Я – зневажаю. Снайпер

Після Майдану, звісно, ми пішли на фронт. Хто?.. Про те нині не скаже точно – ніхто. Власне, я про себе. Я же пішов, бо мав «снайперку», няньову. Мав її, беріг, ще з часів Другої світової війни. Няньо, пам’ятаю, з нею, «снайперкою», ніколи не бавився, тільки раз, як мені було років 17, дав мені стрілити з неї. Кум Іван Олексій, здається, тоді з неї разок «пукнув». Хто знав тоді, гадаю, що з сьої «пушки» вбиватиму я братів християн-православних. Батько ж мій не прищеплював мені ненависть до кацапів, але зневажав їх. І по моїй матері вуйко Василь Дудла відсидів у московських тюрмах лишень за те, що зберігав правопис Панькевича. [Знайшли ж бо широколужанські педерасти «алібі» та передали про те до Тячьова]. Вуйко Дудла за правопис Панькевича відсидів у «руських» тюрмах років з десять.

Одне слово, я про блядство. Сидить нині в Інеті шмакодявка (не має значення якого роду) та, набравши на клаві буковки, засилає їх, буковки, у світ. Я, скажімо, читаю їх. Зважую прочитане. Хотів би її, шмакодявку, за  т е є  написане прибрати. Шмигає ж у вічку оптики.

Бреше ж, сука. Фізично дуже важко прибрати шмакодявку з Інету. Повірте. Одначе, снайперу повік потрібний украй вузесенький об’єкт. Але ж, як його прибрати з Інету… Тут я безсилий!

Я про те, що на Закарпатті пора готувати школу снайперів. Принаймні мене свого часу на те виховали мої няньо та й мама. Нині ж я вбиваю наповал будь-яку наволоч. І, що прикметно, з великим задоволенням. Убити наволоч – не проблема. Гидота ж помре. «Борімося – поборемо».

Слава Україні!

P.S. Попри те, забув, у закарпатців ґаздівство, їм боротьба за Україну до сраки. А ще – там по ужгородам і мукачевам доморослих професорів дофіга розвелося. Треба ж бути тим «діткам» у тренді. Мо’, гадаю, а хтось з тої педерастії та й вийде з оманливого пруга.

Се ж бо будуть мої послідовники. Хочеться вірити.

Теги: снайпер

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати