Чудовиська із закарпатського Нового Давидкова

Сумнівів, щоправда, додає те, що люди, ноги яких видно на цьому відео, розмовляють явно не українською, угорською чи якоюсь іншою мовою багатонаціонального краю, але охочих вірити в чудо це не насторожувало – легко списати на погану якість запису, який спотворив слова. У курсі про «своє» чудовисько і мешканці Нового Давидкова – вони з історії весело регочуть, зокрема й голова села, мобільним якого, згідно з черговою «міською легендою», було відзняте сенсаційне відео. «Дорослі, а поводяться, як діти, – не вгавають новодавидківці. – Хтось із Інтернету то відео стяг, вигадав байку – а люди й повірили». Хоч, як то кажуть, у кожному жарті є частка правди: таки існують у Латориці поблизу Нового Давидкова свої річкові чудовиська. Ба більше, є навіть місцевий мисливець на них.



Перша спроба



Мова йде про великих старих сомів, що мають таємні затишні місця на дні Латориці, а полює на них уже близько 10 років місцевий рибалка – приватний підприємець Степан Качур. Риболовлю пан Степан полюбляв з дитинства, а от велику рибу – хижаків – спробував ловити відносно недавно. Йому пощастило – з першої ж спроби впіймав 9-кілограмового сома. І питання з хобі було вирішено. Хоч вийти на річку вдає­ться не надто часто – роботи багато. Та при першій-ліпшій нагоді намагається вибратися на природу. А в травні-червні старається ходити щотижня з ночівлею.

За час «річкової кар’єри» наш спів­розмовник уполював ще кількох 9-кілограмових сомів та одного 16-кілограмового. А 2003 року на гачок попався справжнісінький гігант – півтораметровий сом завважки чверть центнера. На річкового пенсіонера (за словами рибалки, рябий вусань такої ваги повинен мати понад 20 років) приходило дивитися й фотографуватися з ним чи не все село. Звісно, це не рекордний розмір сома (точніше рекордний – лише для самого рибалки), пан Степан каже, що читав, нібито десь ловили 300–400-кілограмових рибин цього виду, однак в існування велетнів на такий штиб у закарпатських річках не вірить. Каже, максимум, у що готовий повірити – сом на 50 кг. Зазначає, що м’ясо таких ветеранів не найсма­чніше – сильний запах річкового наму­лу, який удається зменшити, якщо здерти шкуру. Такі велетні – це насамперед бойовий трофей, а не їжа. М’ясо, природно, краще у молодої риби.



Старі соми дуже обережні



Процес риболовлі пан Степан полюбляє більше, аніж власне споживання трофеїв. «І то лише спортивну риболовлю люблю – на гачок», – каже він. Полювання на сома доволі тривале. Потрібно на цілу ніч закинути снасті з наживкою (як водиться, за приманку – жива жаба, її слід піддіти на гачок за шкіру так, щоб борсалася у воді). «Великий сом дуже обережний, він усе чує й при шу­мі може просто відпливти й не клюнути», – пояснює рибалка. Тому струну варто прив’язати до дерева й залишити на ніч. Зранку приходиш: якщо дерево труситься, значить риба попалася. Тоді треба накинути на сома сак і так витягати, просто струною вийняти здобич з води не вдасться – порветься. «Нічого складного тут не­має. Складно знайти місцину, де є риба. А коли відшукали, де її машрут, де вона жирує, то вже маєш 80 % успіху», – переконує пан Степан.

Природно, що рибалить наш співрозмовник переважно на Латориці, неподалік від дому – тут він знає найкращі місця. Переважно ловляться соми у мілкій воді, близь­ко двох метрів. На глибині, в ямах, полювати їх немає жодного сенсу – там риба відпочиває. Тому свого шансу треба чекати на мілководді, куди річкові гіганти виходять поживитися.

«А дружина не проти вашого захоплення, а то про рибалок є купа всіляких анекдотів, наприклад, про «горілки два ящики, вудки не беремо, з автобусу не виходимо», – цікавлюся.

«Не проти, бо ніде дітися, – сміється пан Степан. – Випивка, звісно, буває, але дуже рідко. Їдеш кудись із човном за 20 кілометрів, а там вип’єш трохи – і по всьому. Потім наступного дня мучишся – вихідні минули, а нормально не порибалив. Якщо йду на риболовлю – значить, буду рибалити. А випити можна й удома».



«Свої» місця



– А які у вас стосунки з іншими рибалками? Покажете їм свої міс­ця, якщо попросять?

– Ні, місця я не люблю показувати. Хоч маю одне таке. Я для цього спе­ціально прорізав бензопилою дерева, почистив берег, зробив столик, лавиці. Місць, де закидую снасті, не люблю комусь показувати. Як і будь-який ін­ший рибалка. Буває, що питають: де рибу зловив? Кажу, на Латориці, внизу за течією, а конкретно – нізащо.

– А що готуєте з риби?

– Якихось екзотичних рецептів не маю. Вся риба добра, якщо свіжа. Коли ж у холодильнику постоїть – це вже не той смак. Потрібно її одразу випотрошити, посолити, додати тріш­ки спе­цій, цибулі, часника і посмажити – чи в муці, чи просто на олії, потім ще трохи протушити й усе. Усяка риба смачна. А якщо це судак чи щука – то найкраще відразу після риболовлі її і з’їсти. Тоді вже й 50 грамів можна випити, й розслабитися.

– А ніколи не хотіли по­їхати на риболовлю кудись подалі чи за кордон?

– Мрію, звичайно. Чи на якусь рибаль­ську базу поїхати. Відпочити, половити. Чув, що непогана риболовля у Фінляндії. Хочеться, звісно, але спочатку треба заробити, щоб вільно себе там почувати.

– А що для рибалки найголовніше?

– Терпіння. І неабияке. Часто ж буває, що повертаєшся зовсім без улову. Однак мене це заспокоює. Бо після тижня роботи у вихідні поїдеш до річки і мозок трохи розвантажиться.

– Є такий анекдот: чоловік сидить весь на нервах з вудкою й примовляє: «Якби не знав, що риболовля заспокоює, вже б давно ці кляті вудки поламав!!!» У вас такого не буває?

— Інколи трапляється. Якщо не клює, то нудьгувати починаєш, втому відчуваєш. А от коли клює, то будеш сидіти, ні голоду не відчуєш, ні дощ з Латориці не прожене.



Дороге задоволення



– Чи є у вас якась рибальська мрія?

– Ще більшого сома зловити! (Сміється). Після того 24-кілограмового ловиш якогось кілограмів на 5 і кажеш, що малий. А щодо мрії, однаково не зловиш риби, яка тут не живе. Тепер у наших річках дуже мало її взагалі, надто як порівняти з тими часами, коли я був ще малим. Браконьєри багато промишляють. Електровудками вби­вають. А там, де електровудкою рибалили, гине все живе. Я противник такого. Не знаю, коли порядок на річках наведуть. Кажуть люди, що інспекція працює, винагороди дають тим, хто вкаже на браконьєра, але щось не чув, щоб когось зловили, оштрафували – аби хоч трохи боялися. Для когось риболовля – нажива. Він за раз 100–200 кг риби здає. Та й люди в селі не будуть видавати браконьєрів, бо всі одне одного знають і ніхто не хоче собі ворога до кінця життя нажити. Тож має бути служба, яка б карала зловмисників. Багато для цього не потрібно – нехай би почергували кілька ночей, упіймали кількох – інші б боялися.

Сам Степан Качур ствер­джує, що ніколи не ловив рибу заради наживи. Та й який може бути заробіток, коли тільки на човен та мотор витратив понад 2 тисячі доларів, не кажучи вже про численні сачки, гачки, спі­нінги... Каже, що мало хто рибалить із човном – дороге задоволення. «У пробки на річці ще не потрапляв», – жартує він. Тож насамперед це засіб відпочинку та підняття рівня адреналіну. «По­вертаєшся додому після риболовлі страшенно змучений, але це ніщо як порівняти з рибальською насолодою», – пояснює Степан Качур.



P.S. А от «новодавидківська русалка», як і слід було чекати, просто жарт. Відео «монстра», яке так захоплено закарпатці передавали одне одному, вже понад рік гуляє Інтернетом під назвою чи то «риби чудовиська», чи «російської ри­би-­чудовиська». Та одвічне люд­ське бажання побачити щось надзвичайне примусило повірити в байку.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати