Вранці цього суботнього дня з 8 години представники різних конфесій молилися за безневинно убієнних.
На пл. Театральній в Ужгороді о 15.30 розпочався мітинг-реквієм за жертвами Голодомору. Разом з іншими пам’ять про жертв того страшного лихоліття вшановували і керівники області — в.о. голови облдержадміністрації Іван Балога та голова облради Михайло Кічковський. Зокрема, голова облради сказав, що закарпатці, як і весь український народ, засвідчують свою глибоку вдячність Президенту України Віктору Ющенку за те, що завдяки йому люди усього світу почули глибинну правду про Голодомор, про трагічні наслідки, спричинені цією антилюдською акцією комуністичного режиму.
— Сьогодні ми вже знаємо страшну правду про Голодомор. І цей мітинг-реквієм, і всенародне віче пам’яті у всій Україні, у всьому світі — не тільки прояв пекучого болю, глибокого суму, але і прояв рішучості, впевненості в тому, що ми у 21 столітті повинні жити і діяти так, аби ніколи не допустити до такого жахливого лихоліття. Щоб ніколи і ніде в світі не повторився подібний геноцид, — наголосив Михайло Михайлович.
Після звернення Президента України Віктора Ющенка жертв Голодомору вшанували хвилиною мовчання, а в містах, селищах, селах засвітилися поминальні свічки.
Того ж дня у Квасові, що на Берегівщині, відкрили меморіальний знак — хрест на знак пам’яті жертв Голодомору в Україні. До речі, у Мукачеві на території будівництва храму УПЦ КП теж є пам'ятний знак жертвам штучного голодомору 1932-1933 років, політичних репресій та всім борцям за волю України. У суботу тут також відбулося скорботне дійство. Особливо багато прийшло молоді.
А за словами голови Берегівської райдержадміністрації Володимира Трикура, хрест-символ Голодомору встановили саме у Квасах, оскільки здебільшого у селі розвинений зелений туризм. Відтак, гостям розповідатимуть про ті страшні часи нашої історії. Тут проживає сімдесятидев’ятирічна Федора Боляча — очевидець Голодомору 1932-1933 років. Ще один свідок цієї трагедії — вісімдесятип’ятирічна Наталія Чепорнюк також мешкає на Берегівщині, у Великій Бакті.
О 14 годині біля Квасівської сільради почали збиратися люди, серед яких і двоє очевидців Голодомору. Наталії Чепорнюк, яка родом із Вінниччини, навесні 1933 року було неповних дев’ять. Чепорнюки, як і більшість інших сімей, були бідняками. Проте у селі були й ті, що наживалися на чужій біді.
Наталія Порфирівна пригадує, що за окраєць хліба, за картоплину люди тоді віддавали найцінніше. Пам’ятає, як ходили спеціальні загони по хатах і забирали останні запаси зерна. Своїми спогадами ділилася і Федора Боляча, що родом із Черкащини. Хоча їй було усього п’ять, запам’ятала назавжди, як люди пухли з голоду...
Нині обидві очевидиці також прийшли запалити поминальні свічки й схилити голови перед тими , хто зазнав нелюдських страждань.
„Не маємо права забути”, „Вічна їм пам’ять”, — наголошували наші сучасники. Бо можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи, пробувати замести сліди злочинів, переписувати історію на догоду диктаторові чи скороминущому ідеологічному божкові. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш. Після заборон, утисків, принижень людської гідності вона оживає.
Того дня скорботні заходи пройшли в усіх районах та населених пунктах Закарпаття.