Маршрутне таксі зупинилося навпроти горезвісної вулиці і вистачило одного погляду, щоб зрозуміти, що тут і справді живуть забуті владою городяни. Вулиця, де ніколи за пам'ятних часів Ужгорода не було не те що асфальту, а й навіть елементарного щебеневого покриття, порита дрібними та великими ямами. А оскільки напередодні ще і йшов дощ, то всі фунтові вибоїни наповнені каламутною водою. Позаду почула гуркіт автомобіля... Щоб не бути облитою з ніг до голови брудною водою, довелося стрибати аж за канаву. А мешканці Стародоманинської ось так перебиваються щодня. Біля кожного двору лежать старі автомобільні шини чи великі кам'яні брили, які бодай трішечки захищають їх від болота і калюж та не допускають збільшення ґрунтових вибоїн.
Мешканці забутого куточка Ужгорода куди тільки не зверталися, щоб хоч якось зарадити своїй біді, але завжди та писанина була марною.
— Наша вулиця чотири рази змінювала свою назву. Була і Старою, й вулицею Гагаріна, Доманинською. Але від зміни назви абсолютно нічого не мінялося, бо як жили в жахливих умовах, так живемо і досі. — А писали фактично до всіх мерів Ужгорода, та результат один, — скаржиться Маргарита Ткач. Жінка — пенсіонерка і подолати їй, як і кожній літній людині, бодай невелику відстань, непросто. — Наша місцева влада за стільки років жодного разу не звернула направо з центральної вулиці у бік церкви. Ніхто ніколи не поцікавився, у якому стані Стародоманинська, як там живуть люди, як вони дістаються щоранку на роботу, а діти —до школи. Зате щоразу перед виборами вулицею пройде грейдер, який так-сяк її порівняє, наскільки це можливо. А де не може — так і залишає поміж ямами горбки.
Ще гіршого вигляду набула Стародоманинська два роки тому, відколи її перекопали з метою провести водопровід. Відтоді, щойно пройде злива, вулицею взагалі ні проїхати — ні пройти. А людей міська влада далі продовжує годувати обіцянками.
— На нашій вулиці був клуб, який викупили під пекарню, продали невідомо кому й приміщення старої школи, — скаржиться інша жителька Стародоманинської Ганна Сербіна. — То ж чому за виручені гроші хоча б частково не облаштували вулицю?
Люди в розпачі... Розчаровані неувагою з боку органів місцевого самоврядування, жителі вулиці написали нещодавно колективного листа до Президента України, в якому поскаржилися на своє життя-буття. Зі столиці листа на виконання направили до Ужгородської міської ради. Але тут знову ж таки взялися за старе. Мешканцям дали відповідь, мовляв, для виконання робіт «необхідно 1,3 мільйона фивень, що становить чверть коштів, які передбачені на ремонт доріг на 2008 рік». А самостійно вирішити цю проблему місто, буцімто, не може, тому й «потребує залучення додаткових коштів обласного або державного бюджетів». Саме тут і виникає купа справедливих запитань: куди ж діваються гроші, які місто вилучає від продажу земель? Адже за найменшої нагоди міський голова Сергій Ратушняк щоразу хвалиться, мовляв, скільки мільйонів Ужгород одержав від чергової земельної оборудки. Правда, простому ужгородцю не дозволено знати, яку ж то земельну ділянку, кому і, головне, за скільки продали. А, крім землі, скільки в Ужгороді тільки за останній рік продано об'єктів нерухомості? Згадаймо хоча б аптеку №1 в центрі міста, за яку вилучили 3,6 млн. грн. Тож куди зникають ці гроші, на дно чиєї великої кишені вони осідають? Правду кажучи, таких вулиць, як Стародоманинська, в обласному центрі чи не за кожним рогом. Причому непроїзними і непрохідними потроху стають і центральні магістралі. А в той же час ми не можемо пригадати, щоб хоча б за останній рік в Ужгороді було зроблено ремонт (не ямковий) котроїсь із міських вулиць. Тому ця чергова відписка Ужгородської міської ради ще раз довела, що у нашої влади не все прозоро... А тим часом жителі Стародоманинської вкотре залишилися при власних інтересах. І нікому нема до них діла.
Крім негараздів із вулицею, мають мешканці й багато інших незручностей та проблем, на які ужгородська міська влада традиційно не звертає ніякої уваги. Це й відсутність культурних закладів, де б після школи могли проводити свій вільний час діти, відсутність водопроводу та й, власне, вільного доступу до питної води. Ще одна біда жителів Стародоманинської — величезна безгосподарна цистерна, закопана в землі на початку вулиці, яка також створює чимало незручностей. І що найобра-зливіше, ніхто із площі Поштової не збирається навіть поцікавитися, не те що перейнятися бідами мешканців Стародоманинської.