- Нині в області більше 270 сміттєзвалищ, навіть не полігонів з утилізації твердих побутових відходів, адже полігоном називаються площі, де працює спеціальна технологія - сміття засипається землею, утрамбовується тощо.
За моїми попередніми підрахунками у верховинських районах близько 120 сіл просто не мають можливості складувати відходи - для цього бракує території. Тому проблема збору й утилізації сміття є однією з найважливіших у роботі сільських голів і рад, райадміністрацій та керівництва області.
Юридично і фінансово за чистоту територій відповідають насамперед сільські й міські ради, але кардинально вирішити проблему зі сміттям не можуть, бо не мають коштів. Щоб знайти рішення для всього нашого краю, розробити відповідну програму, 2006 року облдержадміністрація замовила в угорської та австоійської фірм розробку концепції поведінки з твердими побутовими відходами у нашому краї. Підготовлений документ увібрав усі найкращі досягнення Європи, всі технології, які працюють нині за кордоном і був затверджений сесією облради.
- І що ж передбачається робити?
- Усе Закарпаття поділено на чотири регіони, і в кожному буде по одному сучасному полігону для утилізації відходів. До речі, технологія роботи така, що за сто метрів не буде не те що сміття чи запаху, а й ніхто не зможе здогадатися, що там розміщено такий об'єкт.
Також працюватимуть перевантажувальні станції. Сміттєвози збиратимуть непотріб у селах, звозитимуть на таку станцію і там у герметичних умовах завантажуватимуть відходи у 20-тонні контейнери, які вивозитимуть на полігони. Уже на місці сортуватимуть - окремо відбиратиметься скло, папір, метали, деревина тощо. З австрійського досвіду, до 80 % таким чином вилучатиметься, а 20 % - захоронюватиметься. При цьому теж передбачена абсолютна герметизація за всіма вимогами ЄС.
- Як будуть поділені райони щодо кожного з полігонів?
- Один регіон - Березнянський, Перечинський, Ужгородський райони, можливо, частина Берегівського й місто Ужгород. Другий - Мукачівський, Свалявський, Берегівський, Воловецький. Ще один - Виноградівський, Іршавський, Хустський, частина Міжгірського і Берегівського. Четвертий - Рахівський, Тячівський і частина Міжгірського. Розраховано все за кілометрами і дорогами, які є нині. Якщо створювати менше полігонів, довелося б далеко возити, що призвело б до здорожчання.
- Знаю, що на Виноградівщині така робота уже триває..
- Так, почали ми звідти. Там працює угорсько-українське підприємство, і вже майже на всій території району є угодами з населенням, розставлено контейнери, 2-3 рази на тиждень відходи вивозяться на Виноградівське сміттєзвалище.
Але вже відведено землю і ведеться проектування першого з майбутніх чотирьох сучасних полігонів, передбачених програмою. Цей етап мав би завершитися в серпні-вересні, відтак - експертиза, і з нового року - будівництво. Відведення землі й проектування йде за рахунок районної ради, а споруджуватися він буде за кошти австрійської фірми. Це перша ластівка, на прикладі якої зможемо показати, як треба працювати.
Буде зроблено розрахунки: скільки техніки потрібно, контейнерів, і, напевно, в одному-двох районах ще цього року почнеться робота за прикладом Виноградівщини.
З Міжгірським, Рахівським, Ір-шавським та Ужгородським районами є домовленість про перехід на цю технологію. Також близько місяця тому була розмова з керівництвом Ужгорода, і ми домовилися про дальшу спільну зустріч з керівництвом міста та Ужгородського району.
В обласному центрі зі сміттям найнапруженіша ситуація. Хоча дещо теж робиться - торік виграли грант Кабміну на роботу з побутовими відходами на мільйон гривень. Планують встановлювати контейнери для роздільного збирання непотребу, закупили спеціальну техніку, але питання треба вирішувати принципово і з розрахунком на майбутнє.
- Багато говориться про можливе спорудження сміттєспалювального заводу...
- Спалювання побутових відходів -дороге задоволення, воно на порядок збільшує вартість переробки. Ми дивилися торік щойно зданий в експлуатацію такий завод в Австрії. Та ж там дотацію дає держава. І саме спорудження заводу дуже дороге. Скажімо, той, що ми бачили в Австрії, розрахований на мільйон населення, тобто такий міг би бути й для Закарпаття. Отож будівництво обійшлося у близько 100 мільйонів євро, із них тільки 30 - вартість заводу і 70 мільйонів євро - очисної системи, аби викиди не забруднювали атмосфе-
ру. Зате мешканець приватного будинку за 100 метрів від цього підприємства не відчуває ніякого запаху.
- Восени 2006 року на Закарпаття приїздив тодішній міністр охорони навколишнього природного середовища Василь Джарти і обіцяв гроші на сміттспереробний завод...
- Так, була домовленість, що треба близько 200 млн грн на побудову комплексу. Відтак приїхав директор однієї фірми, вирішили, що можна робити завод біля Мукачева, бо там полігон придатний, зустрілися з мером цього міста, але на цьому все й скінчилося. Грошей держава не дала, а наприкінці року сказали: запроектуйте, а це коштує 2-3 млн грн, а тоді будемо фінансувати...
- Який же інтерес працювати тут угорцям та австрійцям?
- Зазвичай рентабельність цього бізнесу - 2-3%, але відходи утворюються щоденно, тому вони йдуть до нас, аби робити не швидкоприбутковий, але постійний бізнес.
Торік діяльність підприємства на Виноградівщині була збиткова, так, може, буде ще й цього року, але вже наступного вийдуть на прибуток. Це бізнес із довгостроковим поверненням.
- А як же з технологіями, за яких сміття переробляють на газ?
- Запропонована для Закарпаття технологія теж веде до отримання в майбутньому метану, але це вже наступний етап. Я бачив у Австрії такий полігон, але вже закритий. Тобто він наповнюється до визначеної позначки, ставлять спеціальні труби, площу закривають плівкою, землею і через рік-півтора починається бродіння, яке веде до вироблення метану, і цей газ можна використовувати для обігріву теплиць тощо. Отже, колись ми не лише позбудемося сміття, а й матимемо з нього користь...