Терешул

Нинішня Тарасівка на Тячівщині донедавна мала доволі виразну назву – Терешул. Я змалку любив відвідувати се село, розташоване на схід від Широкого Лугу. Їх, Терешул і Широкий Луг, розділяє пологий продовгастий ґрунь з витягнутим плавко до самісіньких хмар урочищем – Шóмука. Далі, на схід, уже через інший ґрунь, береться селище Дубовé. Про даний маршрут розповідає в повісті «Терен цвіте» Іван Чендей і згадує у своїх спогадах чеський художник Вацлав Фіала. (Див. «Хранитель Широкого Лугу»). Саме слово «терешул» – вельми забавна назва, що потребує детального вивчення. Звісно, я не етнолог і не належу до нині зубожілої школи славного професора Й. Дзендзелівського (можливо, корумповані по самі мигдалики чистокровні вуєчки з тетками в УжНУ напрацьоване паном Йосипом уже давним-давно захерячили як непотріб до глибокого андронного колайдера), отже, наголошую, я не етнолог і не належу до нині зубожілої школи славного професора Й. Дзендзелівського, щоб аргументовано, на науковому рівні, витлумачувати слово «терешул», одначе маю на те своє хлопське припущення. До слова, у першому томі відомого лінгвістичного атласу Йосипа Дзендзелівського згадується, зокрема, й Терешул/Тарасівка як село, в якому збереглося єдине свідчення в краї, де виготовляли ложки з верби, що нарізали заготовки власне весною.

Якось я вже писав про загадковий куточок Марамороша з його річками-близнятами Тересвою та Тереблею, що тоді йому, загадковому куточку Мараморщини, надав умовну назву – Тéре-межиріччя. (Див. «Леґíнь – батько Ісуса»). Річка Теребля бере свій початок з устя, де зливаються гірські потоки Розтока та Слобода, у межах масиву Внутрішні Ґорґани. Так само й верхів‘я р. Тересва береться з південних схилів Ґорґан, і західної частини Свидівця, та вже в Усть-Чорній, де зливаються річечки Мокрянка й Брустурянка, набуває своєї промовистої назви. Тересва. Обоє, і Тересва, і Теребля, майже неподалік одна від другої вливаються в Тису своїми бистрими хвилями. Річка Лужанка, сусідка річки Терешулка в Тарасівці, порівняно недавно (Див. «Кум і золота рибка») називалася Вишня Тересва. Тож можемо сміло сказати, що назви села та річок: Терешул, Тересва й Теребля походять від одного кореня «тер», що, можливо, означає – терти, розтирати, стрімко текти. Хоч, звісно, ходить баєчка, складена ще за середньовічного дрімучого совка, що нинішню Тарасівку заснував кріпак на прізвисько Терешко, мовляв через те й пішла первісна назва села, а за Австро-Угорщини воно було перейменоване на Терешол – Потік. (Але ж знаємо, що баєчками «годують» тільки малих діток, а також украй довірливих, тупуватих і неосвічених дорослих).

Отже, змалку я любив відвідувати Терешул, перемахну, бува, через ґрунь. І вже там. А в урочищі Буркут – фрішна мінеральна водиця, найсмачніша в окрузі. В шістдесятих роках тут, у цеху держпідприємства, розливали мінеральну воду «Тарасівська». Тепер працює санаторій-профілакторій «Плай». Але найбільше мене вабив Терешул своє штрикою-залізницею, мотовозом, або ж як тут його називали «возиком». Такої розкоші цивілізації в Широкому Лузі не було. Тодішня вузькоколійка в Тереш[и]лі тепер мені нагадує малюсінький потяг Германа Гессе, що «їхав до гори і вже його голова губилася в бескиді, мов черв‘як у яблуці». Неймовірна картина на тлі замшілих гір. Монотонне стукотіння коліс, пронизливий раз-по-раз гудок і трен густого диму клубочиться над штрикою.

Після ліквідації за совка монастирів у краї, в довколишніх селах знайшли собі пристанище ченці. (Див. «Пам‘ять про Йова»). В Тереш[и]лі добрі люди прихистили в себе монаха В. Чопика. До слова, уродженця с. Теребля. Обоє, Йов (Кундря) та В. Чопик, були ясновидами, мали неймовірний дар виліковувати хворих цілющим словом – тільки їм знаними молитвами. Якось зухвала дітлашня обікрала дивакуватого безсрібника В. Чопика, після чого їх вергло в пропасницю. Перелякані батьки злодюжок кинулися по допомогу до В. Чопика, той поставив крадіїв на ноги та застеріг малих більше не красти.

Звичайно, був би я чехом, то розвів тут теревені про уродженця Терешела – Івана Парканія. Вірного прибічника офіційної Праги за часів автономії Підкарпатської Русі в краї. Пан Іван народився в багатодітній сім‘ї вчителя церковноприходської школи нинішньої Тарасівки. Вивчився та отримав диплом доктора права, тривалий час був головним радником президента Чехословаччини (1924-1939), навіть якийсь час – з 9 жовтня по 4 листопада 1938 року обіймав посаду губернатора Підкарпатської Русі, проте одійшов від справ у скрутну годину та не підтримав проголошення Карпатської України. Вірність І. Парканія офіційній Празі було належно оцінено й у повоєнній Чехословаччині; аж до виходу на пенсію він працював (1948-1952) у канцелярії президента ЧСР. Помер на 101-му році життя та похований у Кафедральному соборі св. Климента в Празі. Та се – вже прелюдія до іншої опери, геть далекої від материкового Терешела, такого близького й водночас далекого, як моє світло-сяйне дитинство.

Теги: Тарасівка, Терешул

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати