20 культурних здобутків Закарпаття за 20 років Незалежності

У двадцятий рік української незалежності годиться підбивати підсумки.  Як ми змінилася за цей час? Що було в нас доброго за цей історичний період? Ось, наприклад, як можуть виглядати підсумки культурних здобутків Закарпаття за останні двадцять років. (Першочерговість не має значення).

1.    Повернення історичної правди змінило уявлення про минувшину.

 Завдяки дослідженням наших істориків, повністю змінилося бачення закарпатцями своєї історії у ХХ столітті. Радянський період перестав бути ерою суцільного щастя. Репресії проти греко-католицької церкви, борців за незалежну Україну, втікачів до Радянського Союзу, угорського населення  були ґрунтовно досліджені і нині вже не викликають дискусії. Відчутно змінилося й уявлення про перебування краю у Чехословацькій Республіці, яке раніше подавалося виключно у негативних барвах.  Цілком іншою стала думка про Карпатську Україну, яка раніше системно паплюжилася комуністичними пропагандистами. Августина Волошина у часи незалежності посмертно нагородили званням Героя України і спорудили йому пам’ятник в Ужгороді.

2.    Публікація першоджерел перешкодила подальшим перекрученням.

 Скасування цензури привело до відкриття архівів. Культурними здобутками часів незалежності стали публікації першоджерел. Найвагомішим став вихід українською мовою шести томів „Історії карпатських русинів” Михайла Лучкая, яка майже два століття пролежала в латинському рукописі. Історик Олег Мазурок по суті повернув нам постать Юрія Жатковича, видрукувавши його головні праці. (Деякі вперше оприлюднено українською). Уперше в Ужгороді вийшли і казки Володимира Гнатюка, які галицький вчений записав на Закарпатті ще у ХІХ столітті.

Таких важливих публікацій за часів незалежності було десятки. Оприлюднення  першоджерел є надійним дороговказом для тих дослідників, які часто в угоду політичній кон’юнктурі збивалися на манівці. Однак для справедливості слід зауважити, що неопублікованих і не перекладених історичних документів куди більше, ніж оприлюднених.

Повернення літературної спадщини засвідчило  самобутній розвиток красного письменства.

За двадцять років незалежності були повернені ті імена літературного процесу краю, що замовчувалися в радянський період. Були прийняті до лав Спілки письменників України Юрій Станинець та Олександр Сливка. Повернулися з небуття десятки письменників міжвоєнного періоду та доби будительства. Література Закарпаття виявилася значно цікавішою, повнішою та складнішою, ніж уявлялася досі. Тут слід добрим словом згадати унікальну серію „Письменство Закарпаття”, в якій вийшло двадцять томів. На жаль, нині вихід цих украй важливих книжок у видавництві „Закарпаття” практично зупинився через брак фінансування.

4.    Розквіт краєзнавства став масштабною фіксацією наявних відомостей і фактів.

 Свобода слова і друку принесли розквіт краєзнавства. З’явилися не тільки чудові монографії відомих вчених (Павло Чучка «Словник прізвищ закарпатських українців», Михайло Тиводар «Етнографія Закарпаття», Йосип Кобаль «Ужгород відомий і невідомий», Сергій Федака «Ужгород крізь віки» тощо), але й фотоальбоми листівок з минулого Ужгорода, Мукачева, Хуста та десятки книжок про населенні пункти краю, написані ентузіастами від Ужка до Ясіня.

5.    Дерев’яні церкви Закарпаття стали культурним брендом краю.

Завдяки подвижницькій праці Михайла Сирохмана стародавні дерев’яні церкви за роки незалежності таки стали нашим усвідомленим символом культурної ідентичності. Тепер це вже розуміють усі – від губернатора до найпростішого челядника. Своєрідним підсумком двадцятиліття пропаганди цих народних шедеврів можна вважати внесення церков в Ужку та Ясеня до списку культурної спадщини ЮНЕСКО – перших таких об’єктів на Закарпатті.

6.    Створення Закарпатського художнього інституту привело до зародження мистецтвознавства.

Створення Закарпатського художнього інститут не тільки стало цілком доречним доважком до  такого феномену як крайова школа живопису, але й важливим поштовхом до подальшого вивчення мистецтва. Адже мистецтвознавство на Закарпатті завжди було слабим. Поодинокі статті радянського часу тільки підкреслювали його принагідність. Нині  науковою розробкою цілого спектру тем займаються десятки викладачів художнього інституту. Приклад подає саме керівництво інституту – ректор Іван Небесник, який написав ґрунтовну монографію про Ерделі, та проректор Михайло Приймич, відомий дослідник сакрального мистецтва.

7.    Почалося часткове відродження замків.

Замки Закарпаття є не тільки гордістю краю, але і його болем. Більшість із них у критичному стані. За роки незалежності відчутно покращилося становище трьох. Мукачівський замок завдяки оновленню нині вважається один із кращих в Україні. Суттєво поліпшив свій вигляд Невицький замок завдяки невтомному ентузіастові-історику Олександру Дзембасу, який взяв справжнє шефство над ним. Почав подавати ознаки життя ще один, здавалося б, безповоротно втрачений каштель – Чинадіївський. Зусиллями художників Йосипа Бартоша та його дружини Тетяни, які його взяли в оренду, замок Сент-Міклош оживає буквально на очах.

 8.  Фестивальний рух дістався до глибинки.

В останні роки Закарпаття переживає справжній фестивальний бум, складовою яких часто є культурна програма. Свій фестиваль нині проводить чи не кожне третє село. Окрім сільських фестів, які є важливими, бо пробуджують ініціативу місцевих громад, далеко за межами Закарпаття стали відомими фестиваль еротичного мистецтва „Березневі коти”, фестиваль гумору „Карпатський словоблуд”, фестиваль ковальського мистецтва „Гамора”, етнофестиваль  „Гуцульська бринза”, книжковий ярмарок „Книжковий Миколай” та інші.

9. Еміл Сокач та «Кантус» показали, як можна творити хорове мистецтво європейського рівня.

 Без сумніву, це двадцятиріччя на Закарпатті у музиці асоціюватиметься із Емілом Сокачем та його камерним хором «Кантус», який явив нам десятки концертів різноманітних напрямків хорової музики – від народної та класичної до джазової та авангардної. Колектив користується популярністю не тільки вдома, але у в Україні та за кордоном, про що свідчать його численні гастролі.

10. Нова закарпатська література заявила про себе на всю Україну.

 За останнє десятиліття закарпатські автори дедалі впевненіше завойовують місце під сонцем в українській літературі. Назвемо тільки тих, які потужно засвітилися за часів незалежності (особливо в останні роки)  – Галина Малик, Петро Мідянка, Сергій Степа, Сергій Федака, Мирослав Дочинець, Оксана Луцишина, Мар’яна Нейметі, Андрій Любка, Ірися Ликович, Лесь Белей та чимало інших. Це вже дає підстави говорити деяким критикам про «закарпатський феномен». Стільки літераторів, яких би друкували і читали по всій Україні,  Закарпаття ще не мало.

 11. Обласний ляльковий театр «Бавка» та міжнародний фестиваль «Інтерлялька»  підняли театральне мистецтво на високий щабель. 

 Останні роботи закарпатських лялькарів «Недотепа із Вертепа», «Енеїда», «Лісова пісня», «Коняги» яскраво продемонстрували, що і в невеликому Ужгороді можна творити театр найвищого рівня. А фестиваль «Інтерлялька», на яких з’їжджаються театральні колективи різних країн, показує найкращі лялькової вистави усієї Центральної Європи і не тільки.

 12. Закарпатські художники нарешті отримали повноцінні мистецькі альбоми.

 Радянська влада визнала закарпатську школу живопису, але не видала жодного повноцінного авторського альбому. Все, що було, не створювало враження довершеності. І ось в останнє десятиліття почався справжній бум художніх альбомів. Тепер можна вдома гортати не тільки кольорові репродукції наших корифеїв (Ерделі, Бокшая, Манайла, Коцки, Глюка, Кашшая, Контратовича, Шолтеса), але й чи не всіх сучасних художників. І це сприяє значній популяризації такого феномену крайової культури як самобутня школи живопису. Адже виставки відвідати можуть не всі. І далеко не все на вернісажах виставляється. А завдяки альбому можна скласти повноцінне враження про творчість художника.

13. Залізничний вокзал в Ужгороді  став  головною архітектурною оздобою часів незалежності.

 Серед головних здобутків часів незалежності можна назвати і залізничний вокзал в Ужгороді. Ця велика новобудова було, на диво, гармонійно вирішена, явивши для гостей Ужгорода не тільки комфорт і затишок, але й певний архітектурний стиль, що гармоніює із місцевим ландшафтом. Окрім самого вокзалу, була приведена до порядку і привокзальна площа. От якби впорядкувати ще й сусідній автовокзал та прилеглу до нього територію!

14. Громадські організації стали рушіями культурних процесів.

 Одна із важливих змін часів незалежності — культурне життя в краї нині організовують не тільки державні інституції чи творчі спілки, але й громадські організації. Зокрема,  „Нова форма”, НЛО „Ротонда”, „Порабуло”, „Культурне братство”, „Червона калина”, „Панонія”, „Культурний простір” тощо. Результат їхньої роботи часто перевершує державні зусилля, хоча твориться часом на голому ентузіазмі. Досить згадати такі резонансні акції, як той же „Книжковий Миколай” чи „Березневі коти”.

15. Перший історико-ландшафтний парк «Красне Поле» поєднав минувшину із туризмом.

Відкриття правди про події березня 1939 року привели до створення першого на Закарпатті історико-ландшафтного парку „Красне Поле”, де відбувся найбільший бій оборонців Карпатської України із угорськими загарбниками. Подібні меморіали є в багатьох народів. Назвемо для прикладу „Бородінське поле” під Москвою, „Брестська фортеця” у Білорусі чи „Полтавську битву” в Україні. Створення сучасного музею і меморіального комплексу може стати не тільки засобом виховання молоді на героїчній спадщині попередників, але й однією з найцікавіших туристичних родзинок Закарпаття.

16. Нова скульптура звеличує як великих, так і малих.

 За роки незалежності на Закарпатті споруджено десятки пам’ятників. Вшановувалися не тільки видатні постаті краю – князь Корятович, Олександр Духнович, Августин Волошин, Іван Фірцак (Кротон), Адальберт Ерделі та Йосип Бокшай, Василь Гренджа-Донський, Микола Шугай, але з’явилися й атракційні пам’ятники – сажотрусу, ліхтарнику, виноробу, учню кондитера. Скульптура переживає нині справжній ренесанс. Єдиний її недолік, що твориться вона в абсолютній більшості місцевими авторами, що не завжди йде їй на користь.

17. Колочава перетворилася у село-музей і спонукала до появи першого приватного скансена.

За роки незалежності гірське селище Колочава стала справжньою туристичною оздобою Закарпаття. Тут відкрито з десяток різноманітних музеїв і чимало пам’ятників. Особливо виділяється перший приватний скансен – „Старе село”. За свої кошти народний депутат Верховної Ради Станіслав Аржевітін викупив землю і спорудив справжній музей під відкритим небом із понад двадцятьма архітектурними об’єктами – хатами, корчмою, жандармським відділком. Скансен викликає захоплення навіть у досвідчених музейних працівників.

Поява колоритних сільських музеїв стає для Закарпаття перспективним туристичним напрямком. Можемо тут позитивно згадати народний музей у селі Грушево чи літературний — у Копашневі.

18. Повернення єпископської резиденції відкрило шлях до нового приміщення бібліотеки Ужгородського національного університету.

Повернення єпископської резиденції стало не тільки актом історичної справедливості стосовно репресованої за часів СРСР греко-католицької церкви, але й вагомою культурною подією. Унікальна споруда, що становить єдиний архітектурний комплекс із кафедральним собором – візитівкою Ужгорода, нині  капітально ремонтується. (Уперше за півстоліття). Вже відновлено єпископську каплицю із розписами Йосипа Бокшая. У майбутньому тут буде також відкрито єпархіальний музей, що, безсумнівно, стане ще однією туристичною родзинкою Ужгорода.

Важливим є й те, що внаслідок зміни місяця розташування бібліотека Ужгородського Національного університету отримала сучасні приміщення зі значно більшими площами.

19. Закарпатський театр отримав свою писану історію.

 За роки незалежності побачили світ ґрунтовні театрознавчі книжки з історії театру на Закарпатті. У 1993 році вийшов «Нарис історії українських театрів Закарпатської України до 1945 року» Юрія Шерегія. У 1996 році Василь Руснак видав „Театр Срібної Землі”. У 2006 році Василь Андрійцьо випускає у  світ книжку «Нова Сцена: театр Карпатської України».  У 2010 році побачило світ видання Василя Кобаля «Любов глядача – найвище визнання». І нарешті в останні два роки вийшло двотомне дослідження Гната Ігнатовича «Від гасниці до рампи: нариси з історії українського театру на Закарпатті».

По суті за ці двадцять років театрознавцям вдалося написати історію закарпатського театру, з чим їх і вітаємо.

20. Розширення міжнародних контактів продовжує  вписувати Закарпаття у центральноєвропейський контекст.

 Відносна відкритість кордонів та тісніше контактування завдяки сучасним технічним засобам сприяють розгерметизації культури Закарпаття. Художники стали частими гостями на пленерах у Словаччині та Угорщині, поезії Петра Мідянки вийшли окремими збірками в Чехії та Словаччині, Василя Кузана видали польською, Оксану Луцишину – англійською, Ірисю Ликович збираються видавати німецькою, Закарпатський народний хор став частим гостем в Угорщині та Хорватії, а Закарпатський обласний музично-драматичний театр імені братів Шерегіїв щороку виступає перед українцями Словаччини. Культурний обмін із закордонням перестав бути диковинкою і сприймається нині як норма.

 Час Закарпаття

Теги: культура

22 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати