У всіх народів мова — це засіб спілкування, у нас це — фактор відчуження.
Не інтелектуальне надбання століть, не код порозуміння, не першоелемент літератури, а з важкої руки Імперії ще й досі для багатьох — це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм.
Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються (…)
Ліна Костенко
Кожен свідомий громадянин України розуміє такі слова як Батьківщина, рідний край, рідна домівка. У тієї чи іншої людини ці поняття викликають власні асоціації. Наша країна – це наша мова, наші традиції, наше життя, до якого ми звикли. Це те, що ми любимо та цінуємо. Це стосується не лише України, а всього світу.
Так, в різних країнах злагоджено живуть не лише представники титульної нації, а й інші національності, які вважають себе повноправними громадянами держави. Але, на жаль, в Україні, яка нині важко, ціною навіть сотень життів своїх синів відстоює своє право на існування, деякі представники нацменшин часом озвучують тези, що йдуть в супереч поняттю українського громадянства. А сама наша державність подається як загроза національному існуванню представників інших народів, що живуть на території нашої країни.
Така непроста ситуація щодо нерозуміння поняття "громадянин" в цілому, без акцентування на національній приналежності, спостерігається зокрема і на Закарпатті: передусім угорці, а також русини, румуни, часом – не без зовнішнього впливу, ігноруючи державні інтереси, відстоюють виключно свої власні. Зокрема, реакція представників найбільш численних національних меншин Закарпаття щодо зареєстрованих у Верховній Раді трьох законопроектів про мову (проект закону «Про мови в Україні» №5556 від 19.12.2016р.; проект закону «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» № 5669 від 19.01.2017р.; проект закону «Про державну мову» № 5670 від 19.01.2017р.) виявилася досить негативною.
У цих законопроектах передбачено розширення використання української мови у теле- та радіосфері, пресі, книговиданні, кінематографі та рекламі, освіті.
Але представники національних меншин вважають, що прийняття таких законопроектів призведе до «звуження їхніх прав, які закріпленні в діючому законодавстві, та спричинить дестабілізацію в багатонаціональних регіонах України, до яких належить і Закарпаття». Вони нібито «виступають за мовне розмаїття та хочуть, аби їх діти навчалися рідною мовою, а не проти української мови».
Таке невдоволення виглядає досить абсурдно. Адже прагнення до розвитку національної свідомості та збереження власної ідентичності на території своєї країни є завданням кожної держави. І Україна в цьому плані не вигадала нічого нового, а лише перебрала досвід провідних європейських країн.
Яскравим прикладом є Франція. Насамперед, слід зазначити, що мовна політика цієї держави ґрунтується на монолінгвізмі, тобто на внутрішньодержавній одномовності та характеризується використанням французької мови в усіх сферах життя. Слід підкреслити, що мови меншин державою майже не підтримуються, а «конституційні погляди не допускають приєднання Франції до міжнародних конвенцій, які визнають меншини як такі, та як носіїв колективних прав». Також, в країні діє закон про використання французької мови. Зокрема, у ньому зазначено, що використання французької мови «є обов’язковим для позначень, оголошень, презентацій, інструкцій до товарів, письмової, усної чи аудіовізуальної реклами». Крім того, всі написи й оголошення, розміщені на вулицях та в громадському транспорті, мають бути французькою мовою.
З метою розширення масштабів функціонування французької мови ще 1970 року була створена Міжнародна організація франкофонії (МОФ), головним покликанням якої є сприяння розвитку різнопланового співробітництва між повністю або частково франкомовними державами, яке включає актуальні напрямки міжнародного співробітництва.
Також вимогою уряду є оформлення комерційних оголошень та реклам саме французькою. Крім того, немаловідомим фактом є боротьба французів з англіцизмами. Будь-яке слово англійського походження, яке потрапило до французької мови, адаптується та замінюється своїм, наприклад: week-end – fin de la semaine ( вихідні дні) beefsteak - bifteck (біфштекс) і т.д.
Ще одним прикладом проведення мовної політики в країні є Польща. Зокрема, політиками та експертами був розроблений закон «Про польську мову», в якому зазначається, що використання державної мови в теле- та радіосфері займає щонайменше 30%. Мова національних меншин використовується, як допоміжна, за умови, що на території проживає 20% представників нацменшини.
Особливу увагу слід звернути на проведення мовної політики в Латвії. Так, закон про державну мову передбачає, що всі мови, крім латиської, є «іноземними», не роблячи винятків для мов меншин (ст. 5), крім лівської, яка визначається як «мова автохтонного населення, щодо якого встановлені особливі обов’язки держави» (ст. 4). Закон не передбачає винятків для місцевостей, населених переважно особами, які належать до інших нацменшин. Проте, закон про державну мову визнає право меншин використовувати іншу мову у приватній сфері (частина 4 статті 1) і навіть допускає «пропорційне» втручання держави в питання вживання мов у приватній сфері, якщо це виправдане «законними інтересами суспільства». Наприклад, питання, які стосуються здоров’я та безпеки суспільства, суспільного порядку (частина друга статті 2).
Більше того, в Латвії передбачена відповідальність за порушення мовного законодавства. Зокрема, адміністративна відповідальність за порушення нормативних актів, що стосуються використання мов, установлена законодавством Латвії з 1992 року.
Литва також не стала винятком щодо мовного питання. Наприклад, закон «Про державну мову» передбачає обов’язкове володіння литовською мовою для керівників, чиновників державних і місцевих закладів, керівників і т.д. При чому, компанії та установи зобов’язані надавати послуги населенню державною мовою.
Як і в Латвії, в Литві аудіовізуальні програми та кінофільми, які демонструються публічно, дублюються державною мовою, або мають литовські субтитри. Зазначено також, що назви й описи товарів і послуг, які надають у Литві, мають бути державною мовою. Контроль за виконанням закону покладено на спеціальний орган – Інспекцію з державної мови.
Ще однією європейською країною, яка дотримується впровадження мовної політики, є Німеччина. Німецька мова має статус державної. Окремого закону про захист німецької мови немає. Проте мовна кодифікація полягає в захисті мови від вживання англіцизмів та американізмів. У зв’язку з тим, що на сьогоднішній день в ФРН проживає близько 9 мільйонів іноземних громадян, зокрема близько 3 мільйонів турків та 1,5 мільйона арабів, які загалом не бажають інтегруватися в німецькомовне культурне середовище, влада Німеччини стурбована такою ситуацією та з метою її змінити пропонує багато можливостей для вивчення німецької мови – наприклад безкоштовні курси німецької мови майже 30 мовами для початківців і з базовими знаннями, мовний курс у режимі онлайн, який відображається в 30 лекціях, наявність радіохвилі, що має вихід на міжнародні частоти та працює власне для потреб іноземців.
Отже, питання розширення використання державної мови в усіх сферах життя суспільства є нормальним явищем в багатьох провідних країнах світу. Дії представників нацменшин, які перешкоджають державній політиці популяризації використання рідної мови в країні, яка є єдиним для того чи іншого народу, є неприпустимими у цивілізованому суспільстві.
Україна запроваджує одні з найпрозоріших підходів до забезпечення всіх прав та свобод національних меншин. Тому будь-які невдоволення щодо мовної політики в України є лише черговим деструктивом з боку зацікавлених осіб.
Зокрема, зареєстровані у ВРУ законопроекти про мови, на думку невдоволених представників нацменшин, начебто не відповідають положенням Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин, підписаної 5.11.1992 р. у м. Страсбург. Але в пункті 5 Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» чітко вказано, що «при застосуванні положень Хартії (994_014) заходи, спрямовані на утвердження української мови як державної, її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють загрозу збереженню або розвитку мов, на які відповідно до статті 2 цього Закону поширюються положення Хартії».
А отже, і в цьому випадку виправдань для боротьби проти зміцнення позицій української мови як державної в Україні немає жодних.
Віктор Лендєл для Закарпаття онлайн
Войцек 2017-02-28 / 10:35:05
Дуже актуальна тема!!!
Tibor 2017-02-28 / 10:24:16
В. Піпашу
Все те що Ви написали в своєму останньому пості, просто чудово і я фактично повністю розділяю Вашу думку за виключенням спільної комунікативної мови, яка має бути англійською, але про це трошки нижче...
Справа в тім, що я теж фактично пройшов через ті позитивні стосунку з представниками різних націй, провівши на Закарпатті перші свої 17 років. Закінчив українську школу, при чому коли пішрв в перший клас не знав єдиного слова українською. Але вступні іспити складав, та писав твір виключно українською мовою і поступивши в Київський Універ я збагнув, що для визнання, реалізації себе потрібно знати як рідну, російську мову. Я досить легко перейшов в Києві на російську мову, але з ким раніше спілкувався українською, до сих пір спілкуюсь виключно українською. Я до чого веду, а до того, що без політиків, політиканів, незалежно від національної приналежності, люди живуть дружньо, виручаючи, допомогаючи, поважаючи почуття один одног. Мої батьки в Закарпатті не дозволяли мені порушувати покій, дрова колоти та інше на релігіозні свята українців. До сих пір інколи приїзжаючи в Закарпаття я бачу дружні стосунки між українцями та угорцями, так було і так і буде! А тепер стосовно мови... Спілкуючись з спішним, молодим покоління, ті що народилися близько до вухтисячних роковин, які навчались та трошки попрацювали в Україні, а сьогодні займаються інтелектуальною працею в Голландії, Бельгії, Німеччині, Франціїї, Люксембурзі, дуже добре знайшли там себе і вважають себе громадянами Європи, незалежно від національної приналежності, чи то українці, росіяни, угорці дуже добре влились та європеїзувались і саме головне, це успішне покоління не створює угорське, українське чиросійське гетто, а активно обєднуються в спільноту з німцями, французами, фламандцями, люксембуржцями. Вони окрім української, угорської або російської мови, ще володіють на високому рівні як мінімум чотирьма мовами, але мовою спілкування між собою є звичайно англійська. Причому, англійська не на рівні Інтермідіейт, а як мінімум Едванс, а той Профішенсі. Була б моя воля, я перевів викладання всіх предметів, в тому числі ів угорських школах, пять років виключно англійською, чотири роки німецькою і три роки францюзькою. Я думаю при такому розкладі конкурентоспроможність українців виросло б декілька разів. І я не бачу нічого дивного, якщо угорці будуть спілкуватися з українцями англійською мовою.
В. Піпаш 2017-02-27 / 23:45:00
Трішечки все зачепило!.
І.Повторюю, що "зельйониє чоловечки" восени 1938 - навесні 1939 р. таки називали себе "гвардією обірванців" (на угорській, як я згадав, якщо не помиляюся: "роньдьош-гардо").
ІІ.Щодо угорсько-українського та ін. співжиття на Закарпатті. Воно може і повинно бути абсолютно нормальним, толерантним, взаємоповажним. (одна із фраз Тібія, щодо цього, мені сподобалася). Не кажучи, що, іншого і не повинно бути.
Можливо повчальним для моїх опонентів буде наступний спогад про "міжнаціональні" стосунки із мого дитинства, який характеризує те, що прості люди-закарптці (але без ваших деяких, п. угорці, "лідерів") жили взаємоповажно.
Я жив і виріс на "інтернаціональній" вулиці у м. Рахові. Орієнтовно, половина на половину, вона складалася із українців та угорців (переважно, судячи із прізвищ - швабів - мадяризованих німців). До 1944 р. - третиною її мешканців були ще й євреї, на мій час їх залишилося дуже мало.
1. Євреї.
Єврей Шльойма (Соломон) жив поруч нас ліворуч. Як і кожний корінний закарпатський єврей (таких уже, мабуть, і нема), чудово володів українською. Висококласний спеціаліст цинкогрфії друкарні. Ця спеціальність була рідкісною. Вів господарство, обробляв клаптик землі коло хати, так само, як і ми. Жодних "міжсусідських" проблем у нашої родини із ним не було, навпаки - існувала приязнь та сусідська взаємодопомого. Тим паче, знали та співчували йому: він навіть не одружився, бо був змушений доглядати за рідною сестрою, яка після Аушвіца стала абсолютно недієздатною, паралізованою калікою. Вчинивши так п. Шльойма, на мій погляд, був не лише дуже добрим. але і "геройським" (не підберу слова) чоловіком. В гостях я був один раз - на час запрошення на гостину (сухі бісквіти з чаєм)-прощання з причини від"їзду у 1972 р. до Ізраїлю. Вразило, наскільки тяжко йому було залишати Батьківщину, казав, що робить тому, що так вирішили керівники існуючої ще на той час єврейської громади. Маю надію, що у п. Шльойми та його сестри життя в Ізраїлі склалося добре.
З інших євреїв, пам"ятаю Хаєма, котрий неподалік, був продавцем у магазині, приміщення якого у нього ж у хаті орендовувалося кооперацією (хто не зрозумів: до Радянської влади чоловік мав приватний магазин. Совіти заставили магазин віддати у "кооперацію, відав, слава богу, хату не забрали, залишили продавцем). Іноді у неділю, батьки мене, малого (зараз до 18 р. - це "кримінал") посилали із грифином (такий "давніЙ" із догим горлом) за пивом до обіду. Хаєм і мене, і мабуть усіх, і дітей, включно, пізнавав, знав на ім"я, тож поки націджував мені у графін пиво, розпитував як ми маємося, як тато, мама, які у мене успіхи у школі, обов"язково передавав вітання батькам, у подарунок, безкоштовно, пригощав цукеркою.
2. Угорці. З правого боку від нас, у будинку старійшиною родини був дід (діти, у тому числі і я, як це було пийнято, зверталися до нього з приставкою "бачі" - Лоці-бачі) Вешлер (мабуть, первинним прізвищем було швабське - "Вайслер"). Воював в гортійській армії, на Дону потрапив у полон - надалі кілька років, як військовополонений "відпахав" на відбудові шахт Донбасу, де знищив здоров"я. Зберіг (приховано -але всі це знали) люту ненависть до Радянського Союзу, Росії, любов до Угорщини, мрії про "Велику" Угорщину. Поруч на вулиці жили його нащадки, близькі родичі. Молодше покоління Вешлерів, також родичів Бланерів та ін родичів та ін угорців було менш радикальне, але чітко зберігала національну самосвідомість. Пам"ятаю епізод: у нашій родині був чи не перший на вулиці телевізор. Тоді угорська футбольна команда (орієнтовно 1965 - 1966 рр) мала високий рейтинг. Був футбольний матч між командами СССР та Угорщини. Купа сусідів угорців та українців напросилися до нас дивитися матч. Тож, досьогодні пам"ятаю, яка скандально різною реакція була у нашій хаті серед гостей, але як після закінчення "голу", чи що - всім було дуже ніяково за емоції... І ніхто не сварився - всі були приятелями.
Ми завжди могли розраховувати на допомогу та приязне відношення сусідів, включно із городніми роботами, прибираннями, позичанням. чи навіть такого: тато, за своїм типом характером не міг зарізати курку. Тож, раз від разу, мама посилала мене , аби я попросив Лоці-бачія прийти це зробити. Жодної "оплати" це не передбачало, бо з розумінням відносилися до того, що у людини можуть бути такі "недоліки".
Батьків запрошували на сімейні "торжества" до угорських сусідів (весілля тощо), вони ходили, зазвичай туди (із сусідського зобов"язання), хоча не зовсім радо - відчували, що вони не серед "своїх" ("своїми" була угорська громада).
Ще один приклад. Незважаючи на радянські часи: батьки слідкували і за римо-католицьким календарем, знали, якщо у сусідів релігійне свято - не можна щось робити надворі (колоти дрова тощо). Ті (і навіть Шльойма) - відповідали тим же на наші свята.
3. Діти. Щоденні ігри "на вулиці" - один із найкращих спогадів дитинства. Жодних проблем із національних ознак - таке і вголову не могло прийти - не було. Хоча знали: той мадяр, а то українець. Але це сприймалося не більшою ознакою, ніж, приміром - у одного волосся світе, у іншого темне, чи той високий, а той низький. Такий та й усе, головне, щоб добрий друг, товариш. Найближчим -"заклятим" другом українця міг бути угорець, а "ворогом" (звичайно по-дитячому, не кажучи вже за наш постійний вуличний футбол) - українець. Спільно гралися, бешкетували. крали у чужих садах яблука чи грушки (вони ж смачніші, ніж домашні), ходили в гори тощо, захищали при-біді перед батьками. Мовою спілкування була українська. Угорці між собою іноді говорили і по угорськи, а іноді - спеціально, щоб "подражнити" нас українців, бо ми не розуміємо - угорською. Хоча найпростішого і я тоді навчився. Українська у них була чудовою, єдино, що, як пам"ятаю, дехто плутався у родових зворотах, а ми не розуміли чому, Бийло міг сказати: "Він пішла, зробила..", або "Вона пішов, зробив"(в угорській лексиці роди відсутні). Іхні батьки, зокрема. коли, у котрий раз приходили, щоб десь близько півночі "загнати" до хати своїх чад, зверталися до них угорською (що абсолютно зрозуміло), ті відповідали іноді угорською, іноді, розраховуючи на нашу підтримку: "Ну ще трошки, ще п"ять хвилин" - українською, тоді батьки, звертаючися до всієї нашої "кампанії" - українською, переконували, що не більше "п"ять хвилин".
3. Росіяни. З "русскіми" у Рахові я зіткнувся вже у підлітковому ("тінейджерському") віці. Справа у тому, що вони (офіційно близько 1 400 осіб), в основному, мешкали у своїй "колонії" (до речі колишня "сейкельська 1942 - 1944 рр колонія")- "на картонній фабриці", котра була своєрідним проросійським окраїнним мікрорайоном із своєю російською школою. Але та була лише восьмиліткою (школа № 4). Чомусь (і це "чомусь", ну є дуже "цікавим") рахівська влада за всі роки, ну так і не "спромоглася" перетворити її, як цього росіяни і не просили та не вимагав обком, на повноцінну середню. Тож потім довчатися, її російськомовні школярі приходили у центр міста - СШ № 1, № 2. Буквально через тиждень вони вільно розмовляли українською. Незнаю, може ті росіяни, що жили у Рахові були якісь "инакі", як у Донбасі? Додавало і інше. Я, коли поступив в УжНУ, зі здивуванням з"ясував, що у молодіжному середовищі Ужгорода (середина 80-х рр) розмовляти українською - не модно, більше того - принизливо, неповноцінно. Справа у тому, що той підліток, юнак, котрий приходив на рахівське "корзо" із Картоної фабрики - чітко знав, що, якщо прагнеш, аби тебе прийняли за свого тут мусиш розмовляти українською мовою (бажано, із вишуканим гуцульським аецентом). Дома ти говори як хочеш (хоч і по російськи), але тут всі говорять українською, бо інакше заглузують. бо "у Рахові по-маскальському говорять лиш турісти та турістки". Не думаю, що це був шовінізм, це, вірогідь за все, неусвідомлений засіб національного самозбереження гордих ментально гуцулів.
Втім, хоча цього ніхто і не прагнув, на нині, результат навіть аж дивний - у Рахові значна кількість "запеклих" гуцулів, які неймовірно закохана в українську гуцульську культуру, а у котрих прізвища закінчуються на "ов", "ін".
До сьгодні, приятелі мого дитинства - залишилися такими і нині. І у голові такого нема, щоби робити різницю між людьми за національною приналежністю, як цього не було і тоді. На те є інші критерії - моральні, поведінкові тощо.
Наводжу цей приклад із-за чого. Може "старим пе...унам" не треба бути "вешлерами", все одно не допоможе. Хай молодь, діти вирішать, чи є тут проблема, чи ні. Я не закликаю, боронь Боже, відрікатися від своєї національної індентичності, асимільовуватися, але вона не повиннв стати перешкодою у дружньому співжитті людей. А для цього, вертаючися до теми, мусить бути засіб співжиття - тобто мова. Ну ні англійська, ні російська, ні угорська і ніяка інша окрім української цю роль не виконає. Такі об"єктивні реалії. Якою вона була у Рахові ще тридцять - сорок років тому. Стосується це і суспільної, освітньої та багатьох інших свер.
Даруйте за розлогість викладу...
сорри 2017-02-27 / 15:36:52
І взагалі, відколи це Савченко стала героїнею для угорців? Відколи почала підпрацьовувати на Росію і Путіна?
сорри 2017-02-27 / 15:32:31
Тібі, опам'ятайся. Європа і світ чітко кваліфікували, хто має ставати на коліна за Донбас. І вже ставлять їх на коліна, зокрема - спнкціями.
Один ти не в курсі? )
ІВАН 2017-02-27 / 07:57:16
Цілком можна констатувати, що у мадярів, принаймні присутніх тут - "психологія раба". Вони поважають лише тих, хто їм дав добрячої прочуханки, відлупив, познущався, приміром, як Росія над Угорщиною. А толерантних, "добрих" - зневажають, бо гадають, що "слабі".
Tibor 2017-02-27 / 07:53:51
сорри
А за Донбас хто буде просити прощення і ставати на коліна, як це вимагає українська героїня Савченко?
Угорец 2017-02-26 / 22:39:58
Підбирайте теми і слова. Це територія України, а не місце для кремлівської пропаганди. Коментар видалено. Адмін
сорри 2017-02-26 / 22:36:26
Угорецу і Тібору.
І знову ви живете нафантазованою угорськими "істориками" угорською "історією".
Терористами були соботчопоьи і "гвардіяобірванців", а не січовики. Січовики відстоювали свою землю і свою націю, а угорські наймити і терористи підривами мостів і нападами дестабілізували ситуацію в Карпатській україні, до якої не входили після 1939 року тениторії, заселені угорцями.
І це не січовики рострілювали угорців, скручених подвоє колючим дротом, це не січовики намотували нутрощі захоплених угорців на штики, не вони пускали трупи угорців по Тисі. А зовсім навпаки.
Тому, товариші угорці, шукайте терористів серед своїх дудів. І ставайте на коліна перед українцями, випрошуючи прощення. А не набирайтеся нахабності відкривати писки на народ, який зараз, стікаючи кров'ю, захищає вас від нової ординської навали. І робив це століттями до цього.
На коліна і вимолювати прощення!
І за євреїв, тисячами знищених в концтаборах, - теж!
сорри 2017-02-26 / 22:28:25
Угорец, не буде неіякого договору з Росією. Кінцем цієї історії буде дезінтеграція Росії починаючи з 2020 року, як це і запланували США з Європою і як "віщують" світові устами "прогнозів" Stratfor.
А якщо угорці будуть занадто допомагати Росії, то, ймовірно, тоді ж карою для них буде остаточна дезінтеграція Угорщини і її поділ між сусідами :)
Ви вже плескали в долоньки "проросійському" Трампові. Чого вже не плескаєте? :))))
сорри 2017-02-26 / 22:22:10
Угорецу
Так, я задоволений, до чого призвів Майдан. Україна після нього зробила величезний ривок вперед в плані становлення національної свідомості і руху до цивілізованого суспільства.
Так, хотілося б, щоби це вже була остьаточна перемога. Але навіть під час Майдану я знав, що так просто все не буде. Бо навіть цієї, нинішньої, "покращеної" Майданом свідомості українців ще не достатньо, аби вони змогли здолати вплив минулого. При чому - паралельно долаючи війну, навмисне розв'язану Росією з метою не дати Україні рухатися вперед.
сорри 2017-02-26 / 22:18:17
Тібору
В кожному народі є національна еліта, а є маса. Більшості угорців, як і більшості українців, байдуже до політики. Вони так само одружуються, заробляють і масово покидають свою країну в пошуках кращого життя.
Тому не меліть дурниць
сорри 2017-02-26 / 22:15:39
Колаборанти є в кожній нації. І на "маленікі робот" угорців відправляли не тільки українці, але й свої угорці.
А в той же, коли й угорців, час на "маленькі робот" відправляли (або й просто знищували, сотні тисяч українців.
І в той час, коли угорців вже на повну прислуговували угорському режиму, українці до середини 50-х років воювали з СРСР.
Може навчитеся це розуміти і пам'ятати?
сорри 2017-02-26 / 22:11:31
Щодо співпраці з Росією "як Орбан" скопіюю тут частину коментаря, який щойно написав в іншій темі. При чому, я це повторяв тут, на сайті, до того ж, судячи з усього, тим самим "йоббікам", вже десятки разів. Бачу, безрезультатно... :(
(с) Проблема України виключно в тому, що вона розташована безпосередньо біля деструктивної Росії, і тому безпосередньо зазнає її азійського впливу. Поялки, словаки, угорці теж мають ментально-національні проблеми, бо розташовані до Росії ближче, ніж німці, французи і т.д.
Угорці мали би бути вдячні українцям, що ті ціною своєї свободи, частково - ціною своєї знищеної ідентичності, ціною тисяч, мільйонів життів своїх синів відгороджують їх від цього жахливого впливу. Бо завжди, коли Україна ослаблювалася і Росія її завойовувала, то російські коні чи танки були в Будапешті. І навіть в Парижі.
Натомість, замість бути вдячними і ставитися з розумінням до проблем українців, угорці знову наступають на свої історичні граблі, котрі, в підсумку, щоразу луплять їх по національному лобі. Тому я постійно їм нагадував тут і знову нагадую: коли вся Європа була одностайно проти нацизму і Гітлера, ви були їх союзниками. Тепер, коли вся цивілізована Європа - проти Путіна і путінізму, ви знову з ворогами цивілізації. А потім знову будете плакатися, коли за це європейські нації змусять вас розплачуватися своїми територіями.
сорри 2017-02-26 / 22:06:17
Тибі, не виносте на загал дурниці, вкладені в вашу голову путінською пропагандою - ніхто воювати з Росією не хоче. Українці що, зробили бодай крок на російську землю?
Але й свою віддавати ми не збираємося.
Крапка
Tibor 2017-02-26 / 21:27:08
Ну на Росію йти війною то є нісенітниця. Треба домовлятися , а краще співпрацювати як Орбан.
В. Піпаш 2017-02-26 / 21:14:26
Подальша дискусія із особами, котрі, плекаючи утопічні ревізіоністські мрії, не те, що не розуміють аргументів, а добровільно раді продатися путінові, забути скільки горя Росія принесла угорському народові, вірно служити і виправдовувати його політику, тобто, як той Бела Кун, добровільно йдуть на національну, за суттю, зраду угорського народу та зраду загальноєвропейських цивілізаційних цінностей - втрачає сенс.
Tibor 2017-02-26 / 21:14:05
Пану В. Піпашу
Я якраз за те, як зробити прийнятим політичної еліти угорців та українців в Україні. Основна маса вже давно знайшли спільну мову, переженюються, і мали на у увазі національне питання... Правильно роблять. У мене теж не має ніяких проблемних питань з українцями в. Києві та в Україні, з дружиною розмовляємо російською, з сином розмовляю виключно угорською мовою. Українська мова так, вона потрібна, але чужого ж не цурайтесь, а угорська все рівно залишиться примо интер паре для угорців Закарпаття. Це їх право.
Tibor 2017-02-26 / 21:03:36
Повністю погоджуюсь з угорцем, державний заколот організований Соросем та іншими ЕнДжиО ні до чого доброго не привели матінку Україну.
В. Піпаш 2017-02-26 / 21:03:26
Тібору.
Так, генерал Пашкевич був українцем (підтверджуєте мою тезу, що Росія експлуатувала людькі, інтелектуальні (до речі, перший ректор Петербургського університету - закарпатський українець) ресурси України), але генерал Текелі, який у 1775 р., за наказом німкені - російської імператриці Катерини ІІ зруйнував Запорізьку Січ (передову за устроєм демократичну республіку) був угорцем. Ну і що?
П. Тіборе. Мені сподобалася ваша іронія, щодо "Росія далеко попереду в 2016 році, випереджующи Замбію, Конго , південну Африку?" Можна саркастично посміятися.
Втім, добувають це не у Росії, а в Якутії (Республіка Саха), яка мріє стати незалежною, зокрема й тому, що надоїло колоніальне пограбування Росією її природних багатств.