Він наповнений доброю енергетикою. Василь Кобаль відзначає 70-річчя

По-різному у житті багатьох людей настає час творчого і життєвого підсумку, коли узагальнюється досвід, приходять зрілі, небуденні думки, кристалізується ставлення до себе і до людей. Упродовж довгих років здобутої мудрості чекаєш від людини. В ужинку Василя   Кобаля – оригінальні поетичні та музичні твори, записи народних пісень, журналістські розслідування і безліч добрих, потрібних справ. Він належить до тих людей, які весь свій талант віддають народові, рідній культурі. Вийшовши з глибин народних, глибоко народне коріння живить його творчість. Його дивовижна працездатність, відданість і самозречення, служіння мистецтву захоплює всіх, з ким доводиться йому працювати. Як до людини щирої, правдивої і доброзичливої, до нього завжди можна звернутися за доречними і своєчасними порадами у нелегкі хвилини життя.

Василь Васильович Кобаль народився 13 червня 1943 року в мальовничому селі Арданово Іршавського району Закарпатської області в селянській родині. Ріс серед чудової природи, скромного селянського побуту, жадібно і з насолодою вслухався в мелодійні звуки троїстих музик, з великою радістю слухав народні пісні, наспівані матір’ю та односельчанами. І, мабуть, цим пояснюється, що в майбутніх поезіях він не раз звертатиметься до сільських мотивів, дорогих і незабутніх серцю картин природи.

Хлопчик виховувався на прикладах пошани до народної творчості, звичаїв та обрядів рідного села. Навчався в Арданівській восьмирічній школі (1949–1956), змалку пас худобу, проявив любов до читання і літературної творчості, а також здібності до музики та співу, добре грав на гармошці, а згодом – на баяні. З дев’яти років пробує писати вірші, які оприлюднювалися в стінгазеті школи, а вірш «Весна» у 1954 році було надруковано в республіканській газеті «Зірка».

У 1959 році закінчив Доробратівську середню школу. Тут також був солістом хору, а потім акомпанував шкільному хорові на баяні. На олімпіаді в Ужгороді в 1958 році дует у складі Павла Садварія та Василя Кобаля отримав нагороду обласного журі і запрошення голови журі, народного артиста України Михайла Кречка, після закінчення школи співати в Закарпатському народному хорі. У 1957–1958 роках, не знаючи нотної грамоти, почав складати перші пісні на власні слова, а також на слова сучасних поетів («Зацвіли у саду абрикоси», «Зоряна ніч», «Горніст»). Окремі його вірші в цей час друкувалися в Іршавській районній газеті «Нове життя» (за сприяння редактора Василя Юрійовича Звонаря).

В.Кобаль ще з дитячих років постійно був активним учасником гуртків шкільної та сільської художньої самодіяльності: соліст шкільного хору, акомпаніатор, керівник агітбригади, учасник драматичного гуртка та хору села Арданово (керівник Іван Іванович Якима) та ін.

У 1959 році В.Кобаль вступив на музичний відділ до Мукачівського педучилища, який успішно закінчив у 1962 році. Досвідченими вчителями музичних дисциплін у ті роки тут були А.Скиба, А.Контратович, П.Копинець, К.Долинай, Й.Гаті, Й.Гарчар, П.Марко, В.Горват та інші, а директором училища працював чудовий педагог і громадський діяч І.Марко.

Під час навчання в педучилищі юнак створив цілу низку власних пісень. Крім цього, на слова В.Кобаля писали пісні тодішні студенти педучилища Андрій Мункачі та Василь Гайдук. Особливий успіх мала пісня А.Мункачі на слова В.Кобаля «Мукачівський вальс» (1961 року надрукована в газеті «Закарпатська правда»). Вона ще й досі в діючому репертуарі молодіжних художніх колективів міста Мукачева.

Навчаючись на другому курсі училища, керував художніми колективами Мукачівського профтехучилища № 2, молодіжним хором села Арданово, акомпанував на баяні колективам кооптехнікуму, спиртзаводу м.Мукачева, хору села Залуж. Був учасником народної капели вчителів Мукачівського району (керівники А.Скиба, В.Горват). Дипломний іспит з диригування складав зі студентським хором педучилища, який виконував пісню «Студентська прощальна» (сл. і муз. В.Кобаля).

Після закінчення училища за власним бажанням поїхав працювати вчителем співів у Зубанівську середню школу Глобинського району Полтавської області. При школі створив музичну студію, хор і вокальний ансамбль, які зайняли призові місця на учнівській олімпіаді району, а організований ним хор у згаданому селі весною 1963 року зайняв друге місце на обласному огляді сільської художньої самодіяльності Полтавщини.

Служив у зенітно-ракетних військах у м.Кемерово (1963–1966). Паралельно з військовою службою всі три роки керував армійською художньою самодіяльністю. За творчі досягнення неодноразово відзначався командуванням армії та округу грамотами і призами (двічі короткотерміновою відпусткою з виїздом додому). Особливою популярністю у військовій частині користувалось тріо у складі Василя Кобаля, Мойше Каца та Арпада Гейдера (всі троє із Закарпаття), яке виконувало чимало чудових пісень на оглядах, а також концертах у військових частинах Сибіру, на полігоні, у шефів. Добре сприймалися у виконанні тріо і авторські пісні В.Кобаля, написані в той час: «Боевой гарнизон», «Встретимся в Сибири», «Самой лучшей» та ін.

Після армії працював  звільненим секретарем комсомольської організації колгоспу «За нове життя» села Білки Іршавського району (1966–1969). Паралельно виконував обов’язки вчителя співів місцевої школи – перейняв естафету відомого композитора і диригента із села Білки Петра Світлика. Керував створеним ним тут хором доярок та агітбригадою, а в 1968 році – тимчасово народним ансамблем пісні і танцю «Кукурудзовод» колгоспу «За нове життя» Іршавського району.

У 1966 році В.Кобаль організував на Іршавщині самодіяльні хори у селах Загаття та Луково, які того ж року успішно виступили на районному огляді художньої самодіяльності. Згодом Луківським хоровим колективом керував упродовж 10 років і, до речі, згаданий хор у 1970 році отримав срібну медаль Всесоюзного огляду народної творчості. Крім цього, з 1975 року керував хором села Приборжавське, що на Іршавщині, а згодом – ансамблем пісні й танцю «Приборжавська долина» (колектив отримав у 1978 році звання «народний»). А в 1972–1978 роках В.Кобаль керував ансамблем пісні і танцю «Кооператор» Іршавської райспоживспілки. Успішними були упродовж 1969–1975 років керовані В.Кобалем хор та дівочий ансамбль Іршавської середньої школи, а також дівочий вокальний ансамбль «Червоні галстуки» Іршавського районного будинку піонерів.

З 1969 року працює спочатку директором Іршавського районного будинку культури, а потім із серпня 1971 до вересня 1978 року – завідуючим відділу культури Іршавського райвиконкому. У цей час за його ініціативою та особистою участю створюється відомий у той період в Україні та за її межами народний ансамбль пісні і танцю «Верховина» Іршавського РБК, яким у різні часи керували талановиті музиканти Петро Гудз, Василь Тацак, Василь Турянин (хормейстери), народні артисти України Клара Балог, Мирослав Вантух (балетмейстери), заслужений працівник культури України Михайло Керецман та Олександр Фаркаш (керівники оркестру ).

У 1967–1978 роках під орудою В.Кобаля спочатку при Іршавському районному відділі народної освіти, а згодом при районному будинку культури успішно працював чоловічий вокальний квартет у складі Павла Садварія, Василя Попфолуші, Івана Канчія, Василя Кобаля (згодом Івана Лендєла ), який у 1970 році записав на платівку Всесоюзною фірмою «Мелодія» у виконанні квартету кілька пісень.

В.Кобаль заочно закінчив Київський інститут культури (1970–1975). Під час навчання, а також за всі роки культурно-освітньої діяльності написав цілу низку сценаріїв для проведення різних свят, фестивалів та інших урочистостей, багато з них сам поставив як режисер. Підготував також чимало методичних розробок для культпрацівників Закарпаття, опублікував значну кількість статей на сторінках обласних та республіканських газет і журналів з питань культурно-освітньої роботи. Зокрема, в травні 1975 року за авторським сценарієм В.Кобаля Закарпатське обласне телебачення  показало телеконцерт «30 вільноквітнучих років», окремі авторські твори В.Кобаля упродовж майже 50 років звучать на радіо і по телебаченню.

З 1978 до 1981 року Василь Кобаль – директор Закарпатської обласної філармонії, потім майже двадцять років – директор Закарпатського обласного будинку народної творчості, з 2001 по 2005 роки – заступник начальника управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації, а із січня 2006 року і донині – керівник літературно-драматичної частини Закарпатського обласного державного українського музично-драматичного театру імені братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв.

Його найбільше радує те, що у культурній спадщині народу ще зберігся дорогоцінний скарб – народне мистецтво. Це й пісні, танці, малярство, різьба по дереву тощо. Тому з такою любов’ю і натхненням він бере участь в організації та проведенні різних фольклорних свят, фестивалів, конкурсів, виставок тощо. Бо ж відомо, що держава розвиватиметься, коли розвиватиметься культура, і то – не мас-культура, не поп-культура, а глибинна народна культура. Економіка запрацює лише тоді, коли потужно запрацює культура.

У різні часи упродовж 1963–1996 років на Закарпатті В.Кобаль працював учителем музики та співів, викладачем по баяну та інших дисциплін культурно-освітньої групи у восьмирічних школах сіл Арданово, Дубрівка, середніх школах Кам’янського, Загаття, Білок, Іршави, Ужгородській СШ № 15, Іршавській дитячій музичній школі та Ужгородській дитячій школі мистецтв, а також в Ужгородському коледжі культури і мистецтв.

Його оптимістичні погляди містять заряд віри. Своїми щоденними конкретними справами вносить і свою лепту в духовне відродження України, без якої не міг би прожити й дня. Як цьому навчити багатьох українців, що ще не віднайшли батьківщини в своєму серці? Він вважає себе щасливою людиною, щасливим чоловіком, щасливим батьком і дідусем. Василь Васильович разом з дружиною Ганною Михайлівною виховали двох синів, мають чотирьох онуків. Йому є для кого жити. У душі він залишається зовсім молодим, адже сил і планів – надто багато.

В.Кобаль видав такі окремі книги: чотири збірки віршів – «Приспані тривоги» (2002), «Хай годинник одлічує час» (2006) та «Смерековий камінь» (2010 ), «Славну вісточку почуйте» (2013) збірники пісень на власні слова та на слова поетів України «Струни серця» (1993) і «Душі криниця» (2003), пісні, вірші, спогади «Стань, послухай...» (2000). Він також автор збірки творчих портретів видатних митців Закарпаття «Через плин років...» (2001), один із авторів книги творчих портретів аматорських художніх колективів Закарпатської області «Овиди дивосвітів» (2000) та один із трьох авторів книги нарисів про культуру Іршавщини «І проросли зерна духовності...» (2010). Автор книги «Батя» (2011) про народного артиста України, балетмейстера Михайла Суслікова). Упорядкував народнопісенні збірники «Співанки Карпат» (Київ, 1991), «Ой там горі, на вершечку» (1991 – співупорядник М.Зимомря). Друге, доповнене видання останнього збірника з’явилося на світ у Дрогобичі в 2001 році. Заслуговує на увагу збірник пісень рідного села Арданово «Росте терен, росте...», які він записав, упорядкував і видав у 2000 році, а також здійснив музичне впорядкування двох збірників народних пісень «Ой видно село» (2003) та «Пісні Іршавщини» (2005). У 2010 році державне видавництво «Карпати» в місті Ужгород видало книгу нарисів з історії та сьогодення театру Срібної Землі «Любов глядача – найвища насолода» (автор-упорядник В.Кобаль).

У творчому доробку В.Кобаля понад 150 пісень, а також близько 250 віршованих творів, три окремі драматичні твори: «Відлуння Красного поля» (2007), «Іде Святий Миколай» (2008), «Новорічні пригоди Пинті» (2010); понад 300 газетних та журнальних статей, рецензій, журналістських розвідок, а також чимало різних інших публікацій. Пісні В.Кобаля друкувались у збірниках поетів Ю.Шипа, М.Гнатюка, С.Жупанина, В.Галаса. На слова В.Кобаля написали пісні А.Мункачі, М.Попенко, І.Ярина, С.Гіга, В.Циганин, П.Матій, В.Панцо, М.Керецман, В.Попович, В.Сентипал, С.Соболь, О.Ухач та інші композитори.

Пісенні твори В.Кобаля виконуються нині багатьма художніми колективами Закарпаття та інших областей України. Понад 10 пісенних творів займали призові місця на різних конкурсах пісень, починаючи з 1970 року. На трьох обласних пісенних конкурсах призові місця зайняли пісні «Життя прожить – не поле перейти» (слова і музика В.Кобаля), «Знамення» (слова Ю.Шипа, музика В.Кобаля) та «В Україні весна» (слова М.Гнатюка, музика В.Кобаля).

У 1993 році заслужена артистка України Надія Копча за пісню «Журавлик» (слова С.Жупанина, музика В.Кобаля) отримала гран-прі на Всеукраїнському пісенному конкурсі «Надія». Лауреатами обласних дитячих конкурсів стали солістки Марія Лижечко та Мирослава Пекар з піснями В.Кобаля «Маки» та «Зорепад» (2000).

Чимало авторських творів та обробок народних пісень В.Кобаля перебувають в активному репертуарі Державного заслуженого академічного Закарпатського народного хору, зокрема, це такі пісні, як «За селом, за селом...», «Верховино, полонино» (слова І.Мельника), «Ой на горі криниченька», «Калина» (слова В.Кобаля) «Журавлик» (слова С.Жупанина) «Заздоровна Україні» («Пісня про прапор») на слова А.Ряста, а також у програмах народного ансамблю пісні і танцю «Дружба» Ужгородського районного будинку культури, народного вокального ансамблю народної пісні «Розмарія» Обласного організаційно-методичного центру культури, народних жіночих вокальних ансамблів «Писанка» та «Красія» (м.Ужгород), «Освітяночка» (Іршава), «Берегиня» (м.Свалява), «Цинторія», «Ужанка», «Камелія», «Ружа» (Ужгородський район) та багатьох інших, звучать в програмах відомих співаків: народних артистів України Петра Матія, Марії Зубанич, Анатолія Філіппова, Клари Лабик, заслужених артистів України Надії Копчі, Оксани Ільницької, Олександра Садварія, заслужениого працівника культури України Василя Гички, солістів-вокалістів Тиберія Миговича, Віри Сентипал, Наталії Попович, Мирослави Пекар, Сергія Соболя та багатьох інших виконавців, деякі пісенні твори названого автора увійшли до програм, випущених останніми роками дисків.

Окремі авторські музичні та віршовані твори В.Кобаля були успішно виконані зведеними хорами та солістами звітних концертів Закарпатської області в Національному палаці культури «Україна» в Києві (1999, 2001, 2004, 2009)

В.Кобаль автор музики до двох вистав Закарпатського українського музично-драматичного театру, поставлених народним артистом України Анатолієм Філіпповим за п’єсами І.Козака «Судний час» (2008) та Д.Кешелі «Дорога до раю» (2010). У 2009 році за музику до вистави «Судний час» І.Козака В.Кобалю було присвоєно звання лауреата обласної премії ім. братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв, заслужений працівник культури України (2009).

В.Кобаль – член Національної ліги українських композиторів (з 1994 р.), Національної спілки журналістів України (з 2000 р.) та Національної спілки театральних діячів України (з 2008 р.)

У 2004 році рішенням сесії Арданівської сільської ради Іршавського району В.Кобалю було присвоєно звання «Почесний громадянин села Арданово». Нагороджений відзнакою Закарпатської обласної державної адміністрації та Закарпатської обласної ради «За розвиток регіону» (2003), почесною відзнакою Міністерства культури і мистецтв України «За багаторічну плідну працю в галузі культури» (2003), а також багатьма почесними грамотами Міністерства культури України, Закарпатської обласної державної адміністрації, Закарпатської обласної ради.

Нині Василь Кобаль у розквіті творчих сил. Нехай приємним теплом зігріває його серце гордість від досягнутого, добрі справи надають сил, а життя дарує багато світлих і радісних днів. Бажаємо йому всіх земних благ і здійснення прекрасних задумів у справі духовного відродження України.

Теги: Кобаль, культура

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати