Поет загинув 14 вересня 1985 року у таборі в Пермській області, вже напередодні "перебудови" Михайла Горбачова. Все життя поета було, по суті, боротьбою за незалежність України, за право бути хазяїном на своїй землі. В "Таборовому зошиті", сторінкам якого поет довіряв свої потаємні думки, він пише:"... Як можна далі ждати? Як можна далі з цим миритися? Зовсім не важко знайти факти найгрубішого шовінізму, найбезсоромнішого національного приниження... Чому ми такі байдужі, звідки в нас стільки покори перед долею, як фатумом? ...Я знаю, що заради щастя рідного народу я міг би всім пожертвувати...".
Символічною в цьому контексті є дата народження поета — 6 січня — день Різдва Христового. Адже Василь Стус проніс свій хрест на свою Голгофу, як і Христос.
Про життя і творчість геніального поета розповідала присутнім Наталка Ребрик, кандидат філологічних наук. Зі знанням справи вона розкрила особливості його поезії, охарактеризувала її, а також ознайомила з літературознавчими працями письменника. Зокрема йшлося про "Феномен доби", де Стус досліджує творчість Павла Тичини.
Петро Ходанич, голова Закарпатської організації Національної спілки письменників України, сказав своє слово про Стуса та про долю національних поетів й українського слова в радянський період. Присутні заслухали також спогади сина письменника Дмитра Стуса у прочитанні працівниць бібліотеки.
Творчість Стуса актуальна донині, адже попри те, що наша держава здобула незалежність, вона все ж далека від тієї України, про яку мріяв поет у комуністичних застінках. На жаль, питання наших національного самоусвідомлення та гідності залишаються злободенними.