Вчити треба вчитися. Як Андрій Ружинський допомагає викладачам англійської розкрити себе

Нещодавно тренер провів унікальний семінар для викладачів англійської в ужгородській Мовній школі ЛІК. Про те, як розкривати вміння викладачів, як мотивувати їх до розвитку, як відкрити їх до нових знань – у розмові з Андрієм Ружинським.

– Як пройшли тренінги? Чи відрізняється чимось ужгородська аудиторія? Як вас тут сприймають?

– Частина учасників уже знайомі мені, але були й такі, котрих бачу вперше. Для когось це була своєрідна «прокачка» – люди, які вже були моїми слухачами, були учасниками кількох серйозних курсів. Але були й ті, для кого це було перше знайомство із комунікативною методикою.

Були і представники інших шкіл. Це дуже радує. Бо у ЛІКу ведеться постійна робота із викладачами, постійний розвиток. Зараз дуже багато мовних курсів перетворюються на місце, де люди просто роблять гроші. А ЛІК веде серйозну роботу із розвитку викладачів. Те, що я сюди приїхав не вперше – свідчить про той факт, що школа хоче працювати на світовому рівні.

– Розкажіть трохи про комунікативну методику.

– Це сучасна світова методика викладання англійської мови, вона широко розповсюджена, але для традиційних шкіл досі є незвичною. Бо ми звикли інакше: до нас приходила вчителька, казала що ми сьогодні будемо вивчати, давала набір слів, а потім – тексти, які абсолютно нічого не значать для учнів. Але ж навчання повинно мати сенс! Завдання типу «зробіть речення з такими-то словами» не має сенсу, а завдання використати ці слова для розповіді своєї власної історії – вже зовсім інше. Ця методика поширена у багатьох країнах і стає ще більше популярною. Такий досвід треба поширювати і в Україні. У державних школах вчителі англійської часто хочуть пройти такі курси. Бо в українських вишах цьому не вчать. Стара система досі стримує розвиток.

– Як знаходите підхід до учасників тренінгу? Взагалі, навчати чогось дорослих набагато важче, ніж дітей, чи навпаки?

- Діти набагато краще сприймають урок через гру. Діти схоплюють дуже багато інформації цілими кусками, а для дорослих важливо розуміння. Дорослі задають питання, їм потрібно чітко розуміти, для чого вони роблять таку чи іншу вправу, ведуть таку чи іншу розмову. З дорослими усе повинно мати сенс. Хоча, насправді ми всі діти. І дорослі теж люблять ігри. Ви би бачили, як дорослі дядьки воюють за стікери! Однак, на уроці з дорослими викладачі мусять вести себе як партнери. Найбільш ризиковане – коли працюєш із дорослими із поганим рівнем мови. Тоді треба контролювати, аби не почати спілкуватися з ними як з дітьми. Все повинно бути свідомим. Навіть, те, чому ми робимо помилки і чому я інколи не виправляю помилки слухачів. Часто їм треба дати можливість розговоритися. І не важливо, скільки помилок людина зробить при своїй першій спробі.

– На Ваш погляд, наскільки теперішні вчителі, викладачі іноземних мов відкриті до нового? Як сприймають нові методи навчання? Як ставляться до того, що їх «вчать вчити»?

– Думаю, це така ж ситуація, як і в суспільстві. Хтось хоче змін, комусь – їх не треба. Буває, що молодь після університету каже «А нащо мені ще щось вчити, я вже своє відучився!». Це все від людини залежить. І так не тільки у викладачів, такий самий стан справ у будь-якій професії. Все залежить від бажання людини вчитися чомусь новому, відкриватися, розвиватися.

– Ваші колеги кажуть, що Ви вмієте дуже швидко розкрити індивідуальність, унікальність кожного викладача і дати рекомендації, потрібні саме йому. Як Ви це робите? Це вже з розряду психології?

– Це мабуть Божий Дар якийсь. Я не знаю, як я це роблю! Напевно, це досвід викладання, тренування. Бачив дуже багато прикладів, працював з великою кількістю людей, в різних країнах.

– Як Ви показуєте викладачам їхні помилки? Їх це не ображає?

– Розкладаємо урок по поличках. Є певні принципи для тренерів. Звичайно, я піклуюсь про моральний стан. Трапляється і таке, що нема майже нічого позитивного, треба знайти хоч щось, аби не надто сильно розстроїти викладача.

Аналіз уроку – це зворотній зв’язок. Для нього ми беремо ключові моменти, найбільш важливе. Обов’язково говоримо про позитивні речі, людина повинна знати, що вона точно робить добре. Якщо щось було негативно – це теж обговорюється. Хтось сприймає фідбек як публічне покарання. Насправді у здоровому професійному середовищі це – дружня професійна розмова. Зазвичай, я ставлю багато питань. Бо вважаю, що людина сама має дійти до висновку і розуміння, чому вона робила так, а не інакше.

У нормальних школах викладачі просять колег прийти на урок, щоб подивитися, як організовується робота в парах, як даються інструкції, як ведеться робота з дошкою. Дуже часто викладачі на своїх уроках не помічають багато речей. Помилок у тому числі. Найсмішніше, що коли робимо такі аналізи уроків, то ті, хто спостерігав за колегою, на своїх уроках дуже часто повторюють ті самі помилки.

– Як мотивувати вчителів, викладачів до того, аби вони хотіли постійно навчатися, розвиватися?

– Думаю, їм треба показати, що може бути інакше. Це як ситуація в Україні. Чому люди хочуть до Європи? Вони почали їздити, бачити інше життя, краще. Я думаю, те саме для вчителів: коли вони приходять на уроки і бачать, що все може бути дуже цікаво, все інакше. Тому дуже важливо бажання розвиватися і бажання вчитися новому. Зараз для цього є всі можливості. У кого не виходить відвідувати курси, є інтернет, де, якщо є бажання, можна знайти багато інформації, багато цікавого для роботи.

– Чи може вчитель, викладач перелаштувати свої уроки, зробити їх іншими, більш цікавими й ефективними, якщо протягом років навчав учнів, грубо кажучи, так як знав і вмів? Чи можливо це? Чи тут грає роль тільки бажання?

– Це важко. Будь-які вірування зруйнувати дуже важко. Якщо людина вірить що цукор – це добре, а їй кажуть, що це погано, то вона так і буде пити каву з цукром, ніколи не відчувши її справжній смак. Коли приходить розуміння, що щось робиш не так, до цього треба ще бажання щось змінити. Покинути зону комфорту дуже важко. Якщо людина думає: «Мені платять гроші, я знаю, як це робити, я – зірка у себе в університеті. Для чого мені мінятися?», то тут мало що вдасться.

– Чи важко працювати із вчителями, які, можливо, мають різний рівень володіння мовою? Як Ви тут витримуєте баланс?

– У нас навіть є окрема тема – «Мультирівневі групи» – як викладати у групах, де слухачі мають різний рівень знання мови. Часто намагаємося більш сильних і слабших розділити, або навпаки – посадити в парах, бо коли сильний допомагає слабшому, все одно навчаються обоє. Насправді, ми всі вчимося на різних рівнях. І зажди. Хтось прояснює для себе щось, хтось розказує. Найкращий спосіб чогось навчитися – почати викладати. Це божевільна мотивація!

– На Ваш погляд, чи отримують зараз студенти факультетів іноземних мов необхідну всебічну підготовку, яка дозволяє ефективно викладати?

– Поки що ні. Проблема у тому, що їх викладачі не дуже мають бажання залишати оту свою зону комфорту. Тільки зараз, у цьому році, були заявки на участь у тренінгах, семінарах від викладачів факультетів іноземних мов. Вони вже хоча б цікавляться цією методикою, хочуть її зрозуміти. Сподіваюсь, далі буде!

– Зараз дуже популярними стали різні мовні курси, заняття з репетиторами. Зрозуміло, що є попит на такі послуги. Що можете сказати про якість навчання у мовних школах в Україні? Чи достатньо у нас викладачів відповідного рівня?

– Ринок не є перенасичений. Всі хочуть вивчати англійську мову. Це більше проблема кваліфікації викладачів, невідповідності маркетингової інформації реальному стану речей. Часто беруться викладати зовсім молоді дівчата й хлопці, котрі просто вивчили мову, але не мали можливості навчитися ефективних методів роботи, викладають уривками, вони не можуть поставити урок у логічний ряд, немає глобального бачення, як побудувати урок чи серію уроків. Тому зараз часто буває так, що урок пройшов цікаво, студентам подобається, вони навіть у захваті, бо було класно, але результату з точки зору ефективності – нема. Це небезпечна річ. Дуже багато зараз вчителів, які так роблять, а студенти не розуміють, що уроки – непрофесійні, дають дуже мало результату.

Вчити треба вчитися. Коли вчитель зупиняє вчитися, тут вже все, треба на пенсію. Треба розвиватися. У будь-якому віці. Шукати спеціалістів, які можуть допомогти. Ідеального нічого нема. Ідеальний урок буває раз на рік, – завжди можна якусь блоху знайти.

– Як ви все встигаєте? Знаю, що, окрім роботи, ви ще й учасник музичного гурту «Муравський шлях».

– Моя сестра вже жартує, що жінка мене скоро випише. Дуже вдячний, що мене ніде не виганяють: з дому не вигнали, з гурту не вигнали – я там останній динозавр, гурту 33 роки, я там з першого дня. Зараз дійсно трохи напружений графік, постійно у роз’їздах. Це класно, але часом трохи навантажує. От зараз буде Корея, потім Львів, потім знов Харків, далі – Єгипет, Канада і так далі… Дуже багато поїздок. 4-5 країн на рік відвідую точно. Але це і надихає. Тому й ділюся з іншими. І щиро бажаю всім наснаги у вивченні іноземних мов.

Теги: Андрій Ружинський, ЛІК, International House Kharkiv

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати