Гнила полуниця, або Хочу на Гамору!

От, шановні, посиланнячко. А от – ще. І ось, із загальнонаціональної інформаційної агенції. Що, здається, нормальне свято – черговий "смачний" фестиваль на Закарпатті? Ні, друзі. Вибачте, ми вас дуримо. Годі!

"Нє можеш лєтать – нє мучай мєтлу". Так колись сказали в КВНі. І це сказала я, оптимістично відвідавши другий як для мене фестиваль полуниці у селі Дюла, що на Виноградівщині під назвою "Ягідне поле". Досі відчуваю потребу навколішки просити пробачення в автівки… Адже кожен нефанатичний відвідувач фестивалів мав би вже тричі повернути додому перед тим як дістатися Дюли. І річ не так у вказівниках, хоч їх не було (власне, перший, формату А4, з намальованою фломастером стрілочкою і полуничкою, так, дуже зворушливо, явив себе світу просто перед стадіоном, де і мали намір частуватися полуницею), але дорога…

Відтак – гірше… На полуничному святі майже не було… так, ви вгадали - полуниці. Власне відсутність ягоди називали головним недоліком минулорічного фесту. І чогось видавалося очевидним, що організатори врахували торішні помилки, і свято (а задумка, погодьтеся, добра – ну хто ж не любить полуницю та й картинка мала бути спокуслива) мусить бути пристойним. Ба ні – і ягоди, і наметів, і власне свята було ще менше, хоч це й здавалося неможливим… От єдиний і неповторний "полуничний" намет:

Ми знову випнулися зі шкіри і зняли це "приголомшливе дійство" набагато краще, ніж воно було насправді – відчуваємо ж бо відповідальність за туристичний імідж краю… Журналісти стають першими заручниками таких речей – кожному з організаторів таких "свят" варто бачити обличчя власкорів національних ЗМІ, які зробили сотню кілометрів на фестиваль, проанонсувавши його для своїх, приміром, каналів, і побачивши повний "пшик"…

Ми з колежанками з "плюсів" та "5-го" назвали себе "лихо-оптимістками", і мусили якось виходити із ситуації, коли намет із полуницею аж один, і неможливо знайти фермера, аби поспитати його, як же ж він вирощує таку красиву і велику ягоду, що її було на святі представлено аж кільканадцять штук…

Власне, на цім фестивалі був повний набір усіх "принад": майже нема "заглавного" продукту - цьому неабияк подивувався і очільник району Олег Любімов, коли підійшов до того єдиного і неповторного полуничного намету спитати, почім ягода. "А, ще не продаєте?" - сказав він після того, як відчув, що його питання було риторичним… Про конкурси і забави, пов’язані із полуницею, взагалі не йдеться. Хоча, приміром, той же фестиваль голубців запам’ятався привселюдним виготовленням найменшого символу свята і загалом доволі ретельною організацією, ну а головне симпатичними гостинними учасниками і – смачними й різноманітними голубцями. Про відсутність туалетів і холодних напоїв (спека не менше 35 градусів) – годі говорити… Концерт – окрема тема, так само як і атрибутика свята. Знову ж до прикладу згадаю перший фестиваль паприки у Доброні – так, усілякі дійства, пов’язані зі збором, сушінням, меленням перцю організувати не вдалося, але виглядало все красиво, святково, і туристам було цікаво і смачно… Ну а до нинішньої полуничної феєрії додамо "учасників", котрі відмовлялися спілкуватися, а коли й сяк-так погоджувалися, то переважно нічого путнього і цікавого про полуницю не розповідали. А тим часом оті п’ять кулінарних виробів танули і всихали на спеці… І ще одна з ознак свята - туристи з порожніми кошиками… Придбане на тамтешнім міні-ярмарку файне дерев’яне намисто для мене лишилося єдиним приємним моментом фестивалю. Ну, вдома я втамувалася полуницею, котру привезла з дачі мама… Наразі ж - певні картинки зі свята...

Шановні, я завжди прагну підтримувати людей, які роблять бодай щось. І найчастіше закриваю очі на певні недоліки отаких заходів. Я навіть не наголошую, що кулінарних фестивалів, яких розплодилося за останній час донесхочу, вже забагато – я вважала, що кількість перетвориться на якість. Власне, Федір Шандор говорив про певні кроки в цім напрямку і - що так, забагато, слід визначатися… Ми – чекали… Варто зазначити – чекали, втішаючись тим фестивалям, які вдаються і можуть потішити туристів.

А організаторам недолугих свят хочу сказати: треба поважати і себе, і гостей… І - журналістів. Ми – втомилися робити інформаційні цукерочки із неліквідного продукту! Навіть - надихаючись любов’ю до всіх ентузіастів туристичного руху в краї і симпатією до нехай не вмілих, але на загал милих і гостинних організаторів. Але – досить! Я зморилася говорити, що виробник синьої плівки, якою вкривають чи не кожну фестивальну сцену, певно, горітиме в якімсь пеклі, що скоро сама особисто видам методичку "як робити фести, аби їх гарно висвітлили ЗМІ", що вони старалися, що наступного разу буде краще, що, що, що… Годі!

Шановні організатори отаких заходів! Робіть сільське свято, насолоджуйтесь ним і не анонсуйте це дійство як один із закарпатських фестивалів, вартих уваги всіх і кожного. Якщо не впевнені у рівні заходу - не запрошуйте гостей. Будь-ласка.

P. S. І нехай хтось хоча б спробує знайти хоч якийсь недолік у фестивалю "Гамора"!) Чи не найкращого, як на мене, крайового свята, з розкішною темою, прив’язкою, атмосферою і, звісно, картинкою). Цьогоріч, зізнаюся, я вже не хотіла туди їхати: коваль Михайло називає мене "дочкою", у мене вже не підніметься рука з мікрофоном, аби спитати про технологію роботи Гамори - я й сама можу провести докладну екскурсію кузнею для кожного охочого, а сувенірів звідти з запасом вистачить, аби підкувати коня… Отже, я не планувала їхати, але, мабуть, усе ж поїду на Гамору… І мені абсолютно все одно щодо зіпсованих босоніжок, замащених кіптявою джинсів і загубленого дорогою до Лисичева (або з нього) ковпака від колеса… Гаморо, я тебе люблю! А від полуниці (звісно, не маминої) нудить…

Теги: фестиваль, фестиваль полуниці, фото Сергія Гудака

28 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати