Кон’юктура укрсучліту

Через що вже котрий рік остерігаюся подавати документи на прийом до вступу в члени Спілки письменників України. Хоч, ні... Було... 1991 року. Після того, коли в когорті перших став переможцем літконкурсу «Гранослов». Як і належить, з рекомендаціями відомих письменників: Євгена Гуцала, Михайла Слабошпицького, Павла Мовчана та мого вірного побратима Станіслава Вишенського приволік був «бомаги» на вступ до СПУ. Та, як співається в одній з «совецьких» пісень, у житті завжди є місце для звитяги...

А тоді не вступив до Спілки лише тому, що один з чинуш на Банковій, 2, приймаючи у мене документи, почав научати, яким слід бути членом-письмаком. Звісно, те мені геть не сподобалося, і я, ще не подавши йому течку з потрібними паперами, миттю поклав у торбу. Адже грати під чиюсь дудку мені якось не з руки.

Відтоді минуло двадцять років. І за той час кілька разів дехто з членів комісії з прийому в НСПУ пропонував мені туди вступати, навіть бився об заклад, що поставить пляшку, коли отримую довгоочікувану посвідку. Та мене теє вже насторожує... Нещодавно сам голова Спілки Віктор Баранов з печерських пагорбів через гінця передавав, аби я вступав до НСПУ. Днями пізніше секретар Спілки Сергій Пантюк як добрий мій побратим зателефонував і так само на предмет вступу висловив думку...

Ну-у, тут, звісно, я кинувся його переконувати в тому, що мені сього разу можуть написати рекомендації знані в рідному краї та й за його межами піїти-письменники (від Порошкова до Широкого Лугу). Потому спохопився, бо жоден піїт-письменник у рідному краї ні разу від себе особисто публічно не заявив у розмові, (і вперто уникає ба згадувати моїх імені та прізвища в інтерв’ю), що визнає мою творчість як самобутню. (Неповторність – мірило рівня творця). То – про які рекомендації може іти мова... Нема такого! Негодящий, виходить, я для закарпатського пня укрсучліту. І квит!... А що вже казати про АУП і гаркавеньких професійних українців на варті укрсучліту... Гетьте від Ярослава Ороса! Він – бездар і проказа.

Заспокоїв мене С. Пантюк. У даному разі від мене потрібна тільки заява та кілька хвоток.

Осьо сиджу та й розмірковую яко Сіддхарта на березі вічноплинної Тиси... Про яку спілку може іти мова, якщо у мене хоч  і є ота «малесенька шопта» щирих однодумців, та, на превеликий жаль, не в рідному краї. Гай-гай...

       ТРИЗНА

                 Пам’яті однодумця

Сходять з дистанції
            Натомлені стаєри.
Хльостко по серцю
            Цьвохкає біль.
Вчора ми були –
            Першою зграєю.
Безліч ключів
            Вели в далечінь.

Веселі, завзяті,
            Змагалися з вітром.
Фори давали
            І битим орлам.
Сьогодні, як бачиш,
            Сумно і прикро –
Нас покидає
            Впокорений нав.

В ирій поринув
            Правнук Сварога,
Вірний дружинник
            Землі і небес.
Має на вітрі
            Вохриста корогва
Грає на Сонці
            Гаптований хрест.

Станьмо у коло,
            Братове арійці,
Щільно, як обруч,
             і
Пружно, як лев.
             Най там у висі,
В затишній хатинці
             Попустить тятиву
Напнутий нерв.

Сходять з дистанції
             Натомлені стаєри,
Спринт, безумовно,
             Був не для них...

Теги:

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати