Наш Простір дихає

Мені останнім часом практично ніколи читати щось поза межами професійних інтересів і занять. Навіть хочеться іноді все закинути й просто по-, про- і перечитати українську класику й сучасних авторів. Тож відчуття від твоєї книги я би порівняв із тим, що залишилося від Прохаськових «Непростих» – впаяність в український часопростір. Тобі вдається занурити у нього читача доладним розташуванням базових метафоричних орієнтирів, які ти ненав’язливо повторюєш і змушуєш читача разом із героями існувати в чарівному колі української історії та географії. Мене насамперед привабило як твоя книга дихає українською географією, просторовими координатами. Саме по собі пересування персонажа по лінії Карпати – Київ було б надто банальним, але ти тримаєш опорні символи й топоси: там і там гори, ріка, печера (підземелля), церква, спокуса жінкою тощо, у результаті створений художній простір є гомогенним, несуперечливим, із взаємно допасованими частинами, хоча й різними, як то й має бути.

Може це прозвучить парадоксально, але герою затишно у ньому, попри його (й твій, і мій, Наш) культурологічний біль. Бо він, рухаючись гармонійним простором, хоча й зустрічає всяку гидоту, що там теж швендяє, ще більше рухається у просторі внутрішньому: він помислив собі Україну і такою помисленою країною й рухається, а ота гидота до його внутрішнього світу має такий самий стосунок, як комашня, що нам у очі лізе – доводиться іноді очі терти, промивати, пече, але ж бачити від того не перестаємо.

Синтаксис у тебе розкішний. Я помітив одну прикметну рису твого стилю: звичайно, треба для певніших висновків статистичного аналізу, але “на вскидку”  мені здається, що у тебе значна частина оповідних (не діялогових) абзаців починається або прислівником, або обставиною, або підрядними реченнями обставини часу чи місця. Це, мабуть, і створює те, що мені подобається в плині художньої мови. Коли твій герой ходить десь там і міркує, то за зовнішньої відсутності подій самий мовний плин занурює читача в часопростір і гарно там плисти. А от прозовою книжкою великої поетки Ліни Василівни я нудився – купа-купезна подій, а читати нічого.

Відзначу деякі твої висновки чи ідейно-культурологічні акценти, які дуже мені близькі. Про провінційність Львова (с.47), хоч і люблю страшенно це місто.  Про нашпигованість Галичини секстами (с.54) та про особливу схильність українців до стукацтва (с.197) і про те як слово “українець” стало відгонити (я би це слово вжив замість віддає) “гладкоросом” (с.290). Про необхідність праці над собою (с.290).

Не пам’ятаю, хто запропонував дуже гарну ідею: створити тезаврус афористичних знакових фраз із творів сучасних письменників і всіляко ті вислови пропагувати, адже й сучасники всілякі мудрощі кажуть; тим самим привчатимемось мислити власними категоріями. От щоб я з твоєї книжки в таку збірку запропонував: про “Гетьте з узбіччя знаки затерті!” я вже тобі казав (але пропущена кома, це с.17); ось іще: “Дорога – то велике діло” (с.87), “Доволі скаржитися на причини, пора самому їх творити” (с.198), “гуртом спізнати Бога неможливо” (с.199), “Біда та й годі з такими богами” (с.310). А багацько для одного роману! J.

Ну що, похвалив? А тепер покритикую, я ж бо літературознавець L. 

Ось трішки мінусів стилю: не годиться в художньому творі така раптова примітка – “До розгрому каганату залишалось мало. – Я.О.” (с.22); “Я повністю віддаюся медитації” (с.218) – навіть якщо оповідь іде від першої особи, автор не повинен бути аж настільки всюдисущим; те саме і з фразою “мій віщий сон триває” (с.308); а на с.294 банально звучать міркування про посмертний спокій. Оце й усе до стилю – я ж казав, що в тебе класна мова, тому ці дрібочки кидаються в око.

Ідеологічні мінуси. Ти казав, що хтось тобі закидав антисемітизм, і я згоден, що то несправедливо, бо хохлам дістається не менше. І до того ж твір слід розуміти міфологічно, а не реалістично; чому про “клятих” монголів, що нам державу зруйнували, можна фантазувати, а про гебраїв ні? Але фразу “жидва готує нам, те що й німцям” я би зняв – то вже надто близька історія, питання дражливе, нічого не доведено, та слово жидва через морфологію свою таки є зневажливим на відміну від просто жидів, що таким, звичайно ж, не є. Ну й зі смертю від маци ти теж загнув…

Є, здається, й структурні прорахунки: я сподівався, що на с.123 в третьому абзаці ти розпочнеш якусь гарну формальну гру з читачем, адже герой сідає за рукопис, який ми оце й читаємо, проте це не знайшло продовження, а шкода. Епізод зі Златою не на місці: ну чого ж, коли ти оповідаєш про його перебування в Києві безпосередньо, про неї ані згадки, а вже повернувшися, він раптом про Злату згадує; якби оповідь велася не від першої особи, тоді інша річ. І під кінець ти перевантажив символічно-міфологічними фігурами друзів: Яфета й Архи цілком було б досить, а тут іще й Дан, а на додачу ще й Воно – вони ж розвитку сюжетного не мають!

І нарешті найбільш дискусійний момент: Мені здається, що твоя логіка як людини, не відповідає художній логіці образу Каланника, яку ти ж і заклав як автор-творець. Адже Каланник є грішним – і, звичайно ж, не через те, що в нього любовних пригод багато, а через зв’язок із попадею-Кондофискою, це – Морок, а Берегиню по боці Добра він зрадив! І тому й слід було дитину в нього забрати, але й не повертати! Дитину йому слід би, за художньою логікою, від іншої жінки чи й від Берегині мати, а від Кондофиски вона має бути чимсь на кшталт останнього Буендія з поросячим хвостиком. Я чекав, що Каланник має пережити катарсис…

Але, звичайно ж, це вже дуже особисте моє сприйняття.

Ну й абсолютно об’єктивне зауваження – книжка погано редагована! Безліч справжнісіньких ляпів, ну от хоч би на с.62 українською написано Гейдріхта, а в примітці правильно німецькою Heydrich. Я що бачив, усе відмічав, якщо будеш колись готувати перевидання – можу надіслати перелік.

Отака дружня критика. Певно, що вона може дошкуляти, але повір, друже, від книжки Ліни або Шкляра – ніяких естетично-філософських емоцій, а в твоїй – Наш Простір дихає, тому й кажу щиро що в ньому не так.

Обіймаю, буду радий звістці від тебе.

Ігор ОРЖИЦЬКИЙ

м. Харків

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати