І знову згадуючи Адальберта Ерделі…

“...Я хочу пізнати людину і хочу – можливо через “любов і мистецтво” знайти...Бога. Ці дві речі будуть засобами досягнення мети мого життя” А.Ерделі.

Творча спадщина Адальберта Ерделі, без перебільшення, є надбанням не тільки європейської, але й світової культури. Ім’я його вписане золотими буквами в історію західноєвропейського мистецтва початку ХХ століття. Живописні полотна Ерделі зберігаються у державних галереях та приватних колекціях Чехії, Німеччини, Італії, Угорщини, Франції, Швейцарії та інших країнах. Йому випало на долю жити й творчо працювати в багатьох країнах Європи. Зокрема, на початку своєї творчої біографії кілька років він жив у Німеччині, пізніше – у Франції. Там він глибоко вивчав європейське мистецтво і багато творив. З-під його пензля вийшли сотні живописних полотен, частина яких увійшла до мистецького фонду нашого краю.А ще він автор кількох автобіографічних літературних творів, що увійшли до книжки “IMEN”, яка минулого року вийшла у світ у “Видавництві Олександри Гаркуші”. В своїх творах він розкривається як людина і митець. А.Ерделі був високоосвіченою, глибокоерудованою людиною, вільно володів кількома європейськими мовами: угорською, німецькою, французькою, українською, російською. Добре знав історію світового мистецтва, філософію. Був великим гуманістом, людиною планетарного масштабу з європейським світоглядом, справжнім громадянином Європи. Саме цього йому ніяк не могли вибачити «совєти», охрестивши «безпаспортним космополітом», «декадентом». Сучасники згадують, що Ерделі був доброю, щедрою і глибоко віруючою  людиною. Жив за Божими заповідями. Маестро був толерантним, ніколи нікому не нав’язував своєї думки, поважав своїх колег та учнів, завжди був готовий захистити слабшого, скривдженого. Внутрішній аристократизм А.Ерделі, його артистизм у житті та мистецтві, широта та глибина світогляду вражали, не залишали байдужим нікого, кому довелося знати його. Жінки божеволіли за ним, і він не був байдужим до них… Навіть зараз старше покоління інтелігентів пам’ятає багато історій з його життя. Ім’я митця донині  оповито легендою, попри сотні мистецтвознавчих публікацій про його творчість.

Величезний внесок зробив А.Ерделі в організацію і формування закарпатської художньої школи, становлення якої почалося в 20-х роках ХХ століття. Тоді Ерделі був уже зрілим визнаним майстром. Залишилося у минулому навчання в Будапештській академії мистецтв, яку він закінчив з відзнакою, робота під керівництвом відомих угорських художників-реалістів Тиводара Земплені (1864–1917) та Кароля Ференці (1862–1917), вплив яких на молодого митця був найбільш значним. Уже від 1916 року Ерделі розпочинає свою педагогічну діяльність. Він викладає рисунок у Мукачівській реальній гімназії. Але жадоба до пізнання світу, до нових знань, вічний неспокій митця штовхає його до змін, до рішучих кроків. У 1922 році він вирушає до Мюнхена, в один із найбільших художніх центрів Європи. Там прожив чотири роки. Спочатку було важко, нерідко обідав не частіше, ніж раз на три дні. Але поступово завойовує популярність талановитого портретиста. Вже у 1923 році в Мюнхені відбулася персональна виставка А.Ерделі, яка пройшла з великим успіхом. Мюнхенський період митця відіграв у його творчості значну роль.

Після Мюнхена Ерделі багато подорожує країнами Західної Європи. На батьківщину художник повертається лише у 1925 році і влаштовується працювати в Ужгородську учительську семінарію викладачем рисунка. Розуміючи, що годин на викладання рисунка у семінарії занадто мало для підготовки професійного художника, А.Ерделі та Й.Бокшай відкрили в Ужгороді у 1927 році приватну публічну школу рисунка. Рисунок і живопис тут вивчали за програмами академічних художніх навчальних закладів. До найталановитіших учнів цієї школи належали А.Коцка,  А.Добош, Е.Контратович, А.Борецький, З.Шолтес. Саме вони стають основою закарпатської художньої школи.

У 1925–1929 роках А.Ерделі впевнено завоював звання провідного портретиста, відомого далеко за межами рідного краю («Портрет батька» (1926), «Юна художниця» (1928), «Цигани» (1928)). Художник бере активну участь у виставках у Брно (1928), потім була персональна виставка 1929 року у Празі, експонована також в Ужгороді. Позитивні відгуки на цю виставку публікувалися в чеських, німецьких, українських газетах. Але, незважаючи на успіх, А.Ерделі вирішує їхати до Парижа – столиці мистецтва світу. Він відправляється туди з метою зрозуміти ідеї і принципи, на яких базується мистецтво Європи того часу. Там близько знайомиться з творчістю П.Пікассо, А.Матіса, Ф.Леже. Ерделі напружено трудиться і навчається в художній колонії Гаржілес, що знаходиться в центральній частині Франції.  Уже в 1930 році він бере участь у виставках разом з французькими художниками. Серед багатьох художніх напрямів Парижа, Ерделі притягують колористичні шукання А.Матіса, А.Дерена, але найбільше конструктивність, чистота кольору та монументальність П.Сезанна. Саме вплив останнього на творчість Ерделі був переважаючим. Це неважко помітити, глянувши на роботи художника, створені у 30-х роках. Роки творчої роботи у Парижі не минули безслідно. Змінюються колорит його картин, який стає насиченішим і світлішим, а форма спрощенішою, узагальненішою і декоративнішою. Вплив Сезанна відчувається в активній ролі чистого кольору, сміливому, вільному підході до натури, дещо декоративній конструкції картин. Водночас А.Ерделі вкладає свою емоційність у картину, свій неповторний національний колорит.

З іншого боку Ернест Контратович, учень і друг А.Ерделі, згадує, що Париж розчарував художника. Він чекав більшого. Його вразила велика кількість бездарних художників, поширеність дилетантизму, що цілком задовольняв естетичні смаки міщан. В своєму щоденнику Ерделі пише: “Не вірю, що серед тридцяти тисяч малярів, що живуть тут, знайдуться чотири митці! Ні. Є багато модних, та вони зникнуть; ще більше – химерних, та їх не стане, величезна кількість слабоумних – їх змете вітер часу... Я розчарувався. Не в Парижі. Не в самому собі – у своїй епосі, але це не зупинить мене. Хоча в Парижі багато хворих, я все ще можу йти шляхом здорових відчуттів, даних мені Богом”. Незважаючи на освіченність, широту поглядів Ерделі не був готовий сприймати ультрасучасне мистецтво Франції, де зародилось багато нових мистецьких напрямків і течій, що донині мають своїх послідовників.  Ерделі побачив, що він ні в чому не гірший за багатьох академіків живопису, а часто навіть кращий. Можливо, саме тоді у нього з’являється мрія заснувати академію мистецтв удома, в Ужгороді.

У 1931 році А.Ерделі повертається до Ужгорода. Цього ж року разом із Й.Бокшаєм організовують Товариство діячів образотворчих мистецтв Підкарпатської Русі. У складі Товариства було багато представників різних національностей, проте критики відзначали в ньому «руське ядро», в складі А.Коцки, А.Борецького, Е.Контратовича, А.Добоша, З.Шолтеса та ін. А.Ерделі обрали головою Товариства, секретарем – А.Коцку. Одним із завдань Товариства А.Ерделі вважав необхідність боротьби за справжнє мистецтво на противагу міщанству, яке пропагували дилетанти. Тому виставки Товариства в Ужгороді, Мукачеві, Кошицях, Братиславі та Празі знаходять у професійних колах живий і позитивний відгук, витримують тверду конкуренцію професійності на тогочасній, дуже багатій царині образотворчого мистецтва Чехословаччини. Відтоді критика відмічає народження нової закарпатської школи живопису, для якої характерне, перш за все, гостре відчуття рідного краю, відкриття його краси і своєрідності. Практично немає такої сторінки з життя краю, яка не знайшла б свого відображення  на полотнах художників закарпатської школи 20–40-х років.

Зусилля А.Ерделі, спрямовані на відкриття спеціального художнього навчального закладу, увінчалися успіхом. У 1946 році в Ужгороді відкрито Державне художньо-промислове училище, першим директором якого став А.Ерделі. Але уже в 1947 році його усунули від керівництва, призначивши на його місце І.Гарапка. Від 1947 року почалося переслідування митця, він опинився в ролі головного об’єкта критики. У газетах «Закарпатская Украина» з’являються розгромні статті, де його звинувачують у тому, що він не звільнився від «вантажу Західного декадентського ставлення до мистецтва», в «формалізмі» і «космополітизмі» (М.Тевелев, «Закарпатская Украина», 27 ноября 1947 г.). На сторінках газети «Закарпатська правда» від 23 березня 1949 року у статті «Розгромити охвістя космополітів у Закарпатті» А.Ерделі названо формалістом і буржуазним естетом в образотворчому мистецтві. Усе це, як згадує Е.Контратович, «Ерделі дуже важко переживав, дуже розчарувався у всіх, нікому не довіряв». Мистецтвознавець Г.Островський так описує душевний стан митця: «Він не міг зрозуміти, чому повинен писати на виставку не так і не те, до чого лежить душа, а так і те, що вважає начальство; чому він, художник європейського рангу, повинен заробляти на хліб насущний не творчістю, а копіюванням жахливих портретів «людини з вусами». Незважаючи на критику і намагання влади уніфікувати творчу манеру всіх художників, А.Ерделі не зрадив свого таланту, зберіг своє творче обличчя. Переслідування та безпідставне звинувачення Ерделі звели його передчасно в могилу. 19 вересня 1955 року він помер.

P.S. Адальберт Михайлович Ерделі (Гриць) – один із найвідоміших митців карпатської землі першої половини ХХ століття, який здобув європейського визнання. В радянській Україні він зазнав ідеологічних утисків та переслідувань з боку влади. Вплив Ерделі на розвиток художньо-естетичної думки, мистецтва краю був надзвичайно сильним. Донині його ідеї, погляди, переконання живуть в серцях і душах митців Закарпаття. Донині живуть його учні, школа, що була створена ним разом із однодумцями. А його мистецтво продовжує нас захоплювати й хвилювати.

Ще в радянський період творчість Ерделі, попри все, отримала високу оцінку мистецвознавців Радянського Союзу. Але найбільший внесок у вивчення його творчості зробили мистецтвознавці нашого краю серед яких Надія Знаменська, Олена Чернега-Балла, Галина Рижова, Олена Приходько, Михайло Приймич та десятки інших перу яких належать сотні публікацій.

Особливе місце серед них займають Павло Балла, Михайло Сирохман, Іван Небесник багаторічна праця яких завершилась виходом у світ моногафії про Ерделі та виданням книжки “IMEN”, куди увійшли літературні твори, щоденники, думки видатного митця. Вони також започаткували проведення щорічних “Ерделівських читань”, що переросли вже у міжнародні наукові конференції. Принагідно відзначу й талановитого митця, викладача Закарпатського художнього інституту  Антона Ковача, який підготував до друку чудову репрезентабельну книжку-альбом “Адальберт Ерделі”. Саме ці мистецтвознавці відкрили нам шлях до глибшого вивчення життя і творчості Адальберта Ерделі, надали можливість краще пізнати його та епоху в якій він творив.

Теги: Ерделі

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати