Тут, де краса природи перехоплює дух, де течуть чисті води гірських потічків, де збереглися самобутні народні традиції, вирує життя, що тягнеться корінням у минуле майже на 5 віків, відколи перші поселенці у пошуках свободи і тиші облюбували місцевість на околиці таємничого гірського озера. Саме з тих часів починається історія Синевирської Поляни, про яку досі у різних виданнях писалося доволі скупо. А от недавно у видавництві TIMPANI побачила світ фундаментальна праця під назвою “Синевирська Поляна. Історія і сучасність”. Авторами книжки, що складається з двох сотень сторінок, є колишній багаторічний сільський голова села Михайло Бембило і військовик у минулому Микола Підберецький. Тривала пошукова праця цих людей з дослідження історії рідного села нарешті стала доступна широкому загалу.
Відкривають книгу поетичні рядки письменника Івана Козака “Красний край Синевирсько-Полянський”, які, наче пісня, лунають у серці читача, звеличуючи красу цього краю і доброту людей, які тут проживають. Втім, далі сторінки книги оповідають про далеко нелегке життя горян, які зазнали важких випробувань, але зберегли свободолюбний дух, людяність і щирість.
Більш детально автори видання подають історичні події минулого Синевирської Поляни, що розгорталися впродовж ХХ століття. Звісно, за цей період збереглося чимало даних, та й свідки тих часів є ще серед нас. Особливо хвилююче описані часи Другої світової війни. Хоча бої на території села не проходили, попри всі прогнози угорських військових, проте місцевих жителів не обійшло це лихо: синполянці боролися проти фашизму у складі Червоної Армії та Чехословацького корпусу. Імена цих людей, і навіть основні біографічні дані, подано у книзі. Були серед синполянців і партизани, і розвідники. Найвідоміший з них Василь Якубович Яцько, який першим з гірського села ступив на стежку війни. Завдяки його розвідувальній роботі, Радянський Союз отримував цінну інформацію про будівництво військово-оборонної системи “Лінія Арпада”, пересування угорських військ і бойової техніки до кордонів СРСР тощо. Діяльність цієї людини у часи війни була справді героїчною і мала численні напружені епізоди, варті уваги кінематографів.
Синполянці споконвіку були глибоко віруючими, тому ще у 30-х роках ХVІІ ст. тут споруджено першу церкву, яка згодом згоріла, а хрест з неї, згідно переказу, вітер переніс у інше місце, де у ХVІІІ ст. побудовано новий храм. Зараз у селі є чотири церкви, дві з яких у найбільшому присілку Свобода. Автори видання висвітлюють становлення цих релігійних громад, підкреслюючи той факт, що духовність досі продовжує бути невід’ємною цінністю синполянців у буденному житті. Тут немає жодного атеїста – усі християни.
Та попри все, головним ресурсом села були, є і будуть люди. Окремими розділами подано відомості про лісорубів, бокорашів, вівчарів. Детально описано розвиток освіти, подано список керівників села.
Про життя і працю відомих синполянців розповідаються зворушливі історії у розділі “Односельчани, якими пишаємось”. Тут знаходимо привід і для сліз, і для радості, переймаємось переживаннями за страждання і пишаємось їх злетами. Життєві долі багатьох горян можуть стати прикладом для наслідування.
Зараз Синевирська Поляна – сучасне село, де активно розвивається туризм. З кожним роком ця галузь з новими більш потужними силами набирає обертів. Тут діють чотири великі туристичні бази і цілий ряд приватних садиб та колиб-ресторанів.
Великий вплив на розвиток села має національний природній парк “Синевир”, в межах якого знаходиться Синевирська Поляна і у якому трудяться кілька десятків жителів села. Про цю природно-заповідну установу у книзі вміщено окремий розділ, який знайомить читачів з її діяльністю.
Звичайно, видання не стало б таким вдалим, якби не було насичене численними фотографіями, які надані архівом Закарпатського управління СБУ та жителями Синевирської Поляни з їх домашніх архівів. Всього понад 150 історичних та близько сотні сучасних фото ілюструють унікальну працю про гірське село.
Книга “Синевирська Поляна. Історія і сучасність” стане в нагоді не лише жителям цього населеного пункту, але й усім тим, хто цікавиться минулим та прагне пізнати нові грані життя горян. Виданню важко надати статус місцевого значення, хоч це праця з історії в контексті одного окремо взятого села. Деякі епізоди можуть здаватися суб’єктивними, втім це привід для подальших досліджень вже молодої генерації істориків, хоча й Михайло Бембило та Микола Підберецький продовжують працювати, відшукуючи нові факти з історії рідного села.
Юрій Бабічин, Міжгірський район