«У нашому Центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді зареєструвалося 170 сімей із Донецької та Луганської областей, – розповідає директор Центру Іван Фленько. – Більшість із них мешкають у готелях «Закарпаття» і «Гостинний дім» (колишня «Неємія»). У нас вони можуть отримати послуги юриста, психолога, соціального працівника. Це, зрозуміло, не всім потрібно – більше приходять в управління праці та соціального захисту населення, бо саме там переселенцям компенсовують вартість житла й оформляють ті соціальні допомоги, які вони отримували за місцем проживання: пенсії, допомогу по догляду дитини тощо».
Умови проживання в готелях міста підходять не всім переселенцям, передовсім скаржаться на відсутність кухні. При цьому коштує проживання в готелях майже стільки ж, як оренда квартири. Тому, знайшовши роботу і трохи освоївшись, родини з Донбасу та Луганщини воліють усе ж покинути житло, надане державою.«Ми думали, що в них будуть проблеми з відсутністю теплого одягу, але з цим якраз труднощів не виникло. Зі школами і садками теж особливих проблем нема – всіх дітей у навчально-виховні заклади приймають. Трохи складніше було зі студентами. Нині вони вчаться в УжНУ, однак до кінця не вирішено, чи зможуть потім отримати диплом цього вишу. З роботою у переселенців теж непогано – принаймні Центр зайнятості готовий надати пропозиції всім», – розповідає Іван Фленько і додає, що загалом жоден переселенець не залишився без підтримки місцевої влади чи волонтерів.
Однією з найбільших проблем, що постали в Ужгороді з напливом переселенців, була освітня. Ціле літо працівники міського управління освіти ламали голови над тим, аби вмістити всіх новеньких у школи і садки міста. За словам начальника управління Оксани Бабунич, тепер у навчальні й виховні заклади міста влаштовані всі 140 приїжджих дітей. Проблеми виявилися лише з однією дитиною, котра має обмежені можливості та проходить індивідуальне навчання.
«Є думка, що всі переселенці просилися виключно до школи з російською мовою навчання. Це перебільшення. У ЗОШ № 3 ми влаштували стільки ж дітей, скільки й у ЗОШ № 6. Загалом же майже в кожній школі є по кілька дітей вимушених переселенців. Винятком є лише школи з угорською та словацькою мовами навчання – туди ми, зрозуміло, не влаштовували нікого», – розповідає Оксана Бабунич.
Серйозних проблем з організацією навчання новеньких не виникало. Нестачу підручників потроху ліквідовують; пішли назустріч і в тих випадках, коли дитина потрапляла до спеціалізованого навчального закладу з викладанням предметів, які вона не вивчала раніше (наприклад, більшість наших шкіл практикують вивчення двох іноземних мов, тоді як на Донеччині та Луганщині такого в дітей не було).
Власне, 140 дітей – це не остаточна цифра. Щотижня до Ужгорода прибувають усе нові переселенці, для дітей котрих теж потрібно буде знаходити місця у школах і садках, пише газета "Ужгород".
Вичерпний матеріал на тему життя та освоєння переселенців на Закарпатті, про їхні проблеми та шляхи їх вирішення, враження та відчуттів в області, читайте у розділі "Статті".