Виховання казкою

До збірника ввійшли кращі зразки українських народних родинно-побутових казок Карпат (Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та Львівської областей). Записи здійснені видатними вітчизняними фольклористами, починаючи з середини ХІХ століття і до наших днів. 

Напевне, аби привернути увагу читача  до книжки, у передньому слові «Казка вчить, як на світі жить» Іван Хланта пише: «Здавалося б, у наш розтерзаний, незатишний, галопуючий час з його горезвісними лібералізацією й гіперінфляцією, обвальним спадом виробництва, нівелюванням загальнолюдських цінностей простолюду не до казкарського чтива, не до небилиць, легенд і притч. Та ми, на щастя, помиляємось. У несусвітній метушні і побутових негараздах, засмиканості в чергах і соціальної незахищеності краяни не втратили цікавості до усної народної творчості, одним з найвиразніших представників якої є казка. Вона не звиродніла, не захиріла, не втратила своєї магнетичності і притягальності. Чутки про її смерть явно перебільшені. Сьогодні не дають їй вмерти серед розгардіяшу і беззаконня, безвладдя і анархії, жебрацтва і паразитування нуворишів безсріберні благодійники із середовища вболіваючих за духовність нації промисловців. Так звані спонсори і меценати глибоко усвідомлюють, що без підняття затоптаної культури, реанімації фольклору не відродити духовного начала, не вийти з полону рабства.»

Казка бентежить дитячі серця. Так, як і пісня, вона помагає в сірих безпросвітних буднях вижити, не впасти духом, не надломитись. Казка, як і в сиву давнину, не перестає захоплювати, бентежити, збуджувати, розвивати кругозір, уяву і фантазію, нестандартно мислити. Вона спонукає неквапливою ліричною оповідністю, замислюваністю сюжету, мовним колоритом, діалектичною образністю, гумористично-іронічною наснаженістю. 

Записи казок, поданих у книжці Івана Хланти, здійснені видатними й популярними в минулому фольклористами, починаючи з середини ХІХ століття. У цьому реєстрі імена І. Франка, Б. Гнатюка, Л. Дем’яна, П. Лінтура, О. Кольберга, С. Пушика, М. Івасюка, І. Чендея та інших. Від того, що свого часу більшість творів друкувалися в різних збірниках, вважає Іван Хланта, твори не втратили своєї свіжості, читабельності, колориту. Окрему історико-літературну самоцінність представляють казкарські твори, які виносяться на суд читацького загалу вперше, тобто дебютуючі. 

Із неослабним інтересом і вдячністю читаються оповідки, записані з уст славнозвісних носіїв усної народної творчості А. Калина, Ю. Ревте, Х. Плешинця, В. Холода з Горінчева й Монастирця, Ю. Баняса з Бороняви, В. Короловича із Страбичова, І. Гороздюка з Прикарпаття, І. Юрійчука з Снятина, В. Сливки із Н. Давидкова та ін. 

Звісно, читаючи казки, юним і дорослим читачам, вважає Іван Хланта, нудьгувати не доведеться. У збірнику подано чималий доробок творів, у яких висміюються і осуджуються відверті дармоїдство, лінощі. У них засвідчуємо не лише констатацію негативних явищ, а й перипетії боротьби з ними через конкретні вчинки, дії, протистояння. У ролі волонтерів-наставників найчастіше виступають терпеливі батьки. Найпоширеніший атрибут виховання – це ремінь, макогон, кулак.

Звісно, є різні методи виховання підростаючого покоління. Іван Хланта пропонує новий підхід – виховання казкою. Для тих, хто прагне перевиховання, пропонує казку «Лінивого не молотом, а голодом». Сюжет казки такий. У працелюбну сім’ю, де ніхто задарма не їсть, потрапляє лінива дівчина із заможної родини. Вдома вона лиш те робила, що їла, спала, чепурилась перед дзеркалом. Можливо, що дівчина не виросла б неробою, якби не сліпа любов до матусі, яка ревно оберігала від найменших фізичних зусиль. Батько всіляко противиться такому вихованню й віддає доньку заміж в надії, що це сприятиме її перевихованню. «Є коли нашій дівці робити, -- захищала її вдома ненька. – А зараз не чужий, а наш хліб їсть»… Та лінива донька не міняє звички і в чужій сім’ї, заявляючи: «У мене і звички такої нема, аби щось робити». Ще й молодий чоловік ніби заохочує до лінощів: «Ти, жінко, лежи собі. Я тобі нічого не кажу і робити не велю.» У свекра інші методи виховання. Він не лає, не б’є невістку, а ставить на голодний пайок. Цього виявляється достатньо, аби невістка закрутилася. «Ще тільки зоріло, а невістка вже на ногах». «Донька не ходить по хаті, не бігає, не робить, а горить їй робота в руках». Отакої! Казка вчить, як можна добитись бажаного не нудним моралізуванням, менторським наставленням, словесними звинуваченнями, а конкретними вчинком, дією. 

Тему працелюбства й лінощів розкриває Іван Хланта і в казці «Як чоловік кішку вчив працювати». Від неї віє м’яким ліризмом, теплим гумором, метафоричністю. Що поробиш – не пощастило чоловіку. У подарунок дісталася жона, яка любила «припарадитись», потеревенити з молодицями, пробайдикувати в пустощах. Зварити ж обід, прибрати в хижі нікому. Як і в попередній казці, чоловік не гримає, не лає жону, не тисне грубо і прямолінійно. Щоб насолити, він вдає, що не помічає дружини й звертається по домашньому ґаздівству до кішки. І що б ви думали? Потрапляє точно в ціль. Жінка, звісно, не витримує ігнорування своєї особистості («Ти, чоловіче, здурів? Чи ти бачив де, щоб кішка робила вдома порядок?»). Казка закінчується тим, що жінка стала файною ґаздинею.   

Кожна оповідь, вміщена у збірнику, має повчальний характер. «Перефразовуючи відомий народний вислів, -- пише у передньому слові Іван Хланта, -- можна з повним правом сказати: казка вчить, як на світі жить. Хоч вона і небилиця, нісенітниця, але ж недарма відзначено, що навіть в анекдоті є частка правди. А якщо це так, то ніяк не можна применшити її неабиякої моралізаторської виховної ролі. Вона й за доброго навчителя, наставника, порадника, й за нянька та покровителя. У наш деградований, криміногенний, хаотичний час родинно-побутова казка повертає віру в добро і справедливість, акцентує увагу на загальнолюдських слабкостях, які принижують людину, і возвеличує її через достоїнства, позитивні риси характеру. Щодо її літературної значимості, то вона якоюсь мірою служить і своєрідним навчальним посібником для освітян, філологів, майстрів пера». 

Мова казок, поданих у збірнику, соковита, пересипана неординарними порівняннями й епітетами. Візьмімо хоча б ось це: «А бодай рогаті чорти тебе забрали», «Беріть святило і кадило, бо на моїм полі сам чорт викопує картоплю». 

Народна мудрість засуджує неробство й дармоїдство, показує, як носії через це страждають, відтак спокутують провину. Це дізнаємося із казок «Лінива жінка», «Як страх навчив попа ходити, а ліниву жінку працювати», «Три дочки», «Про неробу Юрка, маминого синка», «Про мандрівника», «Замозолена копійка» та ін. 

Казкам притаманні ліризм, гумор, іронія, трагікомізм ситуацій і пригод, образність і простота сюжету. Іван Хланта переконаний, що неординарність й ефективність казкарських методів виховання в тому, що вони, врешті-решт, із ледаря роблять трудягу. Незамислуваті фабули, невимушеність оповіді й доступність викладу – це те, що привертає увагу читача, робить його спільником казки. 

«Одним із найцікавіших блоків збірника – казки «Як чоловік кішку вчив працювати», -- розмірковує у передмові Іван Хланта, -- про різнохарактерних жінок, які вражають то волячою впертістю, то неймовірною балакучістю, то сварливістю, то пліткарством, то зрадництвом чи тугодумством, а подеколи винахідливістю й кмітливістю». 

У цілій низці казок, робить висновок Іван Хланта, як у своєрідному підручнику житейської мудрості, сформовані одвічні очевидні істини: не пусти жінку на сторону; у хаті, де старий чоловік і молода жінка, не лишайся на ніч; якщо ввечері розсердишся, не да й серцю волю, а відклади справу на ранок; ніколи жінці правди не кажи; нагинай дерево, поки молоде…

Кожна з казок, вміщена у збірнику, це перлина народної мудрості і згусток багатющого вселюдського досвіду. Із найнеймовірніших ситуацій і глухих кутів її героїв завше рятували кмітливість, хитрість, діловитість, винахідливість. Позитивні образи справляють на нас великий естетичний вплив. Вони є носіями кращих моральних якостей народу. Їм притаманні гуманізм, вірність і доброта. І добре, що такі люди, як фольклорист, доктор мистецтвознавства, академік Академії наук вищої освіти України Іван Хланта мов перли нанизує їх на нитку і дарує їх нам. Воістину, що ніякі літературні твори не мали ніколи такого розголосу, як казки, а ні такого довгого життя. 

Теги: казка, виховання

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати