До Угорщини може відійти ще 30 гектарів української землі?

Чому Тиса змінює курс?
І ось знову внаслідок природних явищ з’явилася реальна небезпека для України втратити близько 30 гектарів своєї території. «Унаслідок частих підйомів рівня води в Тисі біля села Четфалва утворилося нове русло, яке відтинає вищезгадану ділянку», – каже начальник відділу з питань надзвичайних ситуацій Берегівської РДА Мирослав Джанда.
Тож виникла потреба вжити кардинальні заходи щодо збереження територіальної цілісності нашої держави. Негайно виїхав на проблемну ділянку голова районної адміністрації Володимир Трикур, екологи, представники водного господарства, долучилися й при­кордонники. Комісія виявила: через підйом рівня води на Тисі справді утворилося нове русло завширки 8–15 метрів та завглибшки до 3 метрів. Переливання води через кам’яне кріплення утворило заглибину діаметром 10 метрів, а дальші переливи можуть повністю зруйнувати укріплення й створити новий рукав річки. А це в свою чергу може призвести до утворення острова площею близько 30 гектарів.
Комісія пропонує відновити правий берег Тиси й зміцнити його, засипати воронку й посилити місце переливання. Потрібно також прибрати наноси гравію, що поросли вербою і створюють додатковий підпір рівня води. З пропозицією про виділення коштів на виготовлення проектної документації та виконання вказаних робіт вирішили звернутися до обласної влади. 
Ще у липні 2006 року на засіданні районної комісії з надзвичайних ситуацій було ухвалено рішення звернутися до ОДА з проханням про виділення коштів на берегоукріплення в згадуваному районі й не допустити, аби Україна втрачала власну землю.
«Не слід поки що аж надто драматизувати ситуацію, – каже Микола Козлюк, начальник Берегівського між­район­ного управління водного господарства. – Річка обирає собі коротший шлях, а нове русло просто трохи стримує її потік. Хоч імовірність того, що через кілька років острів може утворитися, все-таки є. Тому запобіжні заходи слід уживати вже сьогодні».
За словами Миколи Козлюка, проблема виникла після паводку 2001-го, але щороку поглиблювалася. «Нині ця ситуація вже перебуває на контролі першого заступника голови ОДА Івана Балоги, і сподіваємося, що все вирішиться, – каже водгоспник. – Головне – цього року підготувати бодай проектну документацію. Паралельно слід робити реконструкцію і старого кріплення берегів поблизу села Четфалва, тобто вирішувати завдання  комплексно».
До речі, схожа на цю ситуація вже виникала на ділянці Рахівського і Тячів­ського районів, де держкордон між Україною й Румунією також проходить посередині Тиси. Рукав річки біля нашого берега поступово мілів, а біля румунського – розширювався. Внаслідок цього з сусідського боку виникли сво­єрідні нічийні «острови».
Головна причина зміни русла ріки – осінні й весняні паводки. Вода під­німається й починає розмивати україн­ський незміцнений берег, що поступово відходить углиб. У такий спосіб із 1961 року Україна втратила 270 гектарів зем­лі. Особливо «посприяв» цьому процесу катастрофічний паводок у листопаді 1998 року, додав клопоту – березневий 2001-го.
Ще 2000 року на зустрічі спільних прикордонних комісій відзначалося, що через зміну русла Тиси, наш берег за 50 років перемістився вглиб України на 11,7 м. Інша територія відійшла до Угорщини.
Вихід із ситуації тільки один – вста­новлення надійних берегових укріплень. Але берег часом послаблюється... через діяльність місцевих мешканців. Во­ни рубають ліс, беруть щебінь навіть у прикордонній зонi. Тому наш берег   руйнується, а з того боку всі «небезпечні» ділянки в повному порядку.
Утім Микола Козлюк уважає, що на Берегівщині нове русло річки виникло не через несанкціонований забір щебню. Тут далися взнаки процеси природного характеру. Однак погоджується, що згадуваний чинник також здатен впливати на такі ситуації.
«За річками потрібен догляд, – до­дає Мирослав Джанда. – А в нас во­ни замулені, скрізь поросли верболозом». До речі, дозвіл на розчищення русла видається Закарпатським облводгоспом на підставі проектної документації. Оскільки грошей на такі роботи держава не має, тож до вибору гравію долучаються приватники. Але якщо гравій не «комерційної» якості, то ніхто цим займатися не буде.
Паводки поки що під контролем
На початку березня представники районної комісії з надзвичайних ситуацій проінспектували комплекс протипаводкових споруд на річках Боржава й Тиса. Контроль за пропуском весняної води – важливий елемент Програми комплексного протипаводкового захисту у басейні р. Тиси у Закарпатській області.
Дощі у горах дали свій результат – на Боржавській греблі позначка сягнула рівня 2,8 метра. Було вирішено відкрити шлюз і розвантажити русло, воду пустили у канал Верке. Але за цей час рівень Тиси поблизу села Вари піднявся до 5,4 метра, у Квасові повністю залило міст через річку, у Реметах вода зупинилася за півметра від гребеня дамби. 
«Незважаючи на штормове попередження й раптовий підйом води, підтоплень у районі зафіксовано не було», – констатує Микола Козлюк. Але якщо, наприклад, Квасово надійно захищено дамбами й мобільною насосною станцією, то в інших селах (Варієві та Боржаві) ще триває реконструкція дамби. Її додатково нарощують майже на 2 метри. І тут виникає не­однозначна проблема. Мешканці цих сіл подеколи блокують завезення ґрунту  через населені пункти.
«Правду сказати, дуже дивує така позиція населення, – каже Микола Козлюк. – Аргументують це по-різному: одним заважає пил, інші стверджують, що від вібрації в них руйнуються будинки. На жаль, літака в нас немає. Люди, мабуть, призабули, що коїлося  тут 2001 року. Їх не цікавить, що буде, коли сюди знову прийде велика вода. Адже найбільш проблемні й напружені ділянки саме тут».
Тепер голови сільських рад побачили на власні очі – вода підійшла впритул до захисних дамб. А це вже сер­йозно. І будь-якої хвилини може піти «друга хвиля».
Ще одна проблема у Варієві – тут не дають вибирати пісок із кар’єру, аби зміцнити дамбу в Боржаві. Кажуть – це наша земля... Ось такі парадокси. Якщо раніше виникали перебої з фінансуванням, то тепер із цим проблем немає – на реконструкцію боржавських дамб виділено 19 мільйонів гривень (всього на область – 82 млн грн).     
Біда через… пляшку
І, нарешті, ще одна проблема, яка вже набула міжнародного розголосу. Це наше сміття, яке пливе Тисою до Європи. Насамперед пластикові пляшки.
Нещодавно відбулася зустріч українсько-угорської робочої групи експертів із охорони якості прикордонних вод.  Вони дали оцінку стану якості води в річках Тиса й Боржава. Всього 2007 року було здійснено 24 відбори проб води. І виявилося, що загалом воду у Тисі (проби брали в районі Вилока) можна віднести за загальними фізичними та хімічними параметрами до І–ІІ класу якості. Хоч подеколи трапляються в ній інші компоненти: нерозчинені речовини, марганець, органічний азот, ртуть, мідь. Перевірили воду також у районі Чопа. Тут вона набагато гіршої якості – забруднена нафтопродуктами. Знайшли в ній також мідь, марганець,   ртуть. Вода у Боржаві в районі села Бене також була не ідеальною, дещо перевищували норму показники вмісту марганцю, фосфору, органічного азоту. Але, за європейськими нормами,  все більш-менш у порядку. Тобто надзвичайних забруднень, які призвели б до погіршення якості води, зафіксовано не було.
Але угорці знову висловили свою стурбованість великою кількістю побутового сміття, що пливе до них із Закарпаття. Про це йшлося і 11–12 березня на міжнародній зустрічі з питань водного господарства на прикордонних водах у Ніредьгазі. Українська делегація погодилася з потребою розробити заходи   мінімізації засмічення прикордонних вод. Також було вирішено подати спільну заявку на отримання ґранту від ЄС для розроблення Плану заходів щодо недопущення засмічення заплав україно-угорської ділянки річки Тиса. 
Якої шкоди може завдати екології звичайнісінька ПЕТ-пляшка, можна побачити на власні очі, наприклад, у заповідній території в урочищі Атак (Берегівський район). Якщо підійти до Боржави, яка своєю течією оминає урочище, то можна почути якийсь незвичний гуркіт. Те, що далі, просто не вкладається в голові – всю річку перегороджувала гребля... з пластикових пляшок, що нанесла вода з довколишніх сіл. Їх так багато, що, здається, можна пройти по них на інший берег. На сонці пляшки нагріваються і починають тріскотіти. Але ця «розмова» неприродна, бо не вписується в лісову гармонію. Таке видовище просто шокує. А надто коли навколо – заплавні ліси, про які нещодавно довідався весь світ як про унікальні закарпатські джунглі.
«Це заповідник, і втручатися у його екосистему ми не маємо права, – каже Микола Козлюк. – Але потрібно шукати якийсь вихід». Все почалося з того, що річку декілька років тому перегородили старі дерева. Біля них одразу з’явилося скупчення пластикових пляшок, що припливли з Іршавщини. Нині розробляється проект, за яким русло буде розчищуватися, звісно, погоджений із екологами та іншими службами.
Справді – не можна перетворювати заповідник на смітник. Єдине, що потрібно буде, – прорубати дорогу через ліс до затору на Боржаві. Адже якщо сміття прорветься, то за якийсь час опиниться вже в Угорщині. А великі дерева можуть пошкодити греблю, і тоді ра­йон залишиться без води.   
«Я не знаю, як кардинально вирішити проблему зі сміттям на річках, – розмірковує Микола Козлюк. – Доки в наших гірських селах не налагодять збір побутових відходів, вона буде існувати».

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати