«Ґрехіт мохи поросли»

Володимир Шаян

Тими роками, коли лишень формувалася бібліотека О. Ольжича в Києві, завітав я на роботу до її засновника та незмінного директора Олександра Кучерука. Тоді з діаспори надходило багато книжок і пан Олександр уособлював з них нову книгозбірню. Там і поцупив я «Віру предків наших» Володимира Шаяна. Минули роки, і тільки недавно зізнався свому побратимові Сашкові, що втнув був таке. За що був «нагороджений», а радше – випросив ІІ том «Щоденник» Володимира Винниченка, якого мені бракувало у власній книгозбірні.

Заспокоюю себе яко злодій тим, що хтось з співвітчизників краде мільйони, чужі думки, обкрадає своїх батьків і близьких, а я поцупив тільки одну-єдину книжку. Та, яку!..

Треба сказати, що перед тим, як опинилася в мене «Віра предків наших» В. Шаяна (про яку раніше тільки чув), я вже ознайомився був з «Мага Вірою» Лева Силенка. Щось, та не те, відчув я з «Мага Віри». Віддає християнством з його загонистим  Учителем і недорікуватим плебсом. А, – нюх мій на те, що десь таки має бути потрібна мені річ неодмінно. І, не помилився я у значущому своєму ж викраденні!

Про туманне комсомольсько-штукарське минуле Леоніда (Лева) Кізбаєва (Силенка) тут, в Україні, й там, на вигнанні я довідався згодом. Але, Лев Силенко з його профанацією не цікавий мені був ні тоді, ні тепер. Вартий уваги сам Абсолют. Маю на оці ті незвідані джерела, що живлять помисли наші без домішок окрушин з чужого рота. (Тьху, й що за непотріб вживають світочі нашої нації).

Ґрехіт... А запитай нині по горах у лемка, гуцула або бойка, що ж воно, се слово, означає, то не кожен тобі з сущих і розтлумачить. Не кажучи вже про вишколених осіб гуманітаріїв і письмаків укрсучліту, уродженців тих країв. Нині модні інші слова. Драйвові, як пластикові вікна в нямишів у долині... Одне слово, євростандарт! Християнські цінності, замішані на жидівських сцяках.

Уперше слово «ґрехіт» зустрічається у вітчизняному красному письменстві власне в творчості попа за фахом і поета за покликанням – Маркіяна Шашкевича, який один з перших на західноукраїнських землях яко мислитель засумнівався у праведності християнства:

                               Городища  де  бували – 
                               Днесь  могили  ся  звели, 
                               Богів  храми  де  стояли – 
                               Ґрехіт  мохи  поросли.

(Про свою відразу до християнства колишніх семінаристів Анатолія Свидницького, Івана Нечуй-Левицького та багатьох інших творців-мислителів – окрема тема).
Отже, слово «ґрехіт» тлумачиться як «скелі, скали, каміння».

І власне на горі Ґрехіт, де Володимир Шаян, якого я пропоную нині вшанувати на віки вічні, цитую: «Датою мого духовного прозріння уважаю 1934 рік, коли постала ідея відродження староукраїнської віри. Перед тим було переживання на горі Ґрехіт у Карпатах на Гуцульщині. Це місце я вважаю святим для себе і безконечно вертаю до цього переживання як одного з вибухів святости, визначеному в моїх творах. Я провів ніч у простій колибі в товаристві молодих гуцулів. І там на Гуцульщині я побачив нове обличчя фольклору. Але ідея відродження староукраїнської віри пізніше здобула своє ширше примінення як ідея «пан-арійського ренесансу. ...В 1934 році я вирішив у трьох ночах духової боротьби відновити старинну українську Віру не тільки як поезію, але як живу і творчу релігію». (Про його подвижництво, гадаю, нині знає й дітвак).

Наголошую ще раз: пропоную, щоб уродженці та мешканці наших славних Карпат – земний 2012 календарний рік напередодні Різдва Сонця проголосили наступний рік – Володимира Шаяна і його вкрай потрібної кожному з нас праці – «Віра предків наших».

Теги: Шаян, Силенко

9 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати