Куди не плюнь – усюди гашене вапно. Й не зашипить, як знехотя де-небудь плюнеш. Плювок ураз загусне на його липкій поверхні. Зате, яке ж воно – гашене вапно: густе, масне, біле-білісіньке, мов та сметана від Івана. Козопаса.
Гашене вапно придатне для в‘язкості цементного розчину, побілки в хаті та ззовні, а також «освіження» дерев у садах, скверах та й камінців-бордюру вздовж алеї. Проте ж, завважте, гашене вапно вражає, роз‘їдає шкіру та протипоказане для споживку. Капосне й водночас потрібне! Гашене вапно.
На Тячівщині сього добра – покладів вапна – хоч ковшем одбавляй, як, скажімо, золота в Мужієві, або ж ропи в солотвинських карстових проломах. Багатюще ж Закарпаття корисними копалинами, лісами, ґозами, річками, ваґашами. А люди, які ж тут люди! Наприклад, напередодні недавніх місцевих виборів ректор УжНУ п. Смоланка твердо заявив, що: «Закарпатці мудрі – вони зроблять правильний вибір». І не помилився. Навіть передовий загін закарпатського укрзагалу – студенти УжНУ на тих таки виборах проголосували майже стовідсотково за п р а в и л ь н і партії та їхніх (й самовисуванців) членів і членкинь. Та я власне не про людей, а про вапно веду мову. Позаяк заварив халепу, що мені тепер ні туди Микито, ні сюди Микито.
Придбав у Широкому Лузі занедбаний, доведений до навхрест збитих дощок замість ручки вапнозавод. Отримав же напередодні є в р оґрант за неперевершені попередні заслуги перед Отцюжиною/Батьківщиною та вирішив бабло вкласти у вітчизняний бізнес. Адже у нас тепер на кожному кроці тих бізнесовців, як собак не різаних. Запитаєш, бува, першого-стрічного: «Чим займаєшся?» – «Бізнесом». Бізнес у нас тепер, як повітря. Не видихнеш і не вдихнеш без сьої винайденої спритними ділками-алхіміками вітчизняної панацеї (Хіба що пукнеш тишком-нишком). Опорожнишся від зайвих газів.
Одне слово, покинув я займатися самосвідомістю та розвивати в собі національну ідею, й подався щиросердно у вітчизняний business. І тут таки обламався. Моє ж вапно, виявляється, нікому не потрібне. Позаяк – нерентабельне. Ліпше придбати в Широкому Лузі – привозне. Значно дешевше та без мороки.
Хто сьому винен? Звісно, що – я. Вапно наразі ні до чого.
P.S. А ще вапно придатне у металургії, хімічній промисловості, цукроварінні, молочній і харчовій промисловостях і т. д. і т. п. Але ж, але – вапно мені більше ні до чого. Позаяк – нерентабельне. Й куди ж то поткнувся був я з своїм є в р оґрантом! Ліпше б налагодив зв‘язок з ірреальністю.