В інтерв'ю кореспондентові УКРІНФОРМу він навів такі цифри. У 1995 році в Україні виробили 580 тис. дал. коньяку, у 2006-му - 2782, а в 2007 р. заплановано виробити 2930 тис. дал. Проте, якими шляхами відбувається це зростання? Посадовець звертає увагу на те, що до 2003 року виробництво коньяку забезпечувалося з вітчизняної сировини. Пік зростання, зазначає він, припадає на 2004 рік. Обсяги виробництва, порівняно із попереднім роком, збільшилися на 34,5%, насамперед, завдяки імпорту коньячних спиртів. На сьогодні в Україні діє 23 підприємства з виробництва коньяків, і лише 11 - мають ліцензії на виробництво коньячного спирту, а також потужності для його витримки. Решта - це імпортери коньячного спирту.
У цій ситуації і криється проблема, зазначає М.Агафонов. Адже фактично є цілий ряд підприємств, які створили бутафорські перегонні установки для замкнутого циклу виробництва, щоб отримати ліцензію на виробництво коньяку відповідно до чинного законодавства (Закон України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів"). Відповідно до чинної нормативної документації, в Україні виробництво, зокрема марочних коньяків, повинно відбуватися винятково зі спирту вітчизняного виробництва, наголошує фахівець.
Аналіз асортименту коньячної продукції з 2003 по 2006 рік показує різке скорочення виробництва марочних коньяків, констатує він. Це очевидний результат того, що підприємства почали активно імпортувати коньячні спирти для виробництва ординарних коньяків. Адже технологічна схема виготовлення цього виду напоїв з імпортованої сировини значно прискорює термін виробництва, а до того ще й менш фінансово затратна і дає непогані фінансові показники підприємствам-виробникам після реалізації продукції. Та споживач від цього не в найкращому становищі: від величезної кількості назв і різновидів коньяку на магазинних полицях очі розбігаються, а ось високою якістю відзначитися можуть одиниці. Від цього на додачу страждає імідж української коньячної школи, переконаний М.Агафонов.
Дані недоліки, на його думку, можна виправити вдосконаленням законодавчої бази. А точніше статті 2 вищезгаданого Закону України, що обмежує використання обладнання для вироблення власного коньячного спирту, змушуючи виробника купувати сировину в Україні або імпортувати її.
Враховуючи курс на вступ до СОТ, всі аспекти коньячного виробництва варто розглядати через призму майбутніх відносин із членами цієї організації, вважає М.Агафонов. Адже високий рівень конкуренції на алкогольному ринку Європи ускладнює роботу підприємств. Конкурентним тут є виробник, що має власну потужну сировинну базу та здатний постачати на ринок високоякісний ексклюзивний напій.
В Україні до таких можна віднести перш за все "Коктебель", "Таврія", "Одеський коньячний завод", "Ужгородський коньячний завод". Останнє підприємство є показовим ще й тому, що, знаходячись територіально в м. Ужгород, активно розвиває сировинну зону і веде роботи з відтворення виноградників у Закарпатському і навіть Одеському регіонах.
Опрацьовуючи аналітичний матеріал для розробки програми розвитку виноградарства і виноробства до 2025 року, фахівці дійшли висновку: для задоволення виробничих потреб виноробства (виробництво тихих, шампанських та ігристих вин, а також коньяків) необхідно 750 тис. тонн винограду технічних сортів. Виходячи з цього, площі виноградних насаджень повинні становити 150 тис. га, з них 20% - молоді насадження. У такому випадку від первинного виноробства можна отримати 30 млн дал виноматеріалів для тихих вин, 8 млн дал шампанських та 14 млн дал коньячних виноматеріалів. Ці розрахунки і лежатимуть в основі майбутньої програми розвитку галузі, підсумовує заступник начальника Відділу розвитку садівництва, виноградарства та виноробства МінАП Михайло Агафонов.