Доба репродукцій. Результати Всеукраїнського рейтинґу свідчать: віддзеркалення мистецького життя у книговиданні стає адекватно різноманітним

Саме на цьому проекті молоде київське видавництво «ГраніТ» успішно випробувало ще одне книжкове ноу­хау: об’єднання монографічного видання з літературним контекстом. На замовлення видавців двоє дуже різних письменників написали геть відмінні белетристичні версії біографії Іоанна Георга Пінзеля. Повість Євгенії Кононенко нагадує стилістику Дена Брауна, повість Володимира Єшкілєва — Умберто Еко.

Здавалося б, після такого тріумфу модерних книгарських практик усі «традиційні» мистецькі видання виглядатимуть, як «учорашній день». Проте альбом «Адальберт Ерделі» задемонстрував, що класичні репрезантаційні технології мають неабиякий резерв ефективності, коли до тих технологій ставитися професійно. Так само нове «Видавництво Олександри Гаркуші» (Ужго­род) сконструювало свій витвір строго за приписами підручників з мистецтва книги, і вийшов справжній зразок, який можна беззастережно рекомендувати студентам­мистецтвознавцям та студентам­поліграфістам.

Та ще більшу втіху матимуть просто поціновувачі малярства, що дістали взірцево опоряджений корпус творів закарпатського метра. На відміну від Пінзеля, якого у нас ніколи раніше не публікували, персональні альбоми А.Ерделі виходили не лише на Закарпатті (згадати бодай найповніший на той час альбом від столичного «Мистецтва» 1972 року), але жодне попереднє видання не здатне конкурувати з нашою новинкою. Окрім монографічної частини, том містить Літопис життя і творчості майстра, спогади про нього, найповнішу бібліографію, не кажучи вже про якість ілюстрацій, гарантовану відомими в Європі книжковими профі — угорцями.

Як і обидва попередні митці, львів’янин Роман Петрук дістав торік свій найкращий альбом. Це видання ніби синтезує в собі кращі прояви двох вище рецензованих. Від «Ерделі» — вишуканий традиціоналізм у представленні малярських творів, від «Пінзеля» — блискуча робота фотографів, яка «озвучує» й «оркеструє» скульптуру так, що вона стає аж наче промовистішою, ніж в оригіналі.

Ще один «фірмовий знак» цього видання — наскрізні «розмови в майстерні Майстра», що делікатно­провокативно веде з художником видавецьколекціонер Лідія Лихач і які надають репродукованим творам ніби додаткової автентичності.

Стараннями директора На­ціонального художнього музею України Анатолія Мельника започатковано серію монографічних альбомів художників, що входять до канону українського мистецтва ХІХ століття. Так само, як і «Ерделі», вони є зразком академічної репрезентації та книжкової культури. Творчість Орловського, Пимоненка та Васильківського назагал добре знана любителями, а окремі їхні роботи відомі кожному, хто вчився у школі, бо ними ілюстровано підручники з історії та літератури. Проте ця видавнича серія виразно доводить, як важливо періодично оновлювати погляди на відомі постаті з урахуванням сучасних соціопсихологічних реалій.

Для нас нинішніх, котрі активно шукають свою європейську ідентичність, вельми цікавою видасться, наприклад, стаття мистецтвознавця Ольги Жбанкової про Миколу Пимоненка. 1907го року картину Пимоненка «Страсний четвер» прийняли на виставку Товариства мюнхенських художників (тоді — чи не найбільша імпреза Європи). І не просто прийняли, а повісили на центральній стінці головного виставкового залу поруч із полотном тодішнього безумовного авторитета А.Бьокліна; «Страсний четвер», по суті, став візитівкою того салону. На тлі наших останніх мистецьких наскоків на Венецію — вельми промовиста бувальщина, чи не так? (Між іншим, «Страсний четвер» там же, у Мюнхені, було придбано в музей, а те, що ми бачимо в київському Національному музеї, — пізніший авторський повтор меншого розміру).

Не менш актуальною є концентрація уваги дослідниці на прижиттєвій рецепції творчості художника: «Поряд із захопленими відгуками мали місце докори Пимоненкові, що в своїй творчості він «спирається на грубі почуття великої маси». Звинувачення у популізмі й дотепер вельми популярні, коли йдеться про успішних митців. Яскравий приклад — заздрісне неприйняття багатьма манери Сергія Пояркова, нова книжка котрого також фігурує в рейтинґовому топі. «Безпорядок дня, или Расписание хаоса» — так само бездоганна у найменших деталях, як і три попередні альбоми Пояркова. Так само наявні тут і його «фірмові» есеїзми, як­от: «Смысл жизни в том, чтобы придумать свой собственный смысл жизни... Строители воздушных замков — самая важная профессия на земле». Архітектура нового повітряного замку Пояркова може й не всім припасти до смаку, але у витонченому професіоналізмові йому не відмовиш.

Якщо говорити про видавничі несподіванки, то проект «Жіночий образ у сучасному українському мистецтві (кінець ХХ століття)» поступається ексклюзивом хіба «Пінзелю». Схоже, авторка проекту Людмила Черватюк — президент Благодійного фонду сприяння розвитку моди — намагається прищепити нам моду на неоромантичну жіночість. У доборі ілюстрацій немає жодної гендерної нерівності — майстрів та майстринь представлено приблизно порівну. Але найвразливіше, на психоаналітичному, сказати б, рівні, загадка жіночості проступає у кольорових видіннях саме художниць (якщо побачите виставку котроїсь із них — завітайте, не пошкодуєте: Ольга Конощук, Ганна Криволап, Олена Кучерук, Паула Ли­тов­ченко, Ольга Соловйова, Юлія Майстренко, Людмила Корж­Радько, Наталія Кохаль, Наталія Ніколайчук, Юлія Чемеріс...) На такий же рівень художньої відвертості спромоглися хіба двоє чоловіків­учасників проекту — старші художники Віктор Сидоренко та Андрій Чебикін. А от у поезії, якою вдало «оздоблено» візуальний ряд, «перед ведуть» саме чоловіки — від Драча до Жадана.

До речі, у згаданої Людмили Корж­Радько вийшла торік і персональна книжкавізитівка (№12 в рейтингу), де знаходимо вельми точні, як на мене, епітети до її творчості: «Антрополог настрою... Ідея спокою та ідеальної тиші... де нема докірливих питань, об’єктивних закономірностей та полохливих гасел».

Решта представлених у рейтинґу видань мають свої читацькі принади і мало поступаються згаданим у якості підготовки. За браком місця згадаю наостанок лише альбом «Українське мистецтво XV—XX із приватних збірок» (№9), підвищена увага до якого подиктована тим, що маємо змогу бачити роботи, зазвичай приховані від загалу. А тут і «невідомі» Пінзель, Орловський, Пимоненко, Васильківський, Ерделі, Петрук...

НОМІНАЦІЯ «ВІЗИТІВКА»
Мистецтво

1. Іоанн Георг Пінзель. Перетворення. Скульптура; Євгенія КОНОНЕНКО. Жертва забутого майстра; Володимир ЄШКІЛЄВ. Втеча майстра Пінзеля. — К.: ГраніТ, 152+180+192 с.

2. Адальберт Ерделі. — Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 380 с.

3. О. ЛАГУТЕНКО. Українська графіка першої третини ХХ століття. — К.: ГраніТ, 240 с.

4. Роман Петрук. — К.: Родовід, 288 с.

5. Віталій МІТЧЕНКО. Естетика українського рукописного шрифту. — К.: Грамота, 208 с.

6. Володимир Орловський. Микола Пимоненко; Сергій Васильківський. — Хмельницький: Галерея, 192+144 с.

7. Жіночий образ у сучасному українському мистецтві (кінець ХХ століття). Сер. «Артвізитівка України». — К.: Навчальна книга, 318 с.

8. Серебрянный век харьковской фотографии. — Х.: Колорит, 278 с.

9. Українське мистецтво XVXX з приватних збірок. — К.: Оранта, 150 с.

10. Анатолий КОЗИМЕНКО. Япония. Цуба и поэзия. — Х.: Колорит, 252 с.

11. Зоряна ЛИЛЬООТКОВИЧ. Український пейзажний живопис ХІХ початку ХХ сторіччя. — К.: БалтіяДрук, 120 с.

12. Богдан КОРЖ, Людмила РАДЬКО. Вибране. — Ужгород: Ужгородська міська друкарня, 74 с.

13. Анатолій Криволап: Володимир Будніков; Леонід Бернат; Ігор Єлісєєв; Олексій Малих. Сер. «Живопис». — К.: Атлант ЮЕмСі, 64+153+58+64+64 с.

14. Сергей ПОЯРКОВ. Безпорядок дня, или Расписание хаоса. — К.: Юнівест Прінт, 160 с.

Етнографія

1. Україна й українці. Галичина, Буковина. — К.: Оранта, 304 с.

2. Володимир КУШПЕТ. Старцівство: мандрівні співцімузиканти в Україні (ХІХ — поч. ХХ ст.). — К.: Темпора, 592 с.

3. Ганна ВРОЧИНСЬКА. Українські народні жіночі прикраси ХІХ початку ХХ століть. — К.: Родовід, 232 с.

4. Марко ГРУШЕВСЬКИЙ. Дитина у звичаях і віруваннях українського народу. — К.: Либідь, 256 с.

5. Є. і Т. ПРИЧЕПІЙ. Вишивка східного Поділля. — К.: Родовід, 344 с.

6. Поезія пестування. — К.: Перископ, 208 с.

7. О.С.НАЙДЕН. Українська народна лялька. — К.: Стилос, 240 с.

8. Гебрейський усе­світ Галичини. — Л.: «Ї», 452 с.

9. Леонід ЧЕРКАСЬКИЙ. Музичні інструменти українського народу. — К.: БалтіяДрук, 72 с.

10. Українська етнологія. — К.: Либідь, 400 с.

11. Звичаї українського народу. — К.: Вета­Прес, 136 с.

12. А.Ф.ПАРАМОНОВ, Р.К.РИБАЛЬЧЕНКО. Хутори, млини, вітряки, шинки Слобожанщини. — К.: Стилос, 104 с.

13. А.І.ІВАНИЦЬКИЙ. Історична Хотинщина. Музичноетнографічне дослідження. — Вінниця: Нова книга, 576 с.

14. О.ФЕДОРЧУК. Українські народні прикраси з бісеру. — Л.: Свічадо, 120 с.

Краєзнавча і туристична література

1. Замки та фортеці. — К.: Мистецтво, 352 с.

2. Євген МАРКОВ. Нариси Криму. — К.: Темпора, 584 с.

3. Одесса на старых открытках. — Одесса: Эвен, 416 с.

4. Ірина КОТЛОБУЛАТОВА. Львів на фотографії. — Л.: Центр Європи, 312 с.

5. Кам’янецьПодільський. — Хмельницький: Галерея, 208 с.

6. Борис МЕЛЬНИК. Вулицями старовинного Львова. — Л.: Світ, 272 с.

7. Шуян СУ. Загадочный Китай. — Х.: Книжковий «Клуб сімейного дозвілля», 248 с.

8. С. СЕМЕНЮК. Український путівник по Словаччині; Український путівник по Польщі. — Л.: Апріорі, 348+724 с.

9. Київ. Відчуття безмежжя. Фотоальбом. — К.: Перископ, 34 с.

10. Іван КРИП’ЯКЕВИЧ. Історичні проходи по Львові. — Л.: Апріорі, 116 с.

11. Десять маршрутів вихідного дня навколо Києва; П’ять шляхів зі Львова; Сорок чотири дерев’яні храми Львівщини. — К.: ГраніТ, 88+144+120 с.

12. Прогулянка Чернівцями та Буковиною. — К.: БалтіяДрук, 268 с.

13. К. ЛИПА; В. ВЕЧЕРСЬКИЙ. Під захистом мурів; Українські дерев’яні храми. — К.: Наш час, 184+271 с.

14. Енциклопедія Львова. Том І. АГ. — Л.: Літопис, 656 с.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати