Вина Олександра Ковача на виставці-продажі "Українське село запрошує" в с. Пирогово під Києвом
Він має великий винний погріб під власним будинком, але жодного літра вина легально продати не може: забороняє закон.
Пан Ковач зустрів мене в Ужгороді на сріблястих "Жигулях". Разом із дружиною Лідою та сином Олександром він живе під Ужгородом у селі Концово.
Двоповерховий будинок на розі вулиць огороджений високим парканом із бляхи. У хвіртці електродзвінок. Нам відкрив 14-річний син господаря.
Подвір'я ще не обжите - без дерев і квітів. Троє чоловіків кидають до бетономішалки цемент із піском.
- Хлопці підвал будують, - пояснив. - Для вина.
Один підвал під будинком у Ковача вже є. До нього ведуть широкі бетонні сходи. За великими залізними дверима простора кімната. Стіни оздоблені тесаним камінням, підлога чисто виметена. Ніс лоскоче сирувато-пряний запах. Проходимо у двері ліворуч, повз дві пластмасові бочки літрів на 200. З них стирчать прозорі шланги.
- Це для продажу, - зауважує Ковач. - У пластмасках добре зберігається.
Наступна зала облаштована для дегустацій. З одного боку зо 15 дубових бочок, із протилежного - на полицях пляшки, чисті фужери, маленькі бочечки. Посередині - два дерев'яні столи з лавками осіб на 15-20. На стінах кілька медалей і грамоти. Серед них дипломи учасника фестивалю "Черлене вино" - за І місце в номінації "Біле вино-2005", "За винятковий успіх у приватному виноробстві".
Пан Олександр бере зі стола пляшки та кілька келихів. Наливає грамів 50 темно-жовтого вина.
- Це - "Зеніт", - припрошує. - А оце, - пояснює, наливаючи з іншої пляшки рожевого, - "Розалін".
"Зеніт" - кисле, справжнє сухе вино, а "Розалін" трохи солодше, але теж сухе.
- Я починав із кількох бочок, - розповідає пан Олександр. - 1998-го поїхав до Чехії на заробітки. Працював у місцевого винороба і зрозумів: це моє. Потім повернувся і спробував удома виготовляти якісні вина з європейських сортів: Мерло, Шардоне - без гібридів. Жінка помагає.
Коли треба напитися, п'ю горілку
Тепер Ковач виробляє дванадцять сортів вин. У діжках має вже десь із 5 тис. літрів вина. Таких виноробів, як він, на Закарпатті з півтора десятка. Наприклад, Василь Дрогобецький з-під Мукачевого, Карло Шош з-під Берегова. За оцінками Ковача, кожен другий господар на Закарпатті має до 800 л вина. У селах літр вина можна купити за 5-7 гривень. В іменитих виноробів - по 15-50.
Зараз приватні господарі торгують вином нелегально. Бо, щоб законно виробляти та продавати вино, треба заплатити 250 тисяч гривень за річну державну ліцензію. Таких грошей ґазди не мають.
- У нас немає самого поняття "приватний винороб", - скаржиться Олесандр. - У жодному абзаці нормативного документа не згадується про дрібні господарства. Усе розраховане на промислового виробника.
На Закарпатті приватних виноробів не переслідують. До них ходять постійні клієнти, або ті, кого вони рекомендують. Про візит домовляються по телефону, приватно. Але поставити справу на широку ногу винороб не може - його відразу приструнить податкова або міліція.
- Єдине місце, де можу легально продавати вина, - розповідає Олександр, - виставки та фестивалі. Але їх мало. От востаннє - на Мукачівському в січні - продав понад 500 літрів. А можу ж набагато більше.
Олександр Ковач зараз створює Спілку приватних виноробів, яка перейматиметься проблемами дрібних виробників.
- Можливо, так ми чогось доб'ємося, - каже Олександр, підливаючи мені рубінового напою з винограду сорту "Цвайґер". - Хочемо створити закарпатський "Винний шлях". Приміром, подзвонить людина з Києва, домовиться про приїзд. День-другий погостює у мене. Потім я відвезу її до приватного винороба у сусідній район. Отак і ми матимемо легальний бізнес, і люди відпочиватимуть.
- А чому зі мною не покуштуєте вина? - запитую.
- Зараз мають люди прийти. Треба їх прийняти. Я взагалі вина п'ю небагато. Хіба так, для душі.
- А коли збирається велика компанія, друзі, наприклад? - не відступаю.
- Ну, коли треба напитися, п'ю горілку.
Перспективи українських виноробів
- Ми готуємо подання до Кабінету Міністрів з проханням здешевити ліцензію виноробам, - каже начальник відділу харчової галузі управління агропромрозвитку Закарпатської області Станіслав Більце, 26 років. - Якщо підприємство виробляє упродовж року до 50 тисяч декалітрів вина, хай би платили за ліцензію 25 тисяч гривень, якщо від 50 до 100 тисяч декалітрів - 50 тисяч гривень, а якщо ж більше - 250 тисяч. Це буде справедливо.
За кордоном ліцензій не вимагають
- Усе, що потрібно зробити Україні для розвитку приватного виноробства, за кордоном практикують давно, - пояснює закарпатський винороб Олександр Ковач. - Там підприємці сплачують просто смішні податки. У Словаччині - 19 відсотків від вартості проданого вина. В Угорщині з літра вина, яке коштує приблизно 10-15 гривень, сплачують 50 копійок. А в Чехії, крім податку на додану вартість, взагалі нічого не платять. У цих країнах навіть ліцензії від приватного винороба не вимагають.
Сніжана РУСИН, "Газета по-українськи"
03 липня 2006р.
Теги: