Хоча адміністративним центром Закарпаття є Ужгород, Мукачево не можна назвати другорядним містом. Самі мешканці стверджують: “Якщо Мукачево і не перше місто в області, то й не друге!” Тут, між Карпатами і рівнинами, на перетині давніх торгових шляхів (відомих як “Великий слов’янський шлях”) люди селилися з давніх-давен. А вже статус міста з привілеями та свободами, як і власну печатку з зображенням покровителя — святого Мартина, Мукачеве дістало в 1376 році від королеви Угорщини та Польщі Єлизавети, до слова, першим серед закарпатських поселень.
Одна з легенд про походження назви міста оповідає про князя, що оселився разом зі своїми воїнами на широкій рівнині біля річки Латориці. Задумав князь побудувати неприступний замок і наказав підданим насипати гору просто на рівнині. За переказом, тисяча возів, кожен запряжений шістьма волами, возили землю тисячу днів та ночей. Так на горі, що принесла людям багато страждань, звели замок. Місто стали називати Мукачевим, а гору — Замковою. Інші легенди прозаїчніші: на Латориці стояв водяний млин, де торгували борошном, звідси й Мукачево, або ж “земля пана Мункачі” (угорський варіант назви міста).
Саме місто затишне, одноповерхове та багатонаціональне. За землю, де поєднуються високі гори та щедра рівнина, боролися правителі: Австро-Угорщини, Трансильванії, Чехословаччини, СРСР. Це позначилося і на складі населення: разом з українцями та росіянами тут мешкають угорці, русини, поляки, євреї. Завдяки винятково вигідному топографічному і геополітичному розташуванню (на відстані 40 — 50 км від кордонів з Угорською і Словацькою республіками і 90 — 100 км від Румунії та Польщі) Мукачеве є транспортним вузлом міжнародних магістралей і нелегальним “вікном” для емігрантів.
Замок із чортом у криниці
Найбільшою принадою Мукачевого, звісно, є замок Паланок, що височіє на вершині гори (до слова, вулканічного походження). Його побудували для охорони та контролю торгових і військових шляхів, а вже за подільського князя Федора Корятовича споруда стала не лише форпостом, а й магнатською резиденцією. Назву замок дістав від дубового частоколу — паланку, який оточував Замкову гору. Федір Корятович, що отримав замок і прилеглу місцевість у подарунок від угорського правителя Сигизмунда, перебудував фортецю за канонами нового європейського фортифікаційного мистецтва. 1401 року в замку з’явилися нові стіни, башти й житлові помешкання, з’єднані складною системою переходів. На випадок тривалої облоги князь наказав видовбати в скелі над Старою баштою криницю глибиною 85 метрів. За переказами, добути воду в скелі князеві допоміг сам чорт, якого Корятович зміг обдурити і посадити в криниці. В наш час вода вже висохла, проте мукачевці стверджують, що й досі з глибини долинає незрозумілий шум: це чорт свариться, соромно йому, що дозволив людям себе обдурити. Згодом фортецю героїчно обороняли під орудою красивої та мужньої вдови трансильванського правителя Ілони Зрини (1685—1688), бував тут угорський поет Шандор Петефі (1847), а в наполеонівські часи в цих стінах переховували найбільшу угорську реліквію — королівську корону.
У Мукачівському замку сьогодні можна побачити відреставровану середньовічну фортифікаційну архітектуру, старовинні двори та галереї з виставками сучасної скульптури. В залах Верхнього замку функціонує історичний музей з рідкісними предметами кам’яного віку, мідно-бронзової доби, знайденими під час археологічних розкопок на теренах Закарпаття, середньовічною зброєю, етнографічними матеріалами XIX—XX століть. У картинній галереї — полотна живописців Закарпаття, серед яких Федір Манайло, Антон Кашая, Золтан Мичка, по сусідству з сучасним живописом українських, угорських та польських майстрів пензля. Виставка “Дерев’яні церкви Закарпаття” пропонує оцінити зображення унікальних культових споруд краю та колекцію ікон різних регіонів України.
У ритмі готики та бароко
Коли замок уже відчинив вам свої двері й таємниці, не поспішайте залишати Мукачеве. Унікальна архітектурна спадщина Австро-Угорщини і досі привертає увагу шанувальників красивих споруд. У місті є старовинна каплиця св. Мартина (XIV ст.) поблизу неготичного костелу (1904) та заснований у XI ст. жіночий монастир на Чернечій горі. Історія монастиря теж пов’язана з іменем подільського князя Федора Корятовича, що правив тут у XIV столітті. За переказом, якось під час полювання Корятовича від хижого звіра врятувала щира молитва та обіцянка поставити на місці пригоди храм. У тутешній бібліотеці й досі зберігаються цінні стародруковані книги, серед яких “Закарпатське євангеліє” (1401), “Біблія” Івана Федорова (1581).
Серед пізніших пам’яток архітектури варто подивитися на красуню-ратушу (1905), в якій тепер працюють міська рада, книгарня та туристичний центр, на міський театр, численні храми та старі віли в центрі міста. Розмах, розкіш інтер’єрів та різноманітність архітектурних стилів притаманні палацові трансильванського князя Ракоци, що ховається за розкішною кованою брамою. Цю ефектну споруду побудовано на зламі архітектурної моди, коли бароко прийшло на зміну ренесансу. А ось ботаніків зацікавить, що на околицях міста, на Червоній гірці, найпівнічніша у світі чайна плантація. Прогуляйтеся до пам’ятника Кирилові і Мефодію, скуштуйте кислуватого місцевого вина та по-угорськи гострих місцевих страв. І обов’язково поверніться сюди наприкінці квітня, коли вулиці міста потопають у квітуванні сакур та магнолій.