Авґустин Волошин і Шандор Надьлучкаї: одна кров

Шандор Надьлучкаї

                                                                                                           Тібору Вашшу

Цімборо, як і домовлялися, складаю до дрібниць маршрут останніх годин перебування на рідній землі Авґустина Волошина, по якому, коли видасться все добре, влітку прокладемо з тобою шлях. З Хуста, пам’ятаєш, поїдемо через Сокирницю на Драґово, там, через Чумальово, махнемо на Углю – Вільхівські Лази – Нересницю – Ґаничі – Калини, й через невеличкий перевал дістанемося Великого Бичкова. В такий спосіб ушануємо ясновельможного Авґустина! Так, принаймні я, його величаю. Гадаю, що й ти з повагою ставишся до визначного українця, який наші народи мав би нарешті об’єднати...

На те маю підстави, щоб так казати, позаяк власне ти ознайомив мене з «родовим деревом» А. Волошина, «родовим деревом», що бере початок від його пращура Яноша (Івана) Волошина – нар. 1762 року. Там, у Волошинській фáмилії, мене й зацікавив небіж ясновельможного Авґустина по його двоюрідному братові Яношу Волошину – Шандор (нар. 1899 р.), який змінив прізвище Волошин на Надьлучкаї. Хоч бери, та розпочинай писати свій, за Е. Золя, «Руґон-Макарри».

Отже, трохи переповім тобі про Шандора Надьлучкаї, який прийшов на світ од Ілони Семан і греко-католицького попа Яноша (Івана) Волошина. 

Шандор Надьлучкаї (вибач, цімборо, але мадярське «надь» випирає звідусіль, хоч зрозуміло, що в даному разі ідеться про Великі Лучки) – народився 7 квітня 1899 року в с. Надьдобош комітату Сатмар Угорського королівства. Службу у війську розпочав 17 серпня 1918 року. Привертає на себе увагу те, що 1 травня 1936 року він уже дослужився до майора й має нагороду – «Рицарський хрест ордена Угорщини».

До 1937 року носив прізвище Волошин, відтак його змінив на Надьлучкаї, мовляв, через те, що його сім’я тримала маєток у с. Великі Лучки (нині – Мукачівського району).

Відомо також, що його старший брат Йожеф (Йосип), так само звернувся був 1938 року до Міністерства внутрішніх справ Угорщини, де, посилаючись на те, що його брат, який служив у війську, вже змінив прізвище (№ дозволу 7695/1937-ІІІ.-а В.М.). Йосип також отримав на те дозвіл. Як і Гриць – Ерделі...

І, безумовно,  наразі я підійшов до головного. 1939 рік. Середина березня. Прем’єр-міністр Карпатської України Авґустин Волошин і керівник контррозвідки генерального штабу Мадярщини полковник Шандор Надьлучкаї зійшлися в двобої під Хустом. Такі жахливі історії часто зустрічаються в українській минувшині. Згадаймо, принаймні, дійових осіб з роману «Чотири шаблі» Юрія Яновського...

З розповідей Ласла Надьлучкаї відомо, що його дядько Шандор у чині керівника відділу пропаганди армії викладав у військовій академії Угорської королівської армії – Академії Людовіка.

Тоді в Ш. Надьлучкаї склалися дружні стосунки з Дюлою Шомодьварі, який під псевдо «ритор Дюла» писав свої твори, й напередодні Другої світової війни очолював Угорське радіо.

Зберігся виступ полковника Шандора Надьлучкаї від 27 січня 1943 року на зустрічі з працівниками ЗМІ, коли 2-га Мадярська армія зазнала цілковитої поразки на берегах Дону: «...люди опинилися в летаргії... сім діб тримали оборону... не падали духом... під час відступу будуть ще втрати... поки, зрозуміло, тримаймо те в таємниці... необхідно переконати людей, що поразка, точніше недоля не вважається національним бичем... усі повинні зрозуміти,  що перемога вимагає жертв... Колись і ми всі помремо. Адже знаємо, що героїчна смерть – славна смерть, аніж, скажімо, артеріосклероз... угорська преса у своїх викладах повинна скріплювати віру, а – не викликати розпач...»

Після зміни в Мадярщині влади, Ш. Надьлучкаї та Д. Шомодьварі 19 березня 1944 року – (цімборо Тібор, зверни увагу, знову той злощасний для Шандора березень місяць) – інтернували через їхні симпатії до англійців. Звісно, що й комуняки їх по голівці не гладили, а власне переслідували, як і багатьох їхніх однополчан. У 1950 році Міністерство оборони за часів уряду Ракоші позбавило Ш. Надьлучкаї пенсії та перешкоджало влаштуватися на роботу. Добре, що його друг Д. Шомодьварі допоміг з працевлаштуванням різноробочим на столичному кладовищі «Фаркашреті».

Через вісім років Шандора Надьлучкаї позбавили всіх військових звань. І, як той одинокий герой з повісті «Полковнику ніхто не пише» Маркеса, Ш. Надьлучкаї одійшов забутим у ліпші світи. Та, залишив по собі двох діток. Ось, здається, і все...

Цімборо Тібор, якщо зацікавив тебе мій сумний персонаж, то – можеш більше дізнатися про його життя з «Kárpátalija» за 15.01.2010 рік. І, безумовно, коли влітку таки видасться нам побувати з тобою на маршруті Хуст – Великий Бичків, неодмінно пом’янемо й Шандора Надьлучкаї... Адже, вони – одна кров!

Теги:

13 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати