Закарпатець Микола Цар — учитель від Бога

На жаль, вільних уроків біології в школі не виявилося. Юнаку запропонували фізкультуру. Сказали, що тимчасово, а виявилося, що назавжди. Згадуючи той далекий період свого життя, Микола Іванович щиро сміється. Хіба міг він тоді вгадати, що саме фізкультура - його покликання. У школі був кращим волейболістом, в університеті -теж. Побувавши на уроках фізкультури в деяких школах, переконався, що може організувати їх краще. Мусить це зробити. Колеги підсміювалися: ти забув, що працюєш у сільській школі, і тут нічого не вдієш, вище себе не скочиш. Сперечався, доказував, а діти відразу відчули, що на уроках фізкультури стало цікавіше, потягнулися у спортивні секції.

Розповідаючи про своїх учнів, вчитель захоплюється добротою одного, згадує працьовитість другого, спортивний талант третього.

Почав з волейболу. Групи сформував за віком. Нині в школі є три команди і ще одна-доросла. Радий, що в районі нині успішно діє дитяча спортивна школа, якою керує Віктор Пребуш.

Протягом останніх років корит-нянські волейболістки постійно виграють. У районі вони завжди перші, в області - теж займають перші та другі місця. Нещодавно коритнян-ки виграли в області перше місце у пляжному волейболі.

Часто дівчата грають в обласній волейбольній команді, не раз захищали честь Закарпаття і на столичних стадіонах. Там же зустрілися і з Віктором Ющенком, який вітав спортсменів-переможців.

Змагання в Одесі, Дніпропетровську, Рахові, Воловці, в містах Польщі... Скільки їх було? Нині важко полічити. Дівчата ростуть, виходять заміж і вже їхні дочки приходять до Миколи Царя. Згадує Микола Іванович волейболістку Оксану Бартованець, тепер вже її дочка Віка - чемпіонка області серед дівчат 1991 року народження. Згадує і Віту Гаранчевську, її дочку Ганну - теж чемпіонку області.

Не подумайте, що лише волейболом «хворі» коритнянці і їх наставник. Мають учні цієї школи перше місце в області з шашок, шахів, кросу, легкої атлетики. Ось так. Яка школа має ще такі спортивні досягнення? Зародилася і футбольна дівчача команда.

Пригадує Микола Іванович такий випадок. Ще коли лише починав працювати вчителем, якось почув, як один дід повчав онука: вчись, тоді виростеш і людиною станеш. Педагогічного досвіду ще тоді не мав і подумав: хіба онук - не людина? Дитина народжується - й уже вона людина...

Тепер вчитель добре розуміє того дідуся. І батьки його учнів спокійні: у їхніх дітей розумний і чуйний вихователь. Саме він прищеплює молодим людям навички здорового способу життя через поліпшення фізичного виховання.

Віталій Червеняк, Мар'яна Лю-тянська, Марина Жденівська, Ганна Мацко, Аліна Коваль, Сніжана Стрілець, Інна Куртанич нині не уявляють собі життя без волейболу.

А семикласниця Юля Зелінська може підкидати ногою м'яч 200 разів! Юна футболістка вже грає в дорослій команді області. Микола Іванович впевнений, що дівчинка стане справжньою спортсменкою. І гордиться нею, та й іншими своїми вихованцями. Про нього кажуть по-доброму: фанат! А я подумала, що авторитет педагога залежить не тільки від рівня оплати праці.

...Вчитель на хвилину відірвався від нашої розмови, побачивши батька одного з своїх учнів. Попросив, щоб той звернув увагу на те, що хлопчик вже надто часто вживає, нецензурні слова. Потім до мене: «Нема поганих дітей, є погані батьки. Нема поганих учнів - є погані вчителі». І пішов.

...У дворі гурт хлопчаків захоплено розгорнув футбольну баталію. Побачили Царя і всі шанобливо повернулися до нього, на мить притримавши м'яча. Вчитель привітно кивнув дітлахам і пішов своєю дорогою.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати