Закарпаття: Як не загинути під звалищами сміття?

Нещодавно Україну облетіла чергова скандальна справа: на Закарпатті незаконно утворили сміттєзвалище на території 27 гектарів, за три роки звезли до нього понад 10 тисяч тонн сміття. І це в гірському Закарпатті, де кожен клаптик землі на вагу золота, де найменше забруднення води чи грунту, чи повітря загрожує міжнародним екологічним скандалом! І це в області, яка має всі перспективи стати туристично-рекреаційною Меккою України через унікальне географічне розташування та цілющі природні ресурси. Та, в принципі, нічого дивного в цьому факті й немає: нині, за даними експертів, в Україні 150 тисяч гектарів земельної площі зайняті сміттєзвалищами, на яких зберігається 35 мільярдів тон твердих відходів. Притому, що сміття в Україні вже нікуди дівати, щороку його більшає на 1 млрд. тонн. Таким чином рік у рік зростає шкідливе навантаження на довкілля і здоров’я людини.

Побутові відходи вивозять на смітники, що існують в кожнім місті або селі. Спеціалісти стверджують, практично усі вони на 80 % не відповідають вимогам екологічної безпеки. Щороку в країні створюється 12 тисяч несанкціонованих сміттєсховищ, оскільки полігонів для сміття просто не вистачає (нині у нас є понад 700 сховищ твердих побутових відходів, а ще 500 потрібно збудувати). До того ж, значна кількість існуючих полігонів уже вичерпали свій ресурс, а самі сміттєзвалища стали фактором антропогенного навантаження на довкілля.

"І все це поряд з тим, що в цивілізованих країнах на смітті заробляють, ним обігрівають, переробляють на вторинну сировину, — коментує начальник Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області Андрій Погорєлов. — І це при тому, що вже підраховано: лише на першому етапі роботи з утилізації відходів, у промисловий обіг України можна залучити десятки тисяч тонн вторинних ресурсів і збільшити випуск продукції на мільйони гривень, значно скоротивши при цьому енерговитрати…".

Чи не правда, звучить – як утопія? Особливо, коли поглянеш навколо. Чи доживуть бодай наші внуки до того, аби сміття не валялося на кожному вільному сантиметрі землі, аби його вчасно й стабільно вивозили, аби з нього навіть отримувати якусь користь? Хто вмсе це має зробити? Як?

"За мусор ответишь!"

Вочевидь, на найпершому етапі розмови про сміття потрібно сказати про найголовніше: хто винен у тім, що Україна перетворюється на суцільний полігон для сміття, в тім, що закарпатські річки не раз забруднюють територію сусідніх держав твердими побутовими відходами, в тім, що нерідко ми дишемо повітрям, яке насичене продуктами згорання твердих побутових відходів, у тім, що наші діти не знатимуть смаку чистої води, бо вона навіть на найнижчих горизонтах отруєна перегнилим сміттям?

Так, у першу чергу ми самі – не вміємо, не хочемо чи не можемо – будь-яку "відмазку" можна придумати для того, аби не збирати, не сортувати і не викидати сміття бодай туди, куди годиться. Засмічені береги річок та узбіччя вулиць – це наша робота, і наша низька самосвідомість за вчинене. Це – тема окремої розмови. Сьогодні ж поговоримо про те, якою мірою влада несе відповідальність за сміття і чи реально в цьому контексті щось вдіяти?

Спочатку невеличка передмова. Якось один знайомий лікар, в якого я лікувалася й була просто шокована прекрасними умовами у відділенні, ремонтом, наявністю телевізорів і просто нормальним ставленням молодшого медперсоналу, мені на моє здивування відповів: "Розумієш, кожен керівник у своїй парафії, чи головний лікар у відділенні — цар: від нього залежить і добробут людей, і умови їхнього перебування, і ввічливість персоналу — як налагодить роботу, так воно й буде". У справедливості цього вислову я переконуюся щодня і практично на кожному кроці, і в тому числі у ситуації зі сміттям. Приміром, на моїй історичній батьківщині — невеличкому Приборжавському, що на Іршшавщині, сміття збирають цивілізовано: віднедавна щосуботи у визначений час їздить вулицями вантажівка, яка збирає сміття від людей і вивозить на звалище. Просто і всім зручно, і не треба вигадувати велосипед. Тобто, молодець таки сільський голова, який організував таку роботу. А вже на моїй теперішній батьківщині – у Минаї під Ужгородом, хоч "вішайся" з тим сміттям: доводиться пакувати його у мішки, вивозити в місто й викидати на смітники, нерідко бруднити і авто, і руки… Але я воліла б платити ту ж саму ціну, що і в місті, аби лише до мене під хату раз на тиждень приїхала вантажівка і забрала сміття!

Цей приклад на власному досвіді до того, що за чистоту певного населеного пункту, за відсутність смітників на узбіччях доріг, річок тощо відповідальна таки місцева влада. Якщо хоче – може забезпечити і прибирання, і вивіз, і чистоту та порядок, і люди це оцінять і оплатять. Якщо ж не хоче чи не може…

До речі, "не може чи не хоче" — це питання спірне, біда в тім, що більшість чиновників, на превеликий жаль, навіть уявлення не має, що з тими відходами взагалі робити? Поцікавитися в когось чи запитати – проблема….

А за законом, органи місцевого самоврядування несуть повну відповідальність за розміщення та складування сміття на підконтрольній території. Пояснює Андрій Погорєлов: "Для цього місцева влада повинна отримати рішення сільської, міської, обласної чи Верховної ради (як у випадку зі смітником у Барвінку під Ужгородом) на розміщення сміттєзвалищ чи полігону, вивіз відходів. Причому така практика існує з Радянських часів. Отримавши рішення, подаються необхідні документи до Держупрвління охорони навколишнього природного середовища, яке й видає ліміти й дозвільні документи на розміщення сміттєзвалищ. Тобто, відбувається принаймні контроль за їх розміщенням, складуванням сміття, умовами його зберігання чи наступної утилізації. Щоправда, як правило, сільради не звертаються до управління за отриманням лімітів і дозволів на створення смітників, бо не знають, що існує така процедура. І так само не знають, що кожне велике сміттєзвалищ мусить мати паспорт, проект, обсяги вивезення сміття, термін експлуатації, навіть адреси, телефони відповідальних осіб мають бути. І всі ці дані мають щороку поновлятися в екологів. Усе це необхідно для попередження такої екологічної біди, як, приміром, нещодавно у Барвінку, коли три дні поспіль горіло сміття, задихалися люди, забруднювалася атмосфера…"

До речі, контроль за місцями видалення відходів, за веденням реєстрів паспортів місць видалення сміття закріплений за райдержадміністраціями. Це так, на замітку, аби знали, з кого питати…

Сміття можна утилізувати

Сміття можна утилізувати й переробити, і високотехнічні країни вже давно на цьому заробляють, приватні структури в них будують непоганий бізнес. У США та Євросоюзі сміття позбуваються шляхом вторинної переробки 95—97 % відходів. Лише 2 відсотки йде на утилізацію — надходить на екологічно безпечні полігони із поховання відходів або сміттєспалювальні заводи. На Заході давно зрозуміли, що правильна утилізація сміття може приносити чималу користь: зберігати первинні ресурсні джерела, заощаджувати енергію за рахунок переробки вторинної сировини й поліпшувати стан довкілля. А у нас? "А у нас, приміром, з ПЕТ-пляшкаи не можуть дати раду, хоча прикладів, як це можна робити, у світі чимало: японці з пластикових пляшок роблять меблі, офісне устаткування і навіть одяг, — розповідає начальник управління охорони навколишнього природного середовища. — Європейські спеціалісти підрахували, що алюміній, отриманий з використаних пивних банок, коштує в 20 разів дешевше, ніж такий же з бокситів. Переробка 400 тисяч тонн макулатури дає можливість щорічно зберігати 100 тисяч гектарів лісу. До речі, колись кожен школяр знав, що 1 тонна макулатури зберігає 17 дерев".

Сьогодні ж в Україні побутові відходи лише частково збирають, утилізують чи переробляють. Загалом усі відходи розподіляють на 4 класи небезпеки, за несанкціоноване розміщення найвищих з них передбачені значні штрафні санкції (за забруднення довкілля). А загалом, в Україні заборонено вивозити на сміттєзвалища ті відходи, для яких існують технології утилізації чи переробки. Мова в першу чергу про відпрацьовані люмінесцентні лампи. Їх збирають як небезпечні відходи спеціальні підприємства (згідно з ліцензією Мін природи), а відтак вивозять на переробку на Микитівський ртутний комбінат у Донецьку область.

"На жаль, людей змусити збирати такі лампи нереально – можна лише закликати їх прислухатися до совісті, — коментує Андрій Погорєлов. — А ось підприємства можуть це робити, тому що за кожну списану лампу вони відповідають. Схема така: підприємства закуповують такі лампи, відпрацьовані — списують (це легко перевіряють податківці по бухобліку). Підприємство повинне здати відпрацьовані лампи тій фірмі, яка їх збирає, й оплатити це, у інакшому разі, згідно з постановою Кабміну № 303, повинне сплатити штраф за кожну лампу як за перший клас небезпеки (штраф великий). Такі видатки є обов’язковими платежами за забруднення, вони додатково контролюються податковою інспекцією". Накладні про куплені й списані лампи, а також довідки фірми. яка їх збирає і вивозить на утилізацію на Донеччину, підприємства наприкінці року мусять принести й здати до управління охорони навколишнього природного середовища. Зайвий контроль не зашкодить…

Власне у Закарпатті утилізують лише тирсу — шляхом спалюванні чи брикетування. Тирсу навіть заборонено вивозити на смітники, цими відходами вони швидко заповнюються. В області вже сьогодні працює з десяток фірм, які займаються брикетуванням: тирсові брикети зручні й економні. Є фірми в Закарпатті, які спалюють тирсу для використання теплової енергії (приміром, сушіння деревини).

До речі, підприємства, установи та організації так само збирають і відходи нижчих класів небезпеки – свинцеві акумулятори, гуму, ганчір’я, пластмасові вироби. В Україні існують технології і для переробки шин та відпрацьованих масел. Слід сказати, що юридичні особи все це збирають і займається вивезенням на утилізацію, бо їм дорожче платити кошти за зберігання, ніж вивезти. Але як людей змусити бодай сортувати те сміття – питання складне…

Панацея – сортування сміття?

А поміж тим радянська людина була привчена до сортування сміття. Достатньо запитати в старшого покоління, якому зараз в межах 50-ти, вони підтвердять: раніше господині збирали в окремі мішечки харчові відходи, окремо зв’язували шнурком картон, папір, бо за нього можна було виміняти книги. А плашки здавали, обмінювали на солодку водичку типу "Дюшес" чи "Тархун", пиво та мінеральну воду, економія була суттєвою.

Ось лише зараз скляна тара майже всюди замінюється на ПЕТ-пляшки. Від останніх лише біда: порожні й з кришечками вони займають дуже багато місця в загальній масі відходів. Не пресуються, не перегнивають, та ще й недоцільно їх у нас економічно переробляти: занадто великі витрати потрібні для того, аби винаймати сортувальників, складівників для придбання таких пляшок, перевезення, переробки… зрештою, навіть на найближчий львівський заводі Інтер-пет, який би залюбки приймав ці пляшки за визначеною ціною за тону, везти не вигідно. Принаймні так кажуть спеціалісти-бізнесмени. І зазначають: для вирішення проблеми з переробкою ПЕТ-пляшок, мусять бути дотації держави. Щоправда, як кажуть закарпатські науковці, і в області є можливості для переробки ПЕТ–пляшок та інших полімерів — потужності Виноградівського заводу сантехнічних пластмасових виробів. Якби підприємство запрацювало – це вирішило б низку проблем з твердими побутовими відходами в краї. Так само, за підтримки держави, можна було б і говорити про переробку скла на Свалявському заводі склотари чи паперу — на Рахівській картонній фабриці. Остання, до речі, за часів Радянського Союзу була одним з найпотужніших виробників паперової продукції (насамперед, картонної тари: на її долю припадало 80 % ящиків для вершкового масла, які виготовляли в СРСР). "У контексті цієї розмови скажу, хоч це й не компетенція екологів, аби вирішити проблему з сортуванням та переробкою сміття, Міністерство житлово-комунального господарства України запровадило програму щодо вторинного використання твердих побутових відходів, — розповів Андрій Погорєлов. — Наскільки мені відомо, розроблено низку законів про використання полігонів, утилізацію та спалювання сміття, які передбачають запровадження роздільного сортування сміття. Поки що ця програма не діє, і самі комунальники погоджуються: досягти помітного успіху неможливо без підтримки бізнесових структур, оскільки, за попередніми підрахунками, лише для переходу на сортування сміття держава повинна виділити 100 мільярдів гривень. У цю суму входить вартість нових контейнерів (замість одного сміттєвого бака біля будинків повинні стояти три—чотири для відсортованого сміття), ціна сміттєзбиральних машин та будівництво сортувальної лінії. Поки що в частково рамках такої програми діють хіба що в кількох містах України".

У кількох містах та ще й у …Закарпатті. .Саме у нас, на Виноградівщині, з лютого 2006 року працює єдине в Україні підприємство європейського зразка з утилізації сміття австрійсько-угорсько-української компанії "АVЕ". На цьому підприємстві і сортують сміття, воно й укладає угоди з жителями сусідніх населених пунктів, які також розподіляють відходи. Нині вже по всій Виноградівщині розставлено близько 10 тисяч 120-літрових спеціалізованих контейнерів, 140 — 1110-літрових та 20 п’ятикубових для великих підприємств та установ. І люди сортують, збирають, кажуть. Нічого складного в цьому немає…

До речі, найближчим часом у рамках запропонованого австрійцями плану генерального прибирання області, повинно запрацювати й спільне підприємство "АVЕ-Закарпаття". Згідно з цим проектом, Закарпаття розділять на чотири зони, у кожній з яких буде створено полігон, куди завозитимуть сміття, і там його сортуватимуть, відбираючи все, що можна переробити. Проект розрахований на 25 років.

Замість висновків – інформація для роздумів. за приблизними підрахунками спеціалістів, у твердих побутових відходах міститься близько 40 % паперу та картону, 6 — текстилю, 5 — металів, 3 — деревини, 5 відсотків доволі дорогих полімерів. Усе це могло б іти не на смітники, полігони і сміттєспалювальні заводи, а на вторинну переробку. Таким чином можна було б зберегти далеко не безмежні природні ресурси країни, а також суттєво зменшити небезпечний вплив на довкілля від спалення і заховання сміття. Про те, наскільки б це було економічно вигідно державі та багатьом її структурам – навіть підрахувати важко…

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати