Ось що несподівано принесла мені ранкова пошта.
"Ми задумали розмістити в номері привітання відомих ужгородців, які зараз у світах, рідному місту. Чи не погодилися б ви написати кілька вітальних речень?" - пишуть журналісти одного з ужгородських видань і просять переслати ці кілька "вітальних" (не в сенсі вітальності, а в сенсі вітання) на подану адресу.
Справедливо побоюючись, що, по-перше, мої "вітальні" (у першому сенсі) слова аж ніяк не виправдають сподівань загалу, а по-друге, що в обласній газеті вони просто загубляться, і моє віще слово - який жаль! - не проникне у маси, я і звертаюся до віртуально присутніх із дещо іншої "вітальної" трибуни.
І ось що у мене вийшло.
"Дякую за листа і за добру думку про мене. Це, очевидно, велика честь - бути уважаною за "відому ужгородку" - як хотілося би зіронізувати, "комусь та і відому", - але я, мабуть, не буду. Мушу Вас, однак, розчарувати.
День міста – надто серйозна справа, і я поняття не маю, які саме вітальні речення я могла би вродити для такої оказії. Це зовсім не мій жанр, і, чесно кажучи, місто, наскільки я пригадую, бо була там весною, виглядає жахливо, водії маршруток лаються матом, в тому числі і на мене, бідно вдягнуті бабусі повзають під траспарантами всяких компаній, де написано новоязом, что жіть стало лучє, жіть стало вєсєлей із Лайфом, який означає "життя" і який ніякого життя не обіцяє, - хіба що вічного, але, перепрошую шановне панство, я аж не настільки теолог.
Над "П'яним" Ріо базаром - транспарант, який закликає населення, у 21 столітті, купувати амулети, а під "Україною" мене того ж дня перепинили хлопець і дівчина з мікрофоном і камерою і запитали (у 21 столітті), чи я в амулети вірю і чи ношу їх із собою. Тому що це не вік айфонів і айпедів - це вік амулетів, це наш вітчизняний прогрес, еппл компютінг і взагалі. Бо більше вже немає у що вірити - ні в техніку, ні в політику. Ні навіть у краще життя. Воно ж уже настало! То з чим я маю вітати народ?
З тим, що в маршрутках їх стоїть як кільок без томату, і всі як один дихають крізь непоремонтовані зуби? Що зітхають приречено, як в'язні Гулагу? Що тішаться з подачок, як ті ж в'язні у Шаламова, яким уже все одно, куди їх везе зимова вантажівка - по етапу чи на звільнення? Що дають собі брехати, що бояться підвести голови, що не вміють навіть повстати як слід? І Ви хочете переконати мене, ніби цей народ - ЦЕЙ народ - чекає привітань ВІД МЕНЕ на честь дня свого розгромленого, погвалтованого, замученого міста, де транспарантів і гучномовців більше, ніж у радянські часи?
Але що це я. Які там іще привітання! Краще просто махати їм ручкою з-за океану, на манір англійської королеви, бо я ж, бачте, свого роду "статус" - мене "наша земля" породила?
Привітання - і слово взагалі - не мають значення, ніхто не хоче моїх власне-слів. Хочуть чогось іншого. Власне-статусу.
Я відмовляюся бути статусом. Я просто одна людина із однією людською біографією, і привітати я можу тільки з тим, що ми всі люди і зустрілися на цій планеті, але навряд чи таке вітання впишеться в рамки замовного офіціозу. У нас же завжди офіціоз - це така собі тавтологічна мова-повторення, пусті фрази, які Ролан Барт називає "акратичною мовою" - тобто не тією, яка сповіщає, а тією, яка декларує уже відоме.
Просто замість "партія веде" тепер нас веде інша партія. Комунізм закінчився, не наставши, а діти на шкільних лінійках і досі падають непритомні, тому що червонощоким і лисим дядькам хочеться гладити себе по пузяках і верзти дурню про країну знань, зачитуючи при цьому статистику чудотворних змін, які уже настали.
Освіта заражена корупцією, а ректор УжНу не знаходить нічого кращого, як вивісити, похваляючись своїм умілим керівництвом і успіхами ввіреного йому вузу, фотографії туалетів на офіційну сторінку. Я би ще хотіла побачити той європейський або американський універстит, де підставову сральню повважано було би за освітній здобуток.
Я ніколи не забуду один із "днів Ужгорода" у 2000 роках (21 століття!) - коли замість дивитися феєрверк я вирішила піти додому вулицею Заньковецької. Там було так темно, що зламати ногу міг би не тільки наш рідний чорт, але і Арімани всіх культур і народів. Добре, що бодай відблиски феєрверку трохи підсвічували. Ну, і, ясна річ, світло цього феєрверку має і символічне значення - це щось як свого роду "світле майбутнє" комунізму, якого не видно, але яке зігріває нам душу, пробачте за плутану світляно-теплову метафору. Ну бо яка казка, така і приказка.
От із відмовою від такого офіціозу я би привітала нас дуже охоче! - але, боюся, для цього мені доведеться дожити як мінімум до літ Мафусаїлових, а грошей на ТАКІ амулети у мене немає.
Панове журналісти всіх замовних і незамовних видань, я пречудово розумію, що все, мною тут написане, цікавить Вас особисто дуже мало, бо Ви - і я не хочу Вас цим образити - "просто робите свою роботу."
Але я теж роблю свою роботу і буду її робити і надалі. Моя робота - не статус, не маркер і не привітання. Моя робота - це таки слово, яке щось каже. Моєю амбіцією ніколи не було стати "відомою ужгородкою". Я радше буду зовсім нікому не відомою, аби тільки я не розівчилася впізнавати себе у дзеркалі.
Бо краще я буду бачити там свою екзистенційно невдоволену фізіономію, ніж пику відомої особи на символічному статусі. Тому наразі дякую Вам за увагу. Оксана Луцишина."
Оксана Луцишина, письменниця, для УП.Життя
Ніка 2013-09-30 / 07:58:40
Підтримую Слов"янина на всі 100.
Пані Луцишина немовби хизується своєю сміливістю. Ну, здатна вона сказати каліці, що та - каліка. Навіть у день свята. Ну, велике тут геройство, нічого не скажеш. Великого болю за скалічений рідний народ у статті нема (хоч хтось уперто повторює, як папуга, зворотне). Біль так єхидно не висловлюють. Пані Луцишина -- космополітка.
*** 2013-09-29 / 22:01:27
Ніка, а по-моєму стаття Луцишиної -- це не жовч, а біль )
Слов’янин 2013-09-29 / 20:43:16
Ті, хто за своєю натурою не має почуття Батьківщини, полюбляють вислови "ЦЕ місто", "ЦЕЙ народ", "ЦЯ країна" (як варіант гаркаве "ЭТА стгана"). Їх в усі часи називали безрідними космополітами або дегенератами. Їх творчість просякнута суцільним негативом. Під виглядом "свободи слова" та "загальнолюдських цінностей" вони обпльовують ті речі, які для нормальних людей асоціюються з чимось святим - Вітчизна, сім"я, рідне місто, оптимізм тощо. Луцишина класичний представник деструктивної творчості. Нічого світлого, доброго, життєстверджуючого ви в ній не знайдете. Є російськомовний термін "кошмарить информационное пространство". Це про таких як п. Оксана.
Ніка 2013-09-29 / 19:37:40
А по-моєму, стаття Луцишиної -- це не біль, а жовч.
до Ніки і усіх невдоволених 2013-09-29 / 18:59:34
Погоджуюся з пані Оксаною! Це її власний погляд на ситуацію в місті і в державі загалом.ЇЇ "вітання"-це біль в серці,в її душі за життя пересічних українців, зокрема закарпатців, котрі живуть постійними брехливими обіцянками чиновників про краще життя.Насправді сьогоднішнє "гарне" життя в Україні-суцільня брехня та окозамилення.Тому, уявляю стан душі Оксани Луцишиної, котра сміливо відважилася на таке відверте та вразливе "привітання" до дня Ужгорода.Шкода, що такі ситуації стаються, але дедалі частіше і частіше...
Ніка 2013-09-29 / 11:13:37
Стаття Луцишиної викликала у мене огиду. Навіщо нам і справді, як вважає Слов"янин, зайвого дьогтю? Ну, і що, що в нас переповнені маршрутки і люди з гнилими зубами? Це правда, що вулиці темні, а ректор національного університету хизується туалетами (чим може, тим хизується). Зате у наших слов"янських душах є те, ще нерозтрачене тепло, яким в америках і німеччинах навіть і не пахне. У нас є ще пахучі сакури, на цвітіння яких приїжджають люди з усього світу. У нас мінеральна вода витікає просто на вулицю, а землі ще не такі й отруєні, як на Заході. Люди, які, усім смертям на зло, ще живуть, люблять, усміхаються (хай і щербатими зубами). І таки дивляться на світ добродушними очима -- не жадними, не критичними, а таки світлими і дуже-дуже гарними. Просто людей пригнобили, обікрали, обманули. Є багато бід. Та це не означає, що Ужгород не має чим пишатися. Просто пані Луцишина ще дуже мало горя бачила, раз бачить кругом тільки погане.
Слов'янин 2013-09-28 / 19:06:07
Америкоси від збірок на кшталт "Не червоніючи" (а в ній формений бардак в сім"ї, не дай Боже нікому)вже давно не червоніють, бо відзомбованих тамтешньою збоченою пропагандою важко чимось здивувати: вони давно вже не розуміють, що таке добре і що таке погано, тим більше, що майже не цікавляться художньою літературою. Луцишина вирішила в нашу "бочку дьогдю" додати ще більше "дьогдю". А місцеві лохи вважають, що це дуже круто.
Ігор Баран 2013-09-28 / 19:04:03
Олеже, ми тому й не розуміємось, що бачимо по різному саме типове. Можу й інші приклади навести, та менше з тим. Всім нам бажаю здоровя і удачі
О.Д. 2013-09-28 / 18:23:36
Ігор, у літературі і журналістиці є таке поняття "типове". І саме про нього говорить Оксана Луцишина. Ти ж говориш практично про винятки. А це різні речі. Це дві площини, які не пересікаються...))
Ігор Баран 2013-09-28 / 16:15:51
Вчора в Ужгороді якісь активісти перешкодили забудові площі Народної, сьогодні якісь інші організували самостійно якісь велопробіги чи майстер класи із рукоділля, хтось зробив Кубок Дружби чи змагання із орієнтування. Я особисто не перший рік приходжу на Кубок Проспекту, що почався із футболу а зараз включає із десяток різних спортивних змагань для дорослих і дітей, кокурси дитячого малюнка, віршів і ще щось. Про яку сіру забиту масу говорить авторка і її прихильники ?
Коректор 2013-09-28 / 13:52:24
Які можуть бути святкування Дні міста, села чи хутора на фоні повної матеріальної та моральної деградації основної маси населяючих ці міста, села чи хутори?! Гостина під час чуми для можновладців та визнаної тільки поміж собою "еліти".
Правду написала зовсім невідома мені ужгородка. Все решта - від лукавого.
вася 2013-09-27 / 14:35:07
громадянин 2013-09-27 / 14:01:19
чомусь не бачу радості в її тексті. виїхала із клоаки? прекрасно! живи собі і радій, нащо в неї повертатися, хоч і в думках? що нового ми прочитали в її тексті? ми це прекрасно всі знаємо! де ідея? ідеї нема й не буде, для цього треба бути творчою особистістю. а плюватися жовчом в стилі новомодних українських письменників, які невміння писати, маскують ось таким подібним незв’язним тіпа стилем, кому це потрібно? що є в цій статті крім озлобленості? чому пані щаслива письменниця переїхавши за бугор не залишила її у клоаці? для мене це пустий текст. такого добра купа в коментах різних соцмереж. хватає
громадянин 2013-09-27 / 14:01:19
Почитав статтю – нормальна реакція, нормальної людини на сучасність та реалії України й Закарпаття в тому числі...
Почитав коментарі – «нормальна реакція» (у більшості випадків) місцевих черяників, яких:
а) давить українська жаба, бо "відома ужгородка" не в клоаці із земляками;
б) мучить питання: «чому ми бидляк» по оцінках тих, хто виїхав за межі клоаки;
в) бере злість, бо «відома ужгородка» - поїхала на все «готовеньке», тобто «за бугор»!
Вихід? Мабуть робити ПОЗИТИВНЕ, як радять... Але чи буде так, коли ми усі звикли: БРЕХАТИ (бо так зручно), КРАСТИ (бо так вигідно), ЗРАДЖУВАТИ (бо так практичніше)... А якщо МИ такі, то й володарі – «под стать»! Чи все ж винні: Путін, Обама, Євросоюз?
земляк 2013-09-27 / 13:43:04
Молодець "відома ужгородка"!
Головне в її "посланні" - про земляків, які "...дають собі брехати, що бояться підвести голови, що не вміють навіть повстати як слід? І Ви хочете переконати мене, ніби цей народ - ЦЕЙ народ - чекає привітань ВІД МЕНЕ на честь дня свого розгромленого, погвалтованого, замученого міста, де транспарантів і гучномовців більше, ніж у радянські часи?"!
А ще, заслуговує на увагу – ПРИВІТ різношерстим, місцевим писакам: «Панове журналісти всіх замовних і незамовних видань, я пречудово розумію, що все, мною тут написане, цікавить Вас особисто дуже мало, бо Ви - і я не хочу Вас цим образити - "просто робите свою роботу"...
Володимир Мерцин 2013-09-27 / 12:46:26
Що до ананонімності. Я теж без всякої анонімності залишив свій коментар "на всю країну ПІД ВЛАСНИМ ІМЕНЕМ сказав те, що думаю",на УП по розвідкам Л. про Ужгород.
"Не буду таким делікатним, як Олег Репецький, родом до речі, із Дрогобича. Одні нормальні і адекватні ужгородці до дня міста створили таймлапс Ужгорода, відзнявши для цього 35 000(!) фото, інші організовують альтернативне святкування Дня міста, яке підтримали підприємці, артисти, журналісти та громада міста. Чесно кажучи, не розумію звідки у людей береться стільки злоби. Напевно починається з того, що у Л. народ пишеться малими буквами, а МЕНЕ з усіх великих. О.Духнович говорив: "Люби род свой не прото, что он славный, но для того, что он твой". У Л. - авторки збірки віршів "Я слухаю пісню Америки" із Закарпаттям не склалось, гени дають про себе знати. Ніяк революційно-депресивні українські(?) псевдолітератори не зрозуміють, що в світі стабільне прагнення на добре і позитивне. В чому можна впевнитись на сторінці тогож Олега Репетського, де тайський ролик за якісь два тижні набрав 14 млн. переглядів. Не потрібно вишукувати негативне, треба РОБИТИ позитивне і все буде мінятись".
костя 2013-09-27 / 11:57:37
це ж якась декларація уже відомого, акратична мова, як її називає добре всім відомий Ролан Барт. та ще й написано якось коряво.
ужгородський 2013-09-27 / 11:03:54
Звичайно оксана себе не вiдносить до того бидла яке описала,
сама поїхала на "готовеньке" , туди де до неї вже все зробили.
А самій щось робити не пробувала?
Типово, кожен "розумний" лиш вміє констатувати факт, а зробити щось ніхто не може, а раз не можеш то не беленкоти,
щоб тебе так діти поздоровляли.
Громада 2013-09-27 / 10:26:46
Це святкування нагадує "пир во время чумы"!Прогнила і цинічна
влада,маючи індульгенцію від ПРавлячої кліки,буде белькотіти про якісь нікому невідомі і постійні покращення,досягнення й здобутки...й нагороджувати собі подібних званням "почесний громадянин міста"...Сором...
ярослав орос 2013-09-27 / 10:11:00
авторка привабливої збірочки оповідань "не червоніючи" розворушила купу гною... вітаю, пані оксано...
:))))))))))))))))) 2013-09-27 / 10:03:50
Ха, анонімна бидлота повилазила хамити людині, яка на всю країну ПІД ВЛАСНИМ ІМЕНЕМ сказале те, що думає, не тільки про їхнє, але й про СВОЄ місто. КЛАС!!!