Йолка і смерека для папи

Потому побачила світ друга книжка п. Луцишиної, відтак пані Оксана перебралася на помешкання з рідного краю до, здається, Флориди «слухати пісню Америки». Й утратив я зацікавлення до її творчості. Позаяк Оксана Луцишина виявилася вже не та, що потужно заявила була про себе згаданими оповіданнями в збірці «Не червоніючи».

На жаль, після повісті «Терен цвіте» Івана Чендея та кілька оповідань Юрія Станинця, наприклад, "У вагоні", принаймні для мене, нема в краї тої прози, що б гідно презентувала даний жанр у красному письменстві. Сергій Степа десь у Мадярщині тишком зачаївся собі та зрідка заявляє про себе як добрий прозаїк.

І тепер «Джинсове покоління» з Костянтином Родиком та Андрієм Курковим визначає рівень творчості укрсучліту. Та все те не те... Мілке болітце!

Тішать мене інші події з рідного краю. Йолка з Ужгорода, що «зажіґаєт» у столиці Третього Риму та, безумовно, смерека у Ватикані. Смерека неабияка, а в яку вгатила тамтешня закарпатська влада за намовою попів аж 100 000 євро...

«Ось де, люди, наша слава, слава України».

Теги: Луцишина, Чендей, Сергій Степа, Йолка

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати