Із овочівництва виживають 6 тис. жителів угорськомовного села Велика Добронь Ужгородського району Закарпатської області. Саме звідси на ринки області розвозять першу ранню картоплю, огірки й помідори. Після затяжних вересневих дощів у селі почали сушити паприку.
Село Велика Добронь розташоване поблизу кордону з Угорщиною за 25 км від Ужгорода. У кожному обійсті по кілька теплиць. Селяни закладають другий посів огірків, що дозріють наприкінці листопада. Уже зібрали врожай паприки. Цього року щедро вродило.
У родині Тібора Болога, 53 роки, овочівництвом займаються 52-річна дружина Ержіка, 28-річний син Тібор і невістка Ліза, 23 роки. Їхній темно-бордовий будинок із новими металопластиковими вікнами стоїть майже в центрі села. У заасфальтованому дворі прибрано, на вікнах і під хатою — вазони з квітами. Тібор-молодший зварює електрозваркою каркас для нової теплиці.
— Тут узимку триматимемо пропікірувані городину та квіти, — говорить ламаною українською Тібор-старший і запрошує подивитися на город, на молоді огірки. В одній із теплиць працює його дружина. Ержіка підсипає спеціальним удобреним ґрунтом зелені паростки огірків. На кількох пагонах уже є маленькі огірочки.
— Ці ми недавно посіяли, — каже господар. — Сорт ”Анджеліна”. Уперше посіяли — хочемо поекспериментувати. Мають урожаїти аж до грудня. Але зараз не так вигідно продавати огірки, як навесні, коли кіло по 6–10 гривень беруть. Тепер багато грошей витрачаємо на обігрів теплиці. Кожну ніч випалюємо по 100 кілограмів вугілля, а це 65 гривень із кишені забирає.
Дружина, син і невістка Болога українською майже не розмовляють — усі угорці за національністю. Вирощувати овочі почали 15 років тому. До того Тібор Болог працював водієм, дружина порала колгоспні городи.
П’ять сотих землі родини засіяні паприкою. Стручки перцю вони не продають, а сушать і перемелюють. Так роблять у кожному дворі.
— Насіння паприки висіваємо в березні, — розповідає Болог. — Зверху накриваємо плівкою. Коли в квітні збираємо врожай ранньої картоплі, на її місце висаджуємо паростки перцю. Кущик від кущика має бути недалечко — сантиметрів 8–10, — показує пальцями. — Її не треба доглядати по-особливому — росте від сонця й води. Часом обприскуємо добривами.
На відміну від інших овочевих культур, паприка росте у відкритому ґрунті. У Великій Доброні десятки років сіють ”Добронську”.
— Цей сорт вивели тут, у селі, — веде далі чоловік. — Його вирощують уже 50 літ. Сорт не капризний, родить добре.
Урожай паприки у Великій Доброні збирають наприкінці серпня — на початку вересня. Зеленувато-червоні овочі кладуть у білі мішки. Потім кожну перчину нанизують на міцні нитки й вивішують в обійсті під сонце. Стручки дозрівають і червонішають.
Поки дощило, Тібор Болог сушив паприку в теплиці, з якої вже зібрав урожай огірків.
— Щоби висохла, як кажуть, на перець, потрібно два тижні, — каже господар. — Потім ще два-три дні треба дати їй зсохнутися. Ну а вже потім мелемо.
Із 12–13 кг свіжих перчин потім отримують кілограм сухого меленого червоного перцю.
За один сезон намелюють 30–40 кг паприки.
— Але вона дуже дешево коштує, — бідкається Тібор-старший. — На базарі — по 12 гривень за кілограм. Пакуємо її в целофан і веземо в Ужгород. Маємо також постійних покупців, які приїздять в село. Або здаємо на приймальний пункт до сільського підприємця. Він пакує паприку у фірмові пакети. Вона може пролежати три роки.
Угорська кухня неможлива без перцю
Паприку щедро додають майже в усі угорські національні страви. Останніми десятиліттями її широко використовують у закарпатській кухні. Приправа додає стравам пікантного смаку та червонуватого кольору. Угорці обов’язково додають паприку у гуляш — м’ясне рагу, перекельт — рагу з кришеною цибулею і паприкаш. Паприкашем називають усі страви зі сметанним соусом і паприкою.
Паприку в Угорщину привезли турки. Угорська паприка має з десяток визнаних відтінків смаку. Із Угорщини її експортують майже 5 тис. т.