«Шановна Юліє Володимирівно …»
«…Ми, мешканці села Голубиного Свалявського району, звертаємося до вас як до першої особи виконавчої влади з питанням допомогти розібратися в конфліктній ситуації, яка виникла у нашої сільської громади в зв’язку з незаконним (рейдерським) захопленням земельних ділянок, що належать нам на правах приватної власності, з боку сусідньої сільської ради села Солочин Свалявського району Закарпатської області.
Зокрема, нам стало відомо, що за потурання районної та обласної виконавчої влади було проведено перерозподіл земельних наділів та на наші землі було видано державні акти новим господарям. З метою введення в оману нас як юридичних власників цих земель та контролюючих органів керівництвом Солочинської сільської ради навмисно підмінено назви урочищ, де знаходяться ці земельні ділянки, – замість існуючого урочища Плоснини придумано урочище під назвою Гниляк, яке не існує та не затверджене на жодній мапі та іншими відповідними документами. Окрім того, землі сільськогосподарського призначення були подані як чагарники та пасовища. Внаслідок вищезгаданих дій на одну й ту ж ділянку є значно більше власників.
Ми володіємо згаданими ділянками, отримавши їх у далекому 1999 році, тоді як новоспечені власники отримали таке право в минулому році. Окремо слід зазначити, що в результаті такого перерозподілу в гонитві за збільшенням площі ділянок новоспеченими земельними магнатами повністю знищено охоронну зону всіх водних об’єктів, які знаходяться в межах вищезгаданого урочища.
Коротко з історії
До 1998 року села Солочин та Голубине були об’єднані єдиною Голубинською сільською радою. Лише 25 листопада того року рішенням ІІІ сесії Закарпатської обласної ради 23-го скликання була створена Солочинська сільська рада. В тому рішенні було затверджено створення Солочинської сільської ради як новоствореного органу місцевого самоврядування із затвердженням території села Солочин за наявною на день створення межею. З моменту приходу в Солочинську сільську раду пані Магдалини Іллівни Туряниці, а саме з часу її обрання на посаду голови села, почалися зазіхання на наші землі. Пояснення цьому ми вбачаємо лише в їх комерційній вартості, а саме в наявності цілющих мінеральних джерел на даній території. (…)
Враховуючи наявний стан справ та прихід весни, а з її настанням – початку проведення польових робіт, просимо Вас терміново втрутитися та доручити відповідним службам розібратися у ситуації, що виникла, та захистити наші права. Про результати розгляду нашого звернення просимо повідомити громаду листом, який просимо направити на адресу Голубинської сільської ради».
Збори, погрози та запитання без багатьох відповідей
Таке ось звернення до прем’єр-міністра Юлії Тимошенко 1 квітня цього року прийняли і підписали майже півтори сотні мешканців села Голубиного. Епістолярна масова акція відбулася на сільському сході в присутності представників районної влади та численних журналістів місцевих та загальноукраїнських ЗМІ. А передувало цьому гучне обговорення конфлікту, під час якого з боку голубинців лунали навіть погрози перекрити автостраду міжнародного сполучення, щоб усій Європі стало відомо про загребуще свавілля однієї сільської головихи, що ладна вижити сусідів – законних господарів з їхнього власного обійстя, яке вони та їх предки творили собі й нащадкам, плекали з любов’ю та хоснували по-ґаздівськи не один десяток років.
У Голубиному такі збурення та хвилювання в громаді, яких тут не пам’ятають! Навіть тоді, коли радянська влада відбирала землю, назовні не вихлюпувалося стільки емоцій, скільки тепер, коли від Голубиного, тобто від громади, відбирають 40-гектарне урочище Плоснини. Тут розміщені 120 ділянок, розданих місцевим мешканцям ще вісім років тому.
Втрата навіть крихти землі, яка в селі вважається цінним скарбом, – трагедія. А тут цілих 40 гектарів! Їх, згідно з рішенням районної влади, передали сусідньому селу Солочин.
Можна багато говорити про передісторію земельних взаємовідносин двох сіл. Наприклад, як у межі Солочина потрапили аж два санаторії – «Квітка полонини» та «Кришталеве джерело». Вони завжди були на голубинських землях, аж поки у 1998-му не утворилася Солочинська сільська рада. Тоді згідно з рішенням сесії Свалявської районної ради на території Солочина опинилася лише оздоровниця „Квітка полонини”, а „Кришталеве джерело” і надалі залишалося на землях Голубиного. Серією ходів, через обласний арбітражний суд сільраді Солочина вдалося закріпити офіційні межі таким чином, що і перша, і друга оздоровниці опинилися на території цього населеного пункту. А отже, податки і збори, які сягають чималих сум, потрапляють до солочинського місцевого бюджету. Голубинці ж протестують: «Ми чому маємо програвати, це ж були наші споконвічні землі!»
Анна Пукіш померла на сходах, не дійшовши до віча
Тепер – нова суперечка на Плоснинах. Одним із аргументів у ній, що знову ж таки не на користь голубинців, стало те, що Солочин дуже швидко виготовив земельні документи після того, як наприкінці минулого року розпорядженням голови Свалявської райдержадміністрації ділянки на Плоснинах були передані мешканцям цього села для приватизації.
Та варто прислухатися до вимог голубинців, щоб не дійшло до встановлення пікетів на автотрасі і не множилися жертви земельної війни між двома селами. Перша вже є: під час проведення сільського віче в Голубиному, так на нього і не потрапивши, на лавичці під будівлею сільради нагло померла Анна Пукіш, 1944-го року народження, яка мала нещастя бути власницею наділу на її, відданій солочинцям, землі.
А ще слід пригадати, що збурницею нинішніх земельних пристрастей у Голубиному є та сама сільська урядниця з Солочина Магдалина Туряниця, бурхливій діяльності якої на посаді голови невеличкого закарпатського села «Урядовий кур’єр» присвятив упродовж неповних двох років аж три чималенькі за обсягом публікації. Тоді йшлося про конфлікт, в який вона втягнула керівництво відомої в Україні оздоровниці «Квітка полонини». Це також довготривалий спір за землю, яка знаходиться в межах гірничого відводу над родовищем унікальної мінеральної води «Лужанська» і де пані Туряниці забаглося побудувати нову сільську вулицю, мешканцями якої переважно мали стати нинішні небожителі столиці. З цієї оказії на Свалявщині влітку 2006 року навіть працювала урядова міжвідомча комісія. Її висновки були не на користь солочинського сільського голови, але Магдалина Іллівна як тоді, так і нині на все має особисту, відмінну від вченого та й правничого загалу, думку.
Але повернімося до зборів голубинських селян. Виступаючих було чимало, і серед них старійшина цього населеного пункту, історія якого нараховує понад 600 років, – поважний педагог, вдумливий літописець села та відомий у наших краях виваженою, толерантною позицією громадський діяч Василь Іванович Молнар. Він переконаний, що межі між Солочином та Голубиним у 2000 році були визначені неправомірно, хоч і закріплені судовими рішеннями. «Під личиною закону відбувалося і відбувається рейдерство, ті, що причетні до несправедливого перерозподілу землі на територіях двох сіл, насправді нацьковують громаду на громаду», – робить категорично обвинувальний висновок Василь Іванович.
Отже, нині, якщо підходити формально, більше прав на землю в Плоснинах мають солочинці. Якщо ж практично, то в Голубиному ґаздам до найменшої ділянки відомо, кому земля належала в усі часи. Більше того, одна з найстаріших мешканок Голубиного Олена Опіц заявила, що перед Другою світовою війною її сім’я володіла тут двома уграми (близько півтора гектара) землі, тут стояв і її будинок.
Ще емоційніше звучали промови багатьох інших голубинців, які вважають, що, крім урочища Плоснини, у сільської громади незаконно і нелогічно відібрано на користь Солочина землю, на якій стоять дві великі оздоровниці – «Квітку полонини» та «Кришталеве джерело». Внаслідок цього бюджет Голубиного залишився без суттєвого фінансового підживлення і опинився в категорії дотаційних. Цього могло б і не статися, якби свого часу керівництво Свалявського району передбачило неминучий земельний конфлікт між Голубиним і Солочином. Та, на жаль, вісім років тому управлінці Свалявщини не надали значення ні дивному «побригадному» розмежуванню територій двох самоврядних одиниць (оце й уся «спадщина», що від колгоспного устрою дісталася!), ні неоднозначному документальному фіксуванню в картографічних матеріалах розподілу земельних угідь між двома сільськими радами.
Лінія на мапі: зайва чи замовлена?
– Людина з інституту землеустрою, яка виготовляла документи наприкінці 90-х, нанесла на мапу одну зайву лінію, – пояснює голова Свалявської районної ради Михайло Воронич. – Чомусь тоді на це не звернули увагу. Тож і маємо у підсумку 40 спірних гектарів в урочищі Плоснини. Голубинцям радив би звернутися до суду. А ось прокурор району вже оскаржує розпорядження райдержадміністрації, яким орган місцевої виконавчої влади наділив земельними ділянками за межами населеного пункту мешканців Солочина.
Не надто переконливим був голова районної ради. Перед тим просив від селян рівно двотижневого терміну для того, щоб у всьому розібратися та розв’язати суперечку. Тепер же в актовій залі сільради він майже й не присів, вислуховуючи скарги та справедливі нарікання, а також відповідаючи на них. Визнав факт: обіцяних крапок над «і» він, голова райради, так і не розставив. Тепер уже сказав, що в усьому розбиратиметься суд. Лише в його компетенції вирішити остаточно, хто правий, хто винуватий. Стрілка відповідальності переведена на судову гілку влади. Але хіба селяни в тому винні, що влада повторно розділила одну й ту ж землю?
Поки справа в судах, весняний «вагон» без селян поїде
Голубинський сільський голова Михайло Капустей, як і більшість його односельців, вважає, що в суді спір тільки затягнеться, і перспектива його вирішення є невизначеною. Тим часом голубинські землероби вагаються розпочинати на своїх ділянках новий аграрний сезон – ану ж там, озброївшись вилами, на них очікуватимуть непоступливі новоявлені землевласники зі «свіжішими» державними актами на землю!
Та все ж слід віддати належне голові Свалявської районної ради Михайлові Вороничу – власне, він єдиний з керівництва району виявився спроможним взяти на себе відповідальність за «розкермування» ситуації. Бо, наприклад, вже вдруге на сільський схід не прийшли запрошені голубинцями представники РДА та голова Солочинського органу самоврядування Магдалина Туряниця. Що ж до з’ясування позиції останньої, то сільська очільниця не особливо охоче дає інтерв’ю журналістам, які з нею не погоджуються в своїх газетних публікаціях. Тому авторам цього матеріалу доводиться задовольнятися роз’ясненням пані Туряниці, яке вона дала телевізійникам «Інтеру» (4 квітня сюжет демонструвався у вечірньому випуску новин на цьому каналі). Тоді Магдалина Іллівна демонструвала тележурналістові Віталієві Мещерякову, як аргумент, наявні у неї картографічні матеріали.
На зборах у Голубиному неодноразово звучало, що для мешканців цього села наявні мапи – не доказ. Зокрема, вони вважають, що якби замовником тих мап була рідна їм сільрада, а не Солочинська, то й розташування контурів на них було б інакшим: згідно з межами, які склалися між селами історично, а не з огляду на меркантильні «братсько-сватівсько-кумівські» інтереси, виразником яких, на думку голубинця Михайла Циганина, є держслужбовець Магдалина Туряниця.
Доводиться припускати, що характеристика корисливості земельних претензій голови Солочина, а саме такими рисами наділяють Магдалину Іллівну голубинці, таки має під собою певний ґрунт. Бо якщо, наприклад, голубинці розпоряджаються чотирма десятками спірних на сьогодні гектарів як землями сільськогосподарського призначення, то пані Туряниця вкупі з солочинськими депутатами надали їм статусу чагарників та неугідь. З подачі начальника відділу земельних ресурсів Василя Русина в розпорядження районної адміністрації, яке було видане на підтримку земельних поривань Солочина, вкралася така деталь, начебто земля в Плоснинах поросла кущами, чагарниками і для рільництва непридатна. Чому саме так, – незрозуміло, адже споконвіку люди і орали тут, і косили.
Кому-кому, а п.Русину слід було знати і про цінність цих земель, і що первинні акти на володіння ними вже видані голубинцям. Аж ні! Василь Павлович не лише готував розпорядження про виділення земель за підписом голови райдержадміністрації, а й на зборах зробив вигляд, що сном-духом не відав про правову колізію, яка виникне з вступом цього документа в силу. Русин сказав, начебто в усьому винна… папка: «Земельні документи голубинців лежали в одній, а солочинців – у іншій папці».
Отже, Василь Русин кроїв землі для солочинців, один раз уже розділені та надані селянам Голубиного. Головний землевпорядник району у присутності голови районної ради Михайла Воронича червонів, ніяковів. І запевняв, що обов’язково виправить «неув’язку», лише б дали час.
Навіщо ж було змінювати цільове призначення Плоснин? У селі небезпідставно вважають: щоб «окультурити» їх котеджним будівництвом. Іншого, як мовиться, не дано. Певним підтвердженням цьому є той факт, що природно поділені залісненими яругами Плоснини тримачі державних актів із Солочина розпочали активно «очищувати» від насаджень. Про профілактику ерозії ґрунтів тут не думають, як і про долю родовища мінеральної води, яке споконвіку живиться ґрунтовими та поверхневими водами плоснинських струмків.
Подейкують, що дивовижним чином безслідно зникли з районних та обласних служб і навіть обласного архіву документи землеустрою, датовані 1944-1999 роками, та ще давніші, які підтверджують право Голубиного на землі, через які нині точаться запеклі суперечки між двома сільрадами. І це також симптоматично, якщо завважити, кому це вигідно… Багато в цьому зв’язку постає запитань до землевпорядного відділу Свалявської райдержадміністрації. Втім, десь-таки повинні зберігатися спеціалізовані мапи – наприклад, ґрунтозахисних схем тощо, на яких також можуть бути позначені межі й урочищ, і населених пунктів. Місцевим керманичам варто їх розшукати задля остаточного розв’язання конфлікту між двома громадами. Саме на це і сподіваються люди в Голубиному.
«Якщо не можете приймати справедливих рішень – підіть»
– Ви – наші представники у владі, на вас тратяться гроші нас, платників податків. Якщо не можете приймати справедливі рішення, то навіщо ми вас обирали? – закидав Вороничу місцевий мешканець Михайло Циганин. «Які ви к бісу наші представники? Не ви нас захищаєте, а ми мусимо від вас захищатися!» – обурювався інший, Василь Цанько. «Як ви на ті землі в Плоснинах, де Ярок, могли видати по два акти на землю?!» – обурювалася вчителька Ганна Сабов.
Михайло Воронич намагався заспокоїти селян: «Ті, кому землі були наділені відповідно до рішення Голубинської сільської ради, і хто має на них законне право, можуть спокійно виходити в поле. Я гарантую, що їх ніхто не буде проганяти з землі». Але селяни й цим були незадоволені: чого варті гарантії, якщо сам Воронич визнав: крапку ставитиме суд. Вони вивезуть гній, вкладуть гроші в обробіток землі, в насіння, а суд вирішить справу на користь солочинців. Що тоді? Хто компенсує збитки? Та й чому суд повинен відбирати землі, які споконвіку належали Голубиному.
У розмовах з місцевими мешканцями з’ясувалося: у Солочині раніше нестачі землі не відчувалося. Всі були нею забезпечені. Однак багато хто, скориставшись високою вартістю наділів у курортному селі, її… продав варягам із інших регіонів. Таких можна зрозуміти, але цим самим вони підтвердили, що для сільськогосподарських потреб земля їм не потрібна.
Про те, що й тепер на карту ставиться матеріальний інтерес, засвідчило майже блискавичне оформлення на користь солочинців документів на приватизацію. Для того, щоб отримати свої документи на землю, голубинцям потрібні були роки, а тут ледь минули чотири дні після розпорядження РДА – і у солочинців готові акти.
Головне, що органічно й логічно випливло зі зборів селян – це те, що в суперечці Голубиного й Солочина обласні та районні очільники повинні невідкладно оголосити для себе особисто надзвичайний стан. Щоб не допустити такого насправді – у випадку, якщо село піде на село…