директор Греблянської школи І–ІІ ступенів Марія Боднар. – Прогнила підлога, на стінах з’явилася пліснява. Взимку дітям доводилося сидіти в класах одягнутими, бо, незважаючи на нормальне теплопостачання, про теплоізоляцію в школі годі й було говорити». Саме тому, коли громада Греблі на загальних зборах вирішувала, яку з проблемних ділянок слід першочергово вирішити, фактично не було заперечень, що найбільшої допомоги потребує школа.
Далі розпочався найскладніший процес, адже понад десять відсотків вартості проекту, що загалом становила понад 340 тисяч гривень, громада мала зібрати власними силами. Та, на відміну від інших сіл, де збір коштів проходив доволі складно, у Греблі селяни активно відгукнулися на пропозицію ініціативної групи і, хто скільки міг, допомагав рідному селу й школі, яку більшість закінчили. «Звичайно, спочатку вистачало таких, хто казав, що з того нічого не вийде, що нас укотре обмануть, та все ж крок за кроком потрібну суму зібрати вдалося, багато допомогли місцеві підприємці й сільська рада», – каже Марія Михайлівна.
Цікавий збіг, але тендер на ремонтно-будівельні роботи в школі проводився в День села – на храмове свято, що відзначають тут 28 серпня. Це лише додало греблівцям радості того дня. Ще більше зраділи селяни, коли у вересні вже почалися роботи, які тривали кілька місяців, а в грудні школа постала перед учнями й учителями оновленою. «Були замінені всі вікна, двері й підлога, коридори облицювали плиткою, на вході влаштували пандус. Ми надзвичайно задоволені роботою будівельників і не маємо жодних зауважень. Спочатку, звичайно ж, боялися, чи витримає металопластик «натиску» наших учнів, адже це школа, а відповідно вікна й двері відчиняються протягом дня по кілька десятків разів. Хоч цікаво, що спершу школярі самі навіть не наважувалися чіпати вікна – боялися. Але минуло вже майже 2 роки, а все стоїть на своїх місцях, і школа виглядає, ніби нещодавно збудована», – каже директорка.
Голова села Іван Сочка вважає, що участь громади в проекті надзвичайно позитивно відбилася на житті Греблі. «Нині в нас чимало нових планів. Приміром, ту ж школу збираємося вже незабаром розширити. Поряд, скажімо, стоїть пусткою двоповерховий магазин, який збираємося викупити і на його базі влаштувати початкові класи та актовий зал. Дасть Бог, відкриємо й 10–11 класи, аби наші діти не закінчували навчання в сусідніх селах.
Також нещодавно власними силами реконструювали лікарську амбулаторію і тепер очікуємо медобладнання, яке нам пообіцяла обласна влада. Є цілий ряд інших проектів у соціальній сфері», – каже Іван Михайлович. Однак найголовніше, на думку сільського голови, те, що громада повірила у власні сили. «Побільше б таких фондів і проектів, тоді б ми не бідкалися, що соціальна сфера нашої держави перебуває у жалюгідному стані.